Система законодавства щодо охорони патентного прав

Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька конвенція)

Загальні положення. Паризька конвенція про охорону про­мислової власності прийнята на Дипломатичній конференції у Парижі 1883 р., а доповнена Мадридським протоколом 1891 р. Конвенцію неодноразово переглядали (Брюссель, 1900 р.; Вашинг­тон, 1911 р.; Гаага, 1925 р.; Лондон, 1934 р.; Лісабон, 1958 р.; Сток­гольм, 1967 і 1979 роки).

Головна мета Паризької конвенції - утворення Союзу охорони промислової власності (Паризького союзу) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єк­там промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження або найменування місця поход­ження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власності за заявками, поданими у країнах-учасницях.

Україна є членом Паризької конвенції з 25 грудня 1991 р.

Принцип національного режиму. Принцип національного ре­жиму щодо охорони промислової власності означає, що кожна краї­на - учасниця Паризької конвенції повинна надавати таку саму охо­рону громадянам інших країн-членів, яку вона надає своїм грома­дянам. Такий самий національний режим надають громадянам країн, які не є членами Паризької конвенції, якщо вони прожива­ють у країні-члені або мають промислове чи торговельне підприєм­ство в цій країні. Проте жодні вимоги, пов'язані з місцем прожи­вання або наявністю підприємства у країні, де запитують охорону, не можуть бути для громадян країн-членів умовою одержання вигід від користування правами промислової власності.

Згідно зі ст. 2 (1) Паризької конвенції національний режим засто­совують до всіх переваг, які різні національні законодавства надають громадянам своїх країн. Це означає, що національне законодавство слід застосовувати до громадян певної країни - члена таким самим чином, яким його застосовують до громадян інших держав-членів.

Право пріоритету. Положення щодо права пріоритету містить ст. 4 Конвенції. Право пріоритету означає, що на основі звичай­ної заявки на право промислової власності, поданої заявником в одній із країн-членів, той самий заявник (або його правонаступ­ник) може протягом певного часу (6 або 12 місяців) запитувати охорону у всіх інших державах-членах. Ці пізніші заявки згодом розглядатимуть так, нібито їх було подано в той самий день, що й першу (або більш ранню) заявку. Тобто пізніші заявки мають ста­тус пріоритетних щодо заявок інших людей, які стосуються того самого винаходу та подані після дати подання першої заявки. Вони мають також статус пріоритетних щодо всіх дій, вчинених після цієї дати, які в іншому разі були б спроможні позбавити юридич­ної сили права заявника або патентоздатність його винаходу.

Право пріоритету дає заявникові, який бажає одержати охо­рону в кількох країнах, великі практичні переваги. Від заявника не вимагають, щоб він подавав всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 6 або 12 місяців, щоб вирішити, у яких краї­нах запитувати охорону.

Право пріоритету може базуватися тільки на першій заявці на об'єкт промислової власності. Це означає, що не можна за першою заявкою подавати другу, можливо, поліпшену заявку, а потім використовувати останню як основу пріоритету. Адже не можна допустити нескінченний ланцюг почергових домагань пріорите­ту на один і той самий об'єкт, оскільки, по суті, це могло б значно продовжити строк охорони цього об'єкта.

Ст. 4 А (1) Паризької конвенції визнає, що правом пріоритету може скористатися і правонаступник першого заявника. Право пріоритету можна передавати правонаступнику без одночасної передачі самої першої заявки. Це дозволяє також передавати пра­во пріоритету різним способом у різних країнах, що на практиці зустрічається досить часто.

Для патентів на винаходи і корисні моделі пріоритетний пері­од становить 12 місяців, для промислових зразків - 6 місяців.

Принцип незалежності патентів. Зазначений принцип озна­чає, що видача патенту на новий винахід в одній країні не зобов'я­зує жодну іншу країну-члена видавати патент на той самий ви­нахід. Не можна також відмовити у видачі патенту на винахід, визнати патент недійсним, припинити його дію в будь-якій країні-члені лише на тій підставі, що в якійсь країні було відмовлено у видачі патенту на той самий винахід, визнано його недійсним, він більше не підтримується або припинено його дію. Тобто доля пев­ного патенту на винахід в одній країні жодним чином не впливає на долю аналогічного патенту в іншій країні.

