Методологічний розділ соціально-економічного дослідження

Вихідним пунктом проведення практично орієнтованого дослідження є та чи інша проблемна ситуація, яка стосується певних підприємств, груп людей, їх інтересів і потребує вирішення. Фіксація проблемної ситуації та з'ясування її суті передують емпіричному дослідженню у вузькому значенні цього виразу, утворюючи попередній етап соціально-економічного аналізу.

Проблемна ситуація - це реально існуючі у соціально-економічній дійсності протиріччя, способи, алгоритми розв'язання яких у даний момент невідомі, незрозумілі. Це завжди суперечність між потребами людей у якихось результативних теоретичних або практичних діях і незнанням шляхів та засобів їх досягнення, реалізації. Вирішити проблему - значить отримати нові знання чи створити теоретичну модель, що пояснює те чи інше явище, виявити чинники, які дозволяють впливати на розвиток процесів у бажаному напрямі.

Розрізняють соціально-економічні та наукові проблеми.

Соціально-економічна проблема - це соціальне, економічне, життєве протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій для його усунення, пошуку нових шляхів і засобів розв'язання.

Наукова проблема - це стан «знання про незнання» якісних і кількісних змін, тенденцій розвитку певного процесу. Вона відображає проблемну ситуацію пізнавального характеру, в якій фіксуються протиріччя між знаннями про потреби суспільства і його організацією для певних теоретичних і практичних дій, з одного боку, і незнанням шляхів, засобів їх реалізації - з іншого.

З метою виділення й формулювання проблеми важливо:

— встановити реальне існування даної проблеми;

— виділити найбільш істотні елементи чи чинники проблеми, вирішення яких належить саме економічним, а не іншим наукам;

— виокремити вже відомі елементи проблемної ситуації, які не потребують спеціального аналізу і виступають як інформаційна база для розгляду невідомих елементів;

— виділити в проблемній ситуації головні й другорядні компоненти для визначення основного напряму дослідницького пошуку;

— проаналізувати наявні рішення аналогічних проблем. Для цього слід опрацювати літературу з даного питання, провести бесіди з компетентними людьми-експертами, спеціалістами з цих проблем або з практиками з великим досвідом у цій галузі.

При формулюванні проблеми слід уникати висунення проблем надто широкого характеру. Якщо немає можливості відразу надати формулюванню проблеми чіткості й прозорості, то можна це зробити в подальшому, в міру методологічної та методичної розробки інших частин програми.

За своєю складністю проблемні дослідження можна поділити на локальні (на рівні окремого трудового колективу), регіональні (на рівні великих підприємств, соціальних інститутів) і загальнодержавні (на рівні суспільства в цілому). У даному випадку мається на увазі впровадження у процес дослідження системного підходу. Проте на практиці дослідникам доводиться обирати такі проблемні ситуації, в яких вивчаються окремі сторони об'єкта.

Формулювання проблеми значною мірою визначає вид дослідження: чи буде воно розвідувальним, описовим або аналітичним, а також його мету, завдання, об'єкт і предмет.

З'ясувавши попередньо суть проблемної ситуації, слід чітко зафіксувати проблему в назві дослідження. Назва дослідження вводить у його проблематику, окреслює контури того, що буде ставитись як мета дослідження, містити у собі спрямованість на прийняття певного управлінського рішення. Тим самим відбувається початкове обмеження (конкретизація) поставленої проблеми.

Мета дослідження - це очікуваний кінцевий результат, те, що має бути досягнуто в результаті проведення дослідження. Мета визначає загальну спрямованість дослідження - отримання інформації для розробки рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатність соціальної організації (змінити стиль поведінки її членів, сприяти економічному зростанню, оптимізувати професійну адаптацію молоді).

Програма має чітко відповісти: на вирішення якої проблеми і на отримання якого результату зорієнтовано дослідження. Мета може мати як теоретичний, так і прикладний, практичний характер. Залежно від цього і саме дослідження буде теоретичним або прикладним.

Об'єкт дослідження - це будь-який аспект, рівень чи зріз дійсності, явища або процесу, що явно чи неявно містить соціально-економічні протиріччя і породжує проблемну ситуацію, на яку спрямований процес пізнання.

Об'єкт дослідження характеризується кількісно, структурно, а також з точки зору просторової і часової обмеженості.

У програмі належить чітко зафіксувати такі характеристики об'єктів дослідження, як:

— просторові (підприємство, район, область, регіон);

— часові (період початку і закінчення дослідження);

— галузеві (вид діяльності, яку досліджують, наприклад, маркетингову, підприємницьку);

— соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо).

