предмет злочину;

2) місце, час, знаряддя, спосіб;

3) мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обов'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі.

22Класифікація (види) складів злочинів за способом описання в законі (структурою).

Класифікація окремого складу злочину має важливе значення для відокремлення окремого складу, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує класифікація складу злочину за певними ознаками:

– залежно від способу описання злочину в законі;

– за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

– від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину:

-простий;

-складний;

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

• двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу – ст. 187 ККУ);

• двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 ККУ);

• двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем – ст. 357 ККУ);

• Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ – державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

- усічений;

23. Класифікація складів злочинів за ступенем суспільної небезпеки (тяжкості).

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склад злочину:

? основний;

? кваліфікований;

? особливо кваліфікований;

? з пом’якшуючими обставинами.

Основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин. Наприклад крадіжка, тобто таємне викрадення майна.

Кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 185 ККУ (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 – 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом’якшуючими обставинами (привілейований) – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

24. Класифікація складів злочинів за особливостями конструкції і моменту закінчення злочину (об’єктивною стороною)

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склад злочинів:

- матеріальний;

- формальний;

- усічений;

Матеріальний склад злочину — це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріальних складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи — діяння та наслідки; б) принаймні, один зв'язок між обов'язковими елементами — причинний між діянням та наслідками. Типовими прикладами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств, тілесних ушкоджень, основний склад перевищення влади або посадових повноважень. Очевидно, до матеріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (небезпека) настання " реальних" наслідків.

Формальний склад злочину — це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єктивної сторони формального складу будь-якого злочину завжди є діяння, до якого законодавець при створенні юридичного складу злочину певного виду може " додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку. Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство, одержання хабара, незаконне перетинання державного кордону.

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріальними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином визнається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину — це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його виділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.

24. Роль і значення об’єкта злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

Об'єктом злочину є суспільні відносини (ст. 1, 11, 111, 258). Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (ст.115-118, 146), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (ст.143, 202, 213). У ст.1 наводиться перелік найбільш важливих об'єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Вичерпний перелік таких об'єктів міститься в Особл. ч. КК. Об'єкт злочину це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Суспільні відносини завжди мають об'єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього.

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин: суб'єкти відносин; предмет, з приводу якого існують відносини; соціальний зв'язок як зміст відносин. Суб'єктами (учасниками) суспільних відносин можуть виступати держава, різноманітні об'єднання громадян, юр. та фіз.. особи. Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують ці відносини. Залежно від особливостей предмета суспільні відносини прийнято поділяти на дві групи - матеріальні (предметом яких є майно, тварини и т.п.) та нематеріальні (державна влада, духовні блага). Соціальний зв'язок - це певна взаємодія, певний взаємозв'язок суб'єктів суспільних відносин. Ззовні соціальний зв'язок виявляється насамперед у різних формах людської діяльності.

При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються, спотворюються всі інші. Правильне встановлення об'єкта злочину має важливе значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань.

Безпосереднім об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Так, безпосереднім об'єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна - державна, колективна або приватна власність (власність конкретної особи), при хуліганстві — громадський порядок у конкретному місці (кафе, на стадіоні, в кінотеатрі тощо). Безпосередній об'єкт є обов'язковою (конструктивною) ознакою будь-якого складу злочину. Без його точного встановлення суттєво ускладнюється або унеможливлюється здійснення правильної кваліфікації діяння

25. Назвіть види об’єктів злочину

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів " за вертикаллю" (загальний, родовий і безпосередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, бо вона Грунтується на співвідношенні філософських категорій " загального", " особливого" і " окремого".

Загальним тут є вся сукупність суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (загальний об'єкт), особливим - окремі однорідні за своїми властивостями групи цих відносин, які охороняються певною сукупністю кримінально-правових норм (родовий об'єкт), окремим - конкретні суспільні відносини, які охороняються конкретними кримінально-правовими нормами від конкретних злочинних посягань (безпосередній об'єкт). Така класифікація дає змогу визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рівнях їх узагальнення.

