Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гравюра Холлара, XVII ст. (Wenzel Hollar (1607–1677)) [3].




 

За легендами тільки тхір може подолати Василіска. Битва тхора з Василіском є класичною, вона зображена на кількох середньовічних малюнках. Це відповідає природній сутності тхора, як винищувача курей. Острів Хортиця, що стоїть напроти Дніпрових Порогів іноді за формою і за назвою ототожнюється із тхором [15, 120]. Західноєвропейська назва Василіска-царька – Кокатріс. Цим же терміном називали і розпутних жінок, що відповідає слов'янському – курва, кокетка, коханка, погляди яких убивчі для добропорядних чоловіків.

Герб Казанської губернії

На сході був шанований цар зміїв Зілант. В татарських легендах та казках це є міфологічна істота, що має образ дракона чи змія, вона мешкала на горі у ріки Казанки близько впадання її у Волгу. Зілант порівнюється з Василіском та іноді нагадує дракона-півня. Спочатку зображення Зіланта було відмітним знаком печатки казанського хана. Після завоювання Казані Московський цар Іван Грозний переніс його на державну печатку. В 1781 році царським указом Зілант був розміщений на гербі Казанської губернії. [8].

Цікавим для нашого дослідження є приклади давніх міфологічних сюжетів різних народів, де зазначається Кур. Так шумерійці вірили в загробне життя. Це має бути місце, де перебували душі (тіні) померлих. Те місце вони називали "країною без вороття", або "Кур". Це мав бути порожній простір під землею і морем, до якого йшли тіні (душі) померлих. [14, 76].

У шумерській традиції бог води Енкі б’ється із Куром, рятуючи богиню Ерешкігаль. «Кур» – це, з одного боку, простір, що лежить під земною корою і відокремлює землю від первісного океану, а з іншої – лютий дракон, який мав тримати у покорі руйнівні підземні води. [6].

Більш докладніше про цей міт можна прочитати у В.І. Гуляєва:"Енки б'ється з чудовиськом, яке іменується Курей. Їх єдиноборство відбувається, очевидно, незабаром після відділення землі від неба. Наскільки можна зрозуміти з уривчатих рядків, що збереглися, приводом для цієї битви послужило лиходійське викрадання Куром богині небес. На жаль, нам доводиться відтворювати цю легенду всього по дюжині рядків, тому що жодної таблички з докладнішим текстом цього міфу дотепер не знайдено.

Після того, як небо було відокремлене від землі, бог неба Ан підняв небеса, а бог повітря Енліль опустив землю. Тоді-то і відбулося це лиходійство. Богиня Ерешкигаль була викрадена і стала здобиччю Кура. Хто викрав її, неясно; можливо, це зробив сам Курнув. Бог Енки зійшов на корабель і поплив до Куру. Про наміри його також нічого не мовиться, але можна припустити, що він хотів покарати чудовисько за викрадання Ерешкигаль. Курей люто захищався, відбиваючись камінням і обрушуючи на корабель Енки хвилі первозданного океану, які були йому підвладні. На цьому уривок кінчається – автор міфу "Гильгамеш, Енкиду і Підземне царство" поспішає перейти до розповіді про саму Гильгамеше. Ми не знаємо, чим кінчається поєдинок, але швидше за все перемога залишилася за Енки. Цілком вірогідно, що цей епізод потрапив в міф про Гильгамеше лише для того, щоб пояснити, чому Енки вважався морським богом, подібно грецькому Посейдону, і чому його храм в Ереду називався Абзу, що означає по-шумерські "море", "безодня".



Ось цей уривок з прологу, де розказується про битву бога з чудовиськом:

"Коли Ан підніс небеса, Коли Енліль опустив землю, Коли Ерешкигаль була понесена в царство Кура, Коли він поставив вітрило, коли він поставив вітрило, Коли батько поставив вітрило (і відплив) проти Кура, Коли Енки поставив вітрило (і відплив) проти Кура, В царя Курей почав кидати маленькі (каміння), В Енки Курей почав кидати великі (каміння). Маленькі — "каміння руки", Великі — "каміння танцюючого очерету", Роздавили кіль барки Енки, Обрушилися, немов буря пішла на напад. Проти царя води хлинули на ніс барки, Розриваючи все, немов вовки, Проти Енки води хлинули на корму барки, Ударили, немов лев". [23].