Право винахідника на ім'я. Відповідно до ст. 4 ter Паризької конвенції винахідник має право бути згаданим у патенті на ви­нахід. У національних законодавствах це положення реалізуєть­ся по-різному.

Видача примусових ліцензій. Паризька конвенція забезпечує можливість прийняття країнами-членами законодавчих поло­жень, що передбачають видачу примусових ліцензій. Метою при­мусових ліцензій є запобігання зловживанням, які можливі при здійсненні виключних прав на винахід, наприклад невикористан­ню або недостатньому використанню.

Тимчасова охорона патентоздатних винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Згідно зі ст. 11 Паризької кон­венції країни-члени зобов'язані відповідно до свого внутрішнього законодавства забезпечувати тимчасову охорону патентоздатних винаходів, корисних моделей, промислових зразків, експонова­них на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, які проводять на території будь-якої країни-члена.

Договір про патенту кооперацію (РСТ)

Загальні положення. Договір про патентну кооперацію підпи­саний у 1970 р. у Вашингтоні. Його переглядали в 1979 і 1984 ро­ках. Він набрав чинності з 1 червня 1978 р. і становить собою спеці­альну міжнародну угоду в рамках Паризької конвенції.

Договір регулює права й обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки.

Україна є учасником Договору про патенту кооперацію з 25 грудня 1991р.

Міжнародна та національна процедура патентування вина­ходів. Процедура патентування винаходів згідно з Договором про патентну кооперацію має два етапи - міжнародний та на­ціональний.

Міжнародний етап включає подання міжнародної заявки, яку готують за єдиною встановленою формою і відповідно до єдиних вимог, передбачених Договором та Інструкцією, а також поперед­ню міжнародну експертизу. Здійснення останньої не є обов'язко­вим і залежить від бажання заявника.

Національний етап становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з урахуванням міжнародного пошуку та по­передньої міжнародної експертизи.

Склад міжнародного та національного етапів. Міжнародний етап передбачає:

• встановлення міжнародної системи, яка дозволяє подавати заявки єдиного міжнародного зразка до одного патентного відом­ства («одержуючого відомства») однією мовою;

• проведення формальної експертизи міжнародної заявки лише одержуючим патентним відомством;

• проведення міжнародного пошуку, результати якого наво­дять у звіті, що містить порівняння з існуючим рівнем техніки. Цей звіт спочатку доводять до відома заявника, а пізніше публі­кують;

• централізовану міжнародну публікацію міжнародних заявок і належних до них міжнародних звітів про пошук, а також їх відправлення зазначеним у заявці відомствам;

• у деяких випадках попередню міжнародну експертизу за міжнародною заявкою.

Національний етап передбачає власне видачу патенту націо­нальними патентними відомствами відповідно до національних законодавств і процедур національного патентного відомства.

Міжнародна заявка. Подати міжнародну заявку може будь-який громадянин держави - учасниці РСТ або громадянин, який постійно живе в такій державі. У більшості випадків міжнародні заявки подають до національного відомства. У Західній Європі заявки можна подавати до Європейського патентного відомства. Міжнародне бюро ВОІВ може бути одержуючим відомством за вибором громадян усіх держав - учасниць РСТ і громадян, які постійно живуть у таких державах.

Міжнародна заявка має силу національної заявки у всіх дер­жавах - учасницях РСТ, які вказані заявником у міжнародній заявці, від дати її подання.

Міжнародну заявку складають за певною формою. Жоден на­ціональний закон не може встановлювати вимоги щодо форми і (або) змісту міжнародної заявки попри ті, що передбачені РСТ або доповнюють їх.

За підготовку та подання міжнародної заявки стягують один набір зборів (за пересилання, пошук і так званий міжнародний збір на покриття витрат Міжнародного бюро), які сплачують в єдиній валюті до одержуючого відомства.

