Пит.48.Вчення про біосферу та ноосферу.Структура біосфери Землі

Біосфера (від грецького біос — життя і сфайрос — сфе­ра) — це цілісна земна оболонка, охоплена життям і якісно перетворена ним. її структура та енерго-інформаційні про­цеси визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів. Вона зазнає також впливу космічних і глибин­них підземних енергій. Просторово біосфера охоплює:

• тропосферу, тобто нижню частину атмосфери, до 10— 15 кілометрів;

• кору вивітрювання, на 2—3 кілометри вглиб від по­верхні Землі та всю гідросферу до її максимальних глибин.

Цей простір населяє близько 1, 5 млн тварин та 0, 5 млн рослинних видів. Біосфера включає в себе різні екосистеми, співтовариства, популяції, організми.

Крім того, біосфера — це також:

• " жива речовина", в якій головна роль належить росли­нам, їхня маса становить понад 95 відсотків маси біосфери,

близько 2, 4 трлн тонн, і відтворюється зі швидкістю 5—10 % на рік. Завдяки цьому щорічно утворюється 180 млн тонн рослинної біомаси та близько 300 млн тонн кисню, без яких не можливе життя людини;

• " біогенна речовина", тобто органічно-мінеральні, або органічні, продукти, створені живою речовиною (кам'яне вугілля, торф, родючий ґрунт, вапняки тощо);

• так звана біокісткова речовина, створена живими ор­ганізмами разом із неживою природою (вода, атмосфера).

Для позначення загальної маси живого, яке заповнює біо­сферу, звичайно вживається поняття біомаса. Понад 99 її відсотків становлять рослинні, автотрофні, фотосинтезуючі організми. Невеликою на сьогодні частиною біомаси плане­ти є сукупність живих людських індивідів, які пов'язані си­стемою суспільних відносин і утворюють людство. Хоча кількісно людство постійно зростає, загальна його маса близь­ка до 0, 0002 % загальної речовини на планеті. Це і є своє­рідне антропологічне покриття Землі — антропосфера.

За сучасними науковими уявленнями, перші ознаки жит­тя на нашій планеті з'явилися близько 3, 8 млрд років тому. Значно пізніше, близько 2 млрд років тому виникли перші клітини, здатні до фотосинтезу, тобто до використання енергії сонячного світла для хімічних реакцій, у процесі яких виділяється кисень. Це був важливий чинник, що зумовив зміну характеру земної атмосфери, її хімічного складу і дав змогу живому швидко поширюватися на всій поверхні Землі — виникла нова цілісна система, тобто біосфера.

Уявлення про життя як певну стадію в еволюції не лише Землі, а й Всесвіту в цілому були сформовані на початку XX ст. представниками так званого космізму (К. Ціолков-ський, О. Чижевський та ін.). їхні ідеї вплинули на В. Вер-надського, у творчості якого чи не найглибше реалізувалися уявлення про життя як фактор планетарного та космічного порядку, про відповідальність наділеної розумом людини за збереження життя на Землі.

Отже, таке розуміння біосфери дає змогу розглядати жит­тя як безперервний у просторі та часі потік, у якому постійно перетворюються речовина, енергія та інформація.

о найбільш характерних особливостей живої матерії відносять різноманітність форм, у яких вона існує. Адже у живому світі природа виявляється у всій гамі кольорів, кон­трастів, відтінків і переходів, у мислимих і немислимих по­єднаннях геометричних фігур та розмірів, звуків та запахів, безкінечному діапазоні зовнішніх умов, придатних для існу­вання різноманітних видів організмів. А це, у свою чергу, живить не лише почуття людини, а і її розум.

Зростаюча роль практичної діяльності людини та її вплив на природу знаменує собою початок нового етапу геологічної історії Землі, на якому людство має вибудувати свої відноси­ни з природою на наукових засадах, а наука — пронизувати всю діяльність суспільства, у тому числі його відносини з при­родою. Отже, біосфера у XX ст. перетворюється на ноосферу.

Поняття ноосфера (від грецького ноос — розум і сфай-рос — сфера) виникло у 20-х роках нашого століття. Науко­ву концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Він ро­зумів її як сферу взаємодії суспільства і природи, в ме­жах якої розумна людська діяльність стає головним, ви­значальним чинником. Людство, озброєне науковою дум­кою, вважав учений, має стати вирішальною силою, яка на­далі визначатиме еволюцію нашої планети.

Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, — об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визна­чальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці " Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'яз­ках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноо­сфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втілен­ням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто " вписується" в теоретичні міркування й перед­бачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюва­тися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

Теорія ноосфери сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа — людина — суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент — техніка, яка створена людиною і яка стала го­ловним чинником змін на планеті, особливо з початком на­прикінці 50-х років науково-технічної революції як веле­тенського якісного стрибка в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему — одну з найнебезпечні-ших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйна­ція гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи. Тому оптимізм сьогодні відійшов на задній план, його відтіснили песимістичні настрої і оцінки.

У наш час виникли спроби наповнити феномен ноосфери етичним змістом, поєднати науку і мораль, гуманітарні та технічні знання, тобто створити глобальну етику. Не­обхідність морального ставлення до природи, насамперед до живої, відображена у вченні видатного мислителя й гумані­ста Альберта Швейцера, яке він назвав етикою благоговін­ня перед життям.

На відміну від В. Вернадського, який розглядав життя у загальнопланетарному масштабі, А. Швейцер закликав при­дивлятися до кожної живої істоти. Звідси його визначення людини: " Я є життя, що живе серед життя, яке теж хоче жити". Найзагальнішою засадою моральності, визначенням етичного, за Швейцером, є принцип благоговіння перед жит­тям. Добро в такому розумінні — це діяння, спрямоване на збереження й удосконалення життя. Отже ми знову зустрі­лися з поняттям добра.

Таким чином, вчення про ноосферу з самого початку містило в собі елемент утопії, у ньому тісно переплетені ціннісні та буттєві підходи без будь-якого розмежування їх. Тому потрібно розрізняти розуміння ноосфери як утопії і як реального стану. І, виходячи з реального стану відносин лю­дини з природою, слушною можна вважати думку деяких сучасних вчених про те, що ноосфера знаменує собою поча­ток низхідного етапу розвитку людства. Розглядаючи далі проблеми відносин між людиною, суспільством і природою, ми ще повернемося до цього питання.