Еволюція виду. Людина як постбіологічна істота.

Лінія еволюції людини характеризувалася прямоходінням, поступовим вдосконаленням руки як органу праці, ускладненням будови мозку і прижиттєво виникаючих форм поведінки. При цьому морфологічна еволюція гомінідів мала нерівномірний, «мозаїчний» характер. Так, спочатку сформувався комплекс ознак, пов'язаних з прямоходінням (не пізніше 3 млн років тому, а можливо, і значно раніше), тоді як об'єм мозку у цих найдавніших гомінід був досить невеликий (менше 800 см³), а рука ще багато в чому зберігала риси мавп. Ймовірно, не було повного паралелізму і в темпах морфологічної та біохімічної еволюції. Згідно з поширеною точкою зору, лінія людини відокремилася від загального з мавпами стовбура не раніше 10 і не пізніше 6 млн років тому. Перші представники роду Homo з'явилися близько 2 млн років, за даними археології найдавніші скелети сучасної людини Н. sapiens мають вік біля 200 тис. років, аналіз генетиків дає наступні цифри по чоловічій лінії (Y-хромосоми) — 338 тис. р., по жіночій (мітохондральна ДНК) — 200 тис. р.Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2, 5-2, 8 млн років (знаряддя з Ефіопії).

У ході гомінізації відбувалося зменшення плодючості, подовження періоду дитинства, уповільнення статевого дозрівання, зростання тривалості життя одного покоління. Генотип людини забезпечує можливість сприйняття соціальної програми, а повна реалізація його біологічної організації можлива лише в умовах соціального середовища.

Після появи людини сучасного типу суспільно-історичний розвиток вже не визначається змінами біологічних властивостей людини. Але стабілізація фізичного типу людина відносна: в межах видового, «сапієнтного» комплексу можливі різноспямовані зміни морфофункціональних характеристик, що нерідко приймають форму «епохальних зрушень». Починаючи з мезоліту, неодноразово відбувалися такі коливання в довжині тіла, масивності скелета, формі голови тощо. Вони можуть виражатися і в змінах темпів онтогенезу (акселерація). У сучасної людини вплив на ці процеси як біологічних, так і соціальних чинників в їх складній взаємодії безперечний. Питання про можливість направленої дії людини на свій генофонд вельми складне і не може вирішуватися однозначно, воно представляє не тільки науково-технічну, але і, в першу чергу, соціально-етичну проблему.

У зоологічній системі вид людина розумна належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів, родини гомінід. Найбільш споріднені з людиною (за даними порівняльної анатомії, фізіології, молекулярної біології, імуногенетики, патології тощо) людиноподібні мавпи, особливо шимпанзе звичайний і горила. З ними людину зближують такі анатомічні особливості, як відносно великий головний мозок, п'ятипала хапальна кисть з плоскими нігтями і великим пальцем, що протиставляється, та інші. Відмінності ж між людиною і рештою приматів стосуються переважно будови рухового апарату і розмірів, борознуватості кори та загального та розвитку головного мозку.

Всі сучасні люди належать до одного виду, в межах якого виділяється декілька основних рас.

Серед людиноподібних мавп людина вирізняється найвищим ступенем розвитку психіки і влаштованістю суспільного життя; людина єдина володіє розвиненоюкультурою та здатна до її створення. Характерною особливістю людини є свідомість, що сформувалася на основі суспільно-трудової діяльності.

Дуже високий ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе — не менш 90% схожих генів. Проте в морфологічному відношенні людина вельми відрізняється від людиноподібних мавп пропорціями кінцівок (подовження ніг порівняно з руками), S-подібною формою хребта з виразними вигинами в шийному й поперековому відділах, особливим розташуванням і розвитком деяких м'язів у зв'язку з прямоходінням, низькою розширеною формою тазу, сплющенням в передньозадньому напрямі грудної клітки, склепінчастою стопою з масивним та приведеним великим пальцем при деякій редукції решти пальців, наявністю повного зіставлення великого пальця кисті, сильним розвитком папілярних візерунків на пальцьових подушечках рук.