3. Так, загальний об'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. У цю сукупність входять різні за своєю сукупністю відносини (життя і здоров'я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність і система господарювання та ін.).

Таким чином, загальний об'єкт охоплює різноманітні суспільні відносини, які значною мірою різняться між собою за своєю соціальною значущістю, сферою дії тощо. Загальний об'єкт злочину має важливе значення для визначення природи і сутності злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності, відмежування від незлочинних діянь та ін.

4. Під родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Таким чином, родовий об'єкт являє собою менш високий (усереднений) рівень узагальненості суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Причому, як це випливає зі сформульованого поняття, групування суспільних відносин здійснюється не довільно, а на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, які обумовлюють їх тотожність або однорідність. Такими критеріями є різні елементи суспільних відносин, які охороняються, їх соціальне призначення в них (суб'єкти або предмети відносин, зміст і особливість соціального зв'язку). Основою ж такої класифікації суспільних відносин справедливо визнається та чи інша сфера державного або громадського життя. Тому родовими об'єктами слід визнавати відносини власності, систему господарювання, відносини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність та ін.

Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість була покладена в основу побудови Особливої частини КК, що дозволило законодавцю в цілому правильно об'єднати в межах одного розділу КК норми, в яких встановлюється відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Так, до розділу VI Особливої частини КК України " Злочини проти власності" включені норми, які встановлюють відповідальність за злочинні посягання на ті суспільні відносини, що покликані забезпечити недоторканність власності. До розділу XVIII Особливої частини КК " Злочини проти правосуддя" включені норми про відповідальність за посягання на існуючу в нашій державі систему правосуддя.

5. Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину. Під ним слід розуміти ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

26. Назвіть види об’єктів злочину

. У науці кримінального права найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «по вертикалі»:

загальний,

родовий,

безпосередній.

Ця класифікація цілком відповідає потребам практики і ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» («спеціального») та «окремого» («конкретного»).

Загальний об’єкт злочину — це сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Загальний об’єкт охоплює різноманітні сфери суспільного життя, котрі відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. Згідно з ч. 1 ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло суспільних відносин, узятих під охорону законом про кримінальну відповідальність.

Родовий (груповий) об’єкт злочину — це група однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування.

Родовий об’єкт відображає характер і ступінь суспільної небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких груп в Особливій частині КК. Наприклад, Розділ VI Особливої частини КК «Злочини проти власності» містить норми, які встановлюють відповідальність за злочинні діяння, котрі посягають на недоторканність власності.

Безпосереднім об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він завдає шкоду. Наприклад, безпосереднім об’єктом убивства є життя конкретної особи, викрадення майна — державна, колективна або приватна власність.

Найчастіше безпосередній об’єкт співвідноситься з родовим як частина та ціле, іноді вони збігаються за обсягом (наприклад, і родовим, і безпосереднім об’єктом убивства є життя особи). У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт: так, безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 115—119 КК, є життя особи. Найчастіше безпосередній об’єкт конкретного злочину встановлюється шляхом тлумачення закону.

Крім класифікації безпосередніх об’єктів «по вертикалі» виділяють їх класифікацію й «по горизонталі» — на рівні безпосереднього об’єкта розрізняють основний (головний) та додатковий об’єкти. Це має місце тоді, коли одним і тим самим злочином завдається шкода кільком видам суспільних відносин. Наприклад розбій порушує суспільні відносини у сфері власності, а також відбувається посягання на життя і здоров’я людини.

Основним (головним) безпосереднім об’єктом називають ті суспільні відносини, посягання на які становить суспільну сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відпо­відну кримінально-правову норму. Завдяки основному безпосередньому об’єктові визначається місце злочину в системі Особливої частини КК.

Додатковим безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, яким завдається або виникає загроза завдання шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обо­в’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.