Міжнародну заявку краще подавати англійською, іспанською, китайською, німецькою, російською, французькою або японською мовою. Іншими прийнятними мовами є: голландська, датська, норвезька, фінська та шведська.

Міжнародні пошукові органи. Функції міжнародних пошуко­вих органів покладено на такі відомства: Австралійське патентне відомство, Відомство США з патентів і товарних знаків, Євро­пейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і то­варних знаків, Шведське патентне відомство і Японське патент­не відомство.

Кожний міжнародний пошуковий орган повинен мати в роз­порядженні і використовувати передбачуваний РСТ мінімум до­кументації, необхідної для пошуку. До цього мінімуму входять патентні документи провідних промислових країн, датовані по­чинаючи з 1920 р., і погоджений список непатентної літератури. Зобов'язання використати принаймні мінімум документації, за­тверджений РСТ, гарантує високий рівень міжнародного пошуку. Результати міжнародного пошуку подають у звіті про міжна­родний пошук, який передають заявникові протягом 4-5 місяців після подання заявки. Посилання на відповідний попередній рівень техніки, які містить звіт, дозволяють заявникові оцінити свої шанси на одержання патенту в зазначених у міжнародній за­явці країнах.

Міжнародний пошуковий орган надсилає звіт про міжнарод­ний пошук заявникові і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і надсилає по примірнику до зазначених відомств.

Міжнародна публікація служить двом основним цілям: роз­крити винахід публіці (тобто в загальних рисах описати технічне вдосконалення, здійснене винахідником) і встановити обсяг охо­рони, яку можна зрештою одержати.

Попередня міжнародна експертиза. Одержавши звіт про міжнародний пошук, заявник може вимагати проведення попе­редньої міжнародної експертизи, щоб дізнатися, чи задовольняє заявлений винахід певний або всі нижчезазначені критерії, чи має він новизну, чи відповідає винахідницькому рівню і чи є він про­мислово придатним. Міжнародна заявка не підлягає попередній експертизі автоматично, а тільки за спеціальним запитом заявни­ка, у якому він засвідчує своє бажання використати результати експертизи в певних державах. Збір за попередню міжнародну експертизу сплачують, коли вимогу подають до міжнародного органу попередньої експертизи, разом зі збором за роботу Міжна­родного бюро.

Як і міжнародні пошукові органи, міжнародні органи попередньої експертизи призначає Асамблея Союзу РСТ. По суті, це є міжнародні пошукові органи, за винятком Іспанського відомства з патентіві товарних знаків.

РСТ і національні патентні відомства. Зазвичай після публі­кації міжнародної заявки (але не пізніше 19-го місяця від дати встановлення пріоритету) Міжнародне бюро надсилає міжнарод­ну заявку зазначеним заявником національним відомствам, оскільки РСТ є системою тільки подання заявок, а не видачі па­тентів. Національні відомства вирішуватимуть, видати або не ви­дати патент. Звіт про міжнародний пошук і висновок попередньої міжнародної експертизи, якщо таку здійснено, покликані лише полегшити виконання цього завдання.

Процедура видачі патентів не може початися до закінчення 20 місяців (або 30 місяців, якщо застосовують главу 2) від дати вста­новлення пріоритету міжнародної заявки, якщо тільки заявник не вимагає розпочати її раніше.

РСТ і заявник. Після одержання звіту про міжнародний по­шук і, за необхідності, висновку попередньої міжнародної експер­тизи, а також після надання можливості внести зміни до заявки заявник може зважити, чи має він шанс одержати патенти в за­значених державах. Якщо він не вбачає такої можливості, він може або відкликати свою заявку, або не вдаватися до жодних дій вза­галі. В останньому разі міжнародна заявка втрачає силу націо­нальної заявки і процедура автоматично припиняється.

Це означає, що заявник уникає витрат, пов'язаних з поданням окремих національних заявок, як того вимагає Паризька конвен­ція. Він не сплачує за заявки і переклад для національних відомств, не сплачує збір цим відомствам, не наймає місцевих агентів. Тоб­то не робить нічого з того, що потрібно зробити відповідно до тра­диційного шляху Паризької конвенції протягом 12 місяців від дати пріоритету. До того ж традиційний шлях не гарантує одержання патенту, що можливе відповідно до РСТ.

