Розкрийте сутність проектування проблемного навчання на уроках трудового навчання.

Проблемне навчання в дидактиці розглядають як тип навчання, спосіб або метод організації навчального процесу. Елементи проблемного навчання є в евристичних бесідах Сократа, творах Ж.м Ж. Руссо. До ідеї проблемного навчання близько підійшов К.Д. Ушинський. Значення дослідницької діяльності, як основи проблемного навчання, розкрили в своїх психологічних працях Дж. Дьюі, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Богоявленський, Н.А. Менчинська. Фундаментальні дидактичні дослідження проблемного навчання, які започаткував ще в 30-х роках відомий польський учений-дидакт В. Оконь, застосували на практиці вчені-методисти, зокрема Б.В. Всесвятський, продовжили в умовах сучасної школи М.І. Махмутов, І.Я. Лернер, А.М. Матюшкін, І.А. Ільницька та ін.

Проблема – це задача, що не має стандартного розв’язання, оскільки розв’язується не за схемою, алгоритмом чи зразком. Це насамперед творче завдання, спрямоване на пошук недостатніх для його розв’язання знань.

Поняття " проблема" використовують у життєвому, науковому і навчальному значенні. У дидактиці йдеться про навчальну проблему як поняття.

Проблемна ситуація – це штучно створена вчителем суперечність між досвідом учнів і тим, що вони спостерігають, подолати яку звичними, вже сформованими шляхами, засвоєними способами дії неможливо. Для цього потрібні нові підходи. Суттєвою ознакою проблемної ситуації є також психологічний дискомфорт, який виникає під час розв’язання задачі і стимулює до знаходження істини.

Проблемна ситуація - це психічний стан утруднення, неможливість пояснити факт чи розв'язати задачу, спираючись на наявні знання. Існують, як показують дослідження, характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, які є загальними для всіх предметів.

Суть проблемного навчання полягає в організації вчителем самостійної пошукової діяльності учнів, у процесі якої вони засвоюють нові знання, розвивають загальні здібності, дослідницьку активність і творчі вміння. При цьому процес навчання уподібнюється науковому пошукові і відображається в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби вирішення, експеримент, результати пошуку. На кожному із зазначених етапів учитель здійснює функцію управління процесом учіння і переведення учня з досягнутого рівня на вищий рівень пізнавальної самостійності, від звичайної активності (сприймання учнем пояснення вчителя, засвоєння зразка розумової дії в умовах проблемної ситуації, виконання самостійної роботи) до творчої активності. Головною особливістю проблемного навчання є цілеспрямоване використання вчителем проблемних ситуацій, які виникають поза його бажанням (об'єктивно), і ситуацій, створених ним спеціально.

Проблемне навчання в діяльності учнів є потужним стимулом їх пізнавальної активності, а саме:

- cпонукає до розв’язання нових, нестандартних завдань або поставлених проблем;

- вчить бачити проблеми, відчувати їх;

- формує вміння орієнтуватися в новій ситуації;

- мобілізує наявний запас знань і вмінь для пошуку недостатніх;

- вчить формулювати гіпотези, шукати шляхи їх підтвердження, планувати свою діяльність.

Проблеми класифікують:

- за галуззю і місцем виникнення;

- за роллю в пізнавальному процесі;

- за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1) предметна - виникає в межах одного предмета і розв. засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні - виникають в навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям;

3) урочні - виникають безпосередньо на уроці, вирішуються колективно або індивідуально під керівництво вчителя;

4) позаурочні - виникають в процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішується переважно індивідуально.

Умовами для створення проблемної ситуації є: змістовний бік ситуації, яку пропонують, повинен викликати інтерес в учнів; учні повинні відчути, що можуть розв’язати проблему і потрібні базові знання в них є.

Використання проблемних ситуацій пов’язано з різними ступенями активності вчителя і учня залежно від змісту пропонованої проблеми та методики її розв’язання. Це зумовлює різні рівні проблемності. М.І. Махмутов визначає рівень проблемності як рівень узагальненості знань, що вивчаються, і дидактичний варіант взаємодії викладання й учіння в умовах проблемної ситуації. Виділяють такі рівні проблемності:

1-й - проблемний виклад матеріалу вчителем (учитель пропонує навчальний матеріал, розкриваючи, зіставляючи, узагальнюючи різні точки зору на питання, яке є ключовим на уроці);

ІІ-й - частково-пошуковий рівень (учитель залучає учнів тільки на окремих етапах, а проблемну ситуацію створює сам);

ІІІ-й - проблемну ситуацію створює вчитель, учні розв’язують її самостійно;

ІV-й - учні самі бачать і формулюють проблему, розв’язують її.

Від 1-го до ІV-го рівня зростає самостійність і пізнавальна активність учнів, поступово зменшується керівна роль учителя.

Шляхи створення проблемних ситуацій у навчальному процесі:

- формулювання проблемних запитань, завдань пошукового характеру, наслідки виконання яких загострюють суперечність;

- використання художнього слова;

- демонстрування дослідів, фотографій, малюнків, живих об’єктів, кадрів із фільму, діафільму тощо, які ілюструють певну суперечність;

- залучення учнів до виконання лабораторної, практичної роботи;

- використання фольклорного матеріалу, загадок, прислів’їв, прикмет.

У практичній діяльності вчитель використовує й інші прийоми створення навчальних проблемних ситуацій, які сформувалися в повсякденному досвіді або рекомендуються методистами, зокрема:

- ознайомлення з історією наукової проблеми і боротьбою, що точилася навколо пошуку істини;

- ознайомлення з методами науки, показ шляхів, один з яких привів до відкриття;

- розкриття змісту ідей, теорій і концепцій не тільки в історії науки, айв сучасній науці;

- посилення, загострення суперечностей, показ їх зіткнень, несумісності;

- демонстрування незрозумілих і неочікуваних явищ, що потребують нестандартного пояснення;

- включення в урок запитань, завдань або ситуацій з вибором відповіді, показом кількох варіантів можливих розв’язків;

- постановка запитань і завдання, що мають прогностичний характер;

- безпосереднє залучення учнів до дослідження наукових проблем (робота гуртків).

Проблемне навчання не є універсальним методом, який можна використовувати на будь-якому уроці. Навчальну проблему створюють на основі конкретної інформації, цифрового матеріалу, кількісних даних, суперечливих фактів, загадкових подій і розв’язують на етапі вивчення нового матеріалу або з метою мотивації навчальної діяльності учнів.

Технології проблемного навчання передбачають наступні 4 основні етапи діяльності учителя:

- створення проблемної ситуації;

- завдання нового напрямку розв'язання;

- організація пошуку розв'язку;

- рефлексія.

В педагогічній літературі виділяють такі методичні прийоми створення проблемної ситуації:

- виявлення різних точок зору на одне і теж питання;

- створення учителем протиріч;

- мотивація для розв'язання протиріч;

- організація протиріч в практичній діяльності учнів;

- розгляд якої-небудь задачі з різних позицій (наприклад, по професійному принципу: слідчий, економіст, психолог);

- спонукання учнів до порівняння, узагальнення, висновкам в проблемній ситуації, співставлення фактів;

- постановка конкретних запитань, які сприяють узагальненню, обґрунтуванню, конкретизації, логіці міркування;

- висунення дослідницького завдання;

- висунення проблемної ситуації вумові задачі (наприклад, з недостатніми даними, з допущеними помилками);

- створення проблемної ситуації за допомогою обмеження часу її вирішення