Додатковий необхідний об’єкт злочину — це суспільні відносини, яким за вчинення даного злочину завжди спричиняється шкода. Наприклад, у складі необережного знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) основний безпосередній об’єкт — власність, а додатковий необхідний — життя чи здоров’я особи.

Додатковий факультативний об’єкт злочину — це ті суспільні відносини, яким за вчинення даного злочину в одному випадку завдається шкода, а в іншому цього не відбувається (наприклад, здоров’я внаслідок зґвалтування — ч. 1 ст. 152 КК).

27. Назвіть відмінності об’єкта і предмета злочину.

Поряд з об’єктом злочину слід відрізняти предмет злочину.

Предмет — це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин. Предмет — це факультативний елемент складу злочину, який виявляється не в усіх злочинах. Наприклад, у крадіжці об’єктом злочину є право власності, а предметом — майно, речі та інші цінності.

Якщо злочин має свій предмет, то його називають предметним злочином. У законі ознаки предмета злочину описуються по-різному:

1) предмет може чітко формулюватися в самому законі (наприклад, у ст. 245 КК міститься вказівка на такий предмет, як лісові масиви або зелені насадження);

2) предмет може безпосередньо випливати з диспозиції кримінально-правової норми (наприклад, за статтями 368—370 КК предметами хабарництва можуть бути як будь-які матеріальні цінності — гроші, продукти, предмети побутової техніки тощо, так і майнові блага);

3) предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має бланкетний характер (наприклад, перелік наркотичних засобів, про які йдеться у ст. 305 КК, встановлюється не безпосередньо у КК, а в іншому нормативно-правовому акті).

Кримінально-правове значення предмета злочину має такі аспекти:

1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, предметом шахрайства (ст. 190 КК) є майно, яке на момент учинення злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом завдання майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб’єктів;

3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК).

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів учинення злочину. Якщо предмет злочину — це те, посягаючи на що особа завдає шкоду об’єктові злочину, то знаряддя та засоби — це ті предмети, які використовуються нею для виконання об’єктивної сторони складу злочину. Так, у квартирній крадіжці можуть бути використані такі знаряддя злочину, як відмичка, ключі, лом, а також засоби злочину — автомобіль, на якому можна вивести викрадене майно. Предметом же крадіжки можуть бути різні чужі речі та майно (одяг, їжа, побутова техніка та ін.). Іноді предмет, знаряддя та засоби можуть переходити, так би мовити, «одне в інше». Наприклад, зброя у разі її викрадення є предметом злочину, а в убивстві за допомогою цієї зброї — знаряддям учинення злочину; документ у разі його підроблення є предметом злочину, а у використанні його для заволодіння чужим майном шляхом обману — засобом учинення шахрайства.

28, Назвіть відмінності між предметом злочину та знаряддями і засобами вчинення злочину

Водночас знаряддя злочину потрібно відрізняти від засобів його вчинення. При розмежуванні цих ознак пропонуємо використовувати такі правила, що мають застосовуватися у їх сукупності.

Знаряддя вчинення злочину посилюють фізичні можливості суб’єкта злочину під час вчинення суспільно небезпечної дії (в окремих випадках їх відсутність унеможливлює таке посягання), відіграють домінуючу, а засоби вчинення злочину - другорядну роль у процесі заподіяння шкоди. Знаряддя безпосередньо впливають на предмет злочину та (або) на потерпілого від злочину і при цьому мають «первинний контакт» з ними, а засоби - лише полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, вони не завжди контактують з предметом посягання чи потерпілим від злочину.

Засоби вчинення злочину можуть використовуватися на будь- якій стадії вчинення злочину; знаряддя не використовуються на стадії готування до злочину.

Існування знарядь вчинення злочину залежить від наявності предмета посягання та (або) потерпілого від злочину - за відсутності останніх у складі злочину не існує і знарядь його вчинення; засоби вчинення злочину не характеризуються такою залежністю.