Якщо заявник вирішує продовжити процедуру, він повинен сплатити визначені національні збори зазначеним (або вибраним) національним відомствам і за необхідності надати цим відомствам переклади його міжнародної заявки. Надати переклад і сплатити національні збори слід протягом 20 місяців (або 30 місяців, якщо застосовують главу 2) від дати встановлення пріоритету. Щойно національні відомства розпочинають роботу, починають застосо­вувати звичайні національні процедури, які, за деякими винятка­ми, випливають із процедури РСТ (наприклад, процедури, що стосуються форми і змісту міжнародної заявки, надання копій пріоритетного документа тощо).

Керівництво по РСТ для заявника. ВОІВ опублікувала Керів­ництво по РСТ для заявника. Том І Керівництва містить загаль­ну інформацію для користувачів РСТ щодо міжнародного етапу. Том II містить інформацію про процедуру в зазначених і вибра­них відомствах, яка належить до національного етапу.

Переваги системи РСТ. Переваги системи РСТ для патентних відомств (розвантаження персоналу) і для заявників (зниження витрат, поінформованість про ступінь імовірності видачі патенту тощо) очевидні. Разом із тим вона має переваги і для національної економіки та промисловості. У багатьох країнах (включаючи роз­винені країни) більшість патентних заявок подають іноземні заяв­ники. Це є наслідком необхідності для власників нової технології одержати патентну охорону окремо в кожній з кількох країн, у яких він економічно зацікавлений. Полегшуючи подання патентних за­явок, РСТ допомагає країні придбати нову технологію.

Будучи у змозі запропонувати шлях РСТ іноземним підприєм­цям - володільцям запатентованої технології, країна тим самим спонукає їх охочіше передавати свою технологію і залучає більше іноземних інвестицій.

За допомогою РСТ формується інформаційна база про всі па­тентні документи, опубліковані в багатьох країнах і багатьма мо­вами, що, у свою чергу, допомагає скласти думку про сучасний рівень технічного розвитку.

Всесвітня організація інте­лектуальної власності

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізова­них організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Ко­ординаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 краї­ни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет - щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву " Міжнародне бюро". Секретаріат знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Контрольні запитання

1. Які ви знаєте об'єкти науково-технічної творчості?

2. Перерахуйте об’єкти комерційних позначеннь.

3. Які результати творчої діяльності відносяться до об'єктів авторського права, а які - до об'єктів суміж­них прав?

4. Що таке винахід?

5. Що таке корисна модель?

6. Що таке промисловий зразок?

7. Яку функцію виконує торговельна марка?

8. У чому полягає різниця між об'єктами авторського права і суміжних прав?

9. Хто може бути суб'єктами інтелектуальної власності?

10. Хто є суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки?

11. Хто відноситься до суб'єктів авторського права?

12. Чи є в Україні держава суб'єктом права інтелектуа­льної власності?

13. Які складові системи інтелектуальної власності в Україні ви знаєте?

14. Який орган державного управління відповідає за по­літику у сфері інтелектуальної власності?

15. Які основні функції виконує ДП " Український інститут промислової власності"?

16. Які основні функції виконує Державний департамент інтелектуальної власності?

17. Які основні функції виконує ДП " Українське агентство з авторських і суміжних прав"?

18. Які основні функції виконує Інститут інтелектуальної власності і права?

19. Які ви знаєте громадські організації у сфері інтелек­туальної власності?

20. Чим є собою міжнародна система інтелектуальної власності?

21 Скільки діє міжнародних договорів, що адмініструються ВОІВ, і до скількох із них приєдналася Украї­на?

22. Назвіть по три основних міжнародних договори, що відносяться до об'єкта промислової власності та до авторського права і суміжних прав.

23. Який статус і яка структура Всесвітньої організації інтелектуальної власності?

24. Які функції виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності?

Практичне (семінарське) заняття 3 до теми 3 „Економіка ІВ”