Предметом дослідження є ті властивості та сторони об'єкта, які найбільш рельєфно відображають приховані в ньому протиріччя, ту проблему, яка досліджується. Це можуть бути певні види чи характеристики діяльності людей, потреби, інтереси, сукупності підприємств. У предметі відображається взаємозв'язок проблеми і об'єкта дослідження.

Отже, об'єкт - це те, що містить у собі певні протиріччя, а предмет - це ті його властивості та сторони, які відображають це протиріччя.

Об'єкт і предмет дослідження можуть збігатися, якщо дослідник ставить перед собою завдання вивчити всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку об'єкта. Якщо ж дослідження обмежується вивченням окремих характеристик об'єкта, то предметом стають ті його сторони, які містять ці характеристики.

Завершальним етапом розробки методологічного розділу програми є висунення і перевірка гіпотез. Гіпотези - це наукові припущення, висунуті для можливого пояснення певних фактів, явищ, процесів, які потрібно підтвердити або спростувати. Можливість перевірки гіпотез є необхідною їх характеристикою.

Гіпотези - відправні пункти емпіричного дослідження, подальші його етапи знаходяться в прямій залежності від висунутих гіпотез. Вони сприяють оперативності вивчення предмета, підказують вибір методів збирання інформації. У випадку відсутності гіпотез різко падає рівень дослідження, а його результати та узагальнення зводяться до опису відсоткових виразів тих чи інших індикаторів та досить тривіальних рекомендацій. Тому, за загальним правилом, краще висунути погані гіпотези, ніж не мати ніяких.

Наукові гіпотези можуть бути сформульовані тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта, звернення до наявних наукових даних. Саме цим відрізняється просте припущення від наукової гіпотези. Припущення, ґрунтоване на повсякденному життєвому досвіді науковця, може відіграти роль своєрідної підказки при висуванні наукових гіпотез.

Існують певні правила обґрунтування гіпотез та їх перевірки:

— гіпотеза має узгоджуватися з усіма фактами або принаймні певною мірою пояснювати їх;

— із кількох суперечливих гіпотез, висунутих для пояснення серії фактів, перевага надається тій, яка однозначно пояснює більше їх число;

— для пояснення серії пов'язаних фактів слід висувати якомога менше гіпотез, а їх зв'язок має бути якнайтіснішим;

— при висуванні гіпотез слід усвідомлювати вірогідний характер їх висновків;

— неприпустимо керуватися в одному дослідженні суперечливими гіпотезами;

— гіпотези мають бути сформульовані лаконічно і однозначно, не допускати різного тлумачення, не містити твердження, які суперечать уже доведеним положенням і фактам.

У літературі існують різні класифікації джерел висування гіпотез, методів їх перевірки. Гіпотези можуть бути перевірені емпіричним шляхом (за допомогою звернення до фактів, виявлених у ході дослідження) або логічним (за допомогою інтерпретації понять, логічної моделі формування концепції).

Розрізняють гіпотези робочі і наукові, первинні (ті, що висуваються до польового дослідження) і вторинні (ті, що висуваються після його проведення). Виділяють також гіпотези-основи і гіпотези-наслідки, які виводяться з перших; описові (уявлення про характеристики, структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта), пояснювальні (уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки); прогностичні (допомагають розкрити об'єктивні тенденції функціонування та розвитку об'єктів, що вивчаються).

Залежно від рівня аналізу досліджуваних об'єктів гіпотези поділяються на теоретичні (припущення про характер зв'язків ідеальних об'єктів), статистичні (припущення про характер статистичних взаємозв'язків об'єктів емпіричні (припущення про характер взаємозв'язків емпіричних ознак).

Формулювання основних завдань дослідження.

Завдання дослідження - це сукупність конкретних цільових установок, які спрямовані на аналіз і вирішення проблеми. Вони розкривають зміст предмета дослідження, визначають засоби досягнення поставленої мети і мають узгоджуватися з гіпотезами.

Завдання дослідження можуть бути основними і неосновними. Основні зумовлені метою дослідження і визначають пошук відповіді на його центральне питання: які шляхи й засоби вирішення даної проблеми? Однак може виникнути ситуація, коли висування додаткових гіпотез вимагає вирішення й інших питань. Відповідно постають і додаткові завдання, які допомагають більш повному вирішенню досліджуваної мети.

Отже, завдання формулюють питання, на які має бути отримана відповідь, а завдяки цьому буде реалізована мета дослідження. Якщо мета прикладна, то і завдання мають практичний характер. У дослідженні, орієнтованому на вирішення теоретичних проблем, основними виступають теоретичні завдання, а практичні - неосновними. У прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання - основні, а теоретичні - неосновні.