Варто наголосити на тому, що наведені правила в юридичній літературі запропоновані вперше.

Отже, знаряддя вчинення злочину — це факультативна ознака об ’єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, котрі використовуються винуватим для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину і при цьому мають «первинний контакт» з ними, посилюють фізичні можливості суб ’єкта злочину під час вчинення суспільно небезпечної дії (в окремих випадках їх відсутність унеможливлює таке посягання).

Засоби вчинення злочину — це факультативна ознака об ’єктивної сторони складу злочину, що характеризує матеріальні цінності, які полегшують вчинення суспільно небезпечної дії, але не призначені для безпосереднього впливу на потерпілого від злочину та (або) на предмет злочину.

Одні й ті самі матеріальні цінності в одних випадках можуть бути предметом, в інших - знаряддям чи засобом вчинення злочину. Наприклад, вогнепальна зброя буде предметом злочину у разі її придбання і зберігання без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК). Ця сама вогнепальна зброя, у разі її застосування при вчиненні хуліганства (ч. 4 ст. 296 КК), виступатиме знаряддям вчинення останнього.

між предметом злочину та знаряддями й засобами повинно проводитися за характером використання речей та інших матеріальних предметів у процесі вчинення злочину. Якщо це використання має «активний» характер, якщо предмет використовується як засіб впливу на об’єкт, то перед нами знаряддя чи засоби вчинення злочину. Та, навпаки, якщо річ відіграє «пасивну» роль, якщо над нею вчиняються дії, вона так чи інакше зазнає впливу (знищується, вилучається, змінюється тощо), то ця річ повинна визнаватися предметом злочину

Кримінально-правове значення розмежування предмета посягання, знарядь і засобів вчинення злочину зумовлено передусім необхідністю пізнання механізму злочинного заподіяння шкоди. Окрім того, властивості певних матеріальних цінностей, з приводу яких та шляхом безпосереднього впливу на які (або без такого впливу) вчиняється злочинне діяння, або які можуть полегшувати вчинення окремих суспільно небезпечних дій, нерідко враховуються у процесі криміналізації останніх, а також з метою диференціації кримінальної відповідальності.

29. Охарактеризувати об’єктивну сторону складу злочину та її значення для кваліфікації/

В об’єктивній стороні злочину процес вчинення злочину характеризується з боку послідовного розвитку тих подій і явищ, які починаються злочинною дією (бездіяльністю) і закінчуються настанням злочину, злочинних наслідків.

Зовні злочин постає своєю чинною стороною і саме тими змінами, які він спричиняє. Якщо мова йде про його наслідки (настання смерті при вбивстві, майнові збитки при викраданні і т. ін.).

Злочинні наслідки, тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою.

Тільки вчинення суспільно-небезпечного діяння, в якому знаходиться об’єктивний вияв лихої волі людини, утворює злочин і дає підстави для кримінальної відповідальності. Не можуть тягнути за собою кримінальної відповідальності переконання, думки, ідеї, мрії, оскільки вони ніяк не проявляються зовні, в певних діях чи вчинках особи. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця.

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину. Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються: 1) суспільно небезпечне діяння особи; 2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти суспільно небезпечні наслідки; 4) між суспільно небезпечним діянням і наслідками має бути причинний зв'язок. Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому й не всі мають значення для кваліфікації.

При викладенні в законі ознак об'єктивної сторони складу злочину використовуються різні форми. Найчастіше у диспозиції вказуються певні ознаки діяння. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з діяльністю судді (ч. 1 ст. 377 КК). Іноді в законі названо лише діяння, зокрема, " ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), а у диспозиціях так званих матеріальних складів злочину визначається не лише діяння, а й його наслідки. Так, відповідно до ст. 276 КК злочином вважається порушення працівником транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо це спричинило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

30. Назвіть поняття та ознаки дії та бездіяльності в кримінальному праві України.