Стратегія підвищення конкурентоспроможності підприємства

Під стратегією підвищення конкурентоспроможності підприємства розуміють модель дій, яка покликана забезпечити досягнення стратегічних цілей підприємства.

Стратегічне планування як інструмент управління зародилося на початку 50-х років ХХ ст., що було викликано швидкою зміною ситуації на більшості промислових і споживчих ринків.

В 50-і роки ХХ ст. стратегія більшості підприємств розроблялася на підставі аналізу переваг і недоліків різних варіантів ринкової поведінки.

В 60-і роки було розроблено безліч різноманітних теоретичних концепцій, присвячених стратегічному управлінню, при цьому важливе значення й на сучасному етапі розвитку теорії менеджменту, мають результати досліджень І.Ансоффа, А.Чендлера, К.Ендрюса, Р.Крістенсена.

В 70-і роки було запропоновано безліч аналітичних методів розробки стратегії, формування цілісних систем її втілення. На підприємствах створювалися спеціалізовані відділи, які займалися проблемами стратегічного планування в умовах прискорення НТП та зміни споживчих переваг.

Протягом 80-х років консалтинговими компаніями, а також окремими дослідниками були запропоновані різні моделі формування стратегії. Найбільше теоретичне та практичне значення серед них мають:

·матриця Бостонської консультативної групи, яка дозволяє шляхом зіставлення ринкової частки окремих продуктів та оцінки потреб у додатковому фінансуванні збалансувати виробничу програму;

·“GAP” аналіз, відповідно до якого, розробка стратегії складається з наступних етапів: визначення цілей; прогноз прибутку; встановлення розриву між цілями та прогнозами; визначення альтернатив та необхідних ресурсів; уточнення цілей у межах наявного забезпечення;

·SWOT - аналіз, який передбачає аналіз сильних і слабких сторін підприємства, виконання оцінки впливу макроекономічного середовища на подальший розвиток компанії, вивчення можливостей підприємства та розробку, на підставі отриманої інформації, стратегії розвитку підприємства;

·модель М.Портера, яка передбачає формування стратегії в результаті аналізу структури галузі, прогнозування динаміки зміни п'яти сил конкуренції, формування стійких конкурентних переваг.

В 90-і роки ХХ ст. з'явилося безліч концепцій, що носили філософський характер і були націлені на формування «підприємства майбутнього»:

·1994 р. - концепція інтелектуального лідерства Г.Гемела та К.Прагалада (створення майбутніх ринків);

·1995 р. - концепція трьох ціннісних факторів розвитку М.Треси та Ф.Вірсема (поліпшення або виробничих процесів, або продукції, або обслуговування клієнтів);

·1996р. - концепція поєднання співробітництва та конкуренції (соконкуренція) А.Бранденбургера.

Головними характеристиками сучасних стратегій підприємств-лідерів міжнародних рейтингів конкурентоспроможності є: гнучкість; креативність; постійна переоцінка; використання минулих досягнень; аналіз найважливішої інформації та швидке внесення змін; підпорядкування всього процесу досягненню основних цілей; високий ступінь попередження; різний ступінь формалізації.

6.2. Класифікація конкурентних стратегій

Найчастіше стратегії класифікують за:

1) видом конкурентних переваг і галузевою специфікою;

2) особливостями ринкової ніші (віолентна, патієнтна, комутантна, експлерентна).