Головним епітетом Енліля був "Велика Гора" – кур-галь, тюркське – курган, що відповідає українському – могила. [10, 92]. Курінь – житлова будівля, яка первісно є тотожною могилі, куди людина (Сонце) відправляються для сну (сон – тимчасова смерть).



В індійській мітології Бгагавадгіти ім'я легендарного стародавнього царя, пращура кауравів Куру, сина Санвартана (сам вертиться) та Тапаті (спекотна), дочки Сонця, пов'язують з поняттям "змій". [2, 486,487].

 

Так як сам острів Хортиця можна ототожнювати з місяцем-човном, а одночасно з фалосом наповненим скарбами-насінням, то він стоїть напроти Дніпрових порогів – перепоною до жіночого лона. Битва Святослава з Курею, може бути тотожним битві Андри-Індри зі змієм Врітрою. Битва слугувала для відкриття на весні скованих вод, а одночасно звільнення Світила. Це відповідає призначенню Індрика-звіра прочищати джерела, або ж Андрію Первозванному, який копав криницю під Лисою Горою і потім поплив на каюку до Дніпрових порогів.[15, 121-123]. Всі ці дійства мають практичне значення, коли при відсутності схваток перед пологами, чоловік мав "прочистити джерела" жіночого лона.

Острів Хортиця з півночі закінчувався скелями Три Стовпи, які зараз від нього відокремлені, а раніше поєднувалися піщаною косою. Острів у цьому випадку нагадує тулуб Змія, піщана коса – шия, а скелі – три голови. Ці ж образи можна пов'язати із грецьким мітологічним чудовиськом Цербером, що стояв на охороні Тартару, який греки розташовували за Дніпровими порогами (перепоною до жіночого лона). Обидва персонажі, як Святослав-Андра-Ядро, так і Куря-Перепона, мають бути належними до змієвого роду, аналогічно до індуських кауравів (від розу Кура-змія), що звелися у битві за владний престол.

На середньому острові-голові знаходиться так звана Козацька миска – загадковий витвір стародавніх людей, що може бути тотожною чаші. На цьому острові є ще більш дрібніші миски, загальна кількість цих лунок дорівнює семи. Це сакральне місце, за версією автора, може бути прив'язане до грецького міта про Аполлона (Місяць), який раз на 19 років приходив на північний (ст. рус. ополонце – північ) острів і грав вночі на кіфарі поки не зійдуть Плеяди (складаються з 7 зірок-сестер). [18].

Зазначимо, що голова людини має сім отворів, що могло відобразитися на цьому острові у вигляді 7 лунок. Під час весняного паводку вода піднімалася і затоплювала піщану косу, відриваючи острови Три Стовпи від основного масиву острова Хортиці. Це природне явище могло слугувати уявним відсіченням голів Змієві, що й покладено в основу міту про чашу з його голови (див. вище міт про Битву Індри з Віртрою).

Наведені приклади мітологічних сюжетів, цілком могли послугувати літописцю для складення легенди про загибель Святослава. Як насправді загинув легендарний князь наразі встановити не має можливості через відсутність історичного матеріалу. Версія Михайла Міллера про імовірність належності "кічкаського (вознесенського) скарбу" до поховання князя Святослава на території сучасного міста Запоріжжя [11] також не має прямих підтверджень, що послугувало висуненню різноманітних інтерпретацій щодо знайдених речей. [7, 205].

 

 

Література:

1. Берест Дан. Літописні непорозуміння. Історичні статті. – http://pravoslavu.narod.ru.

2. Бхагавадгита / пер., прим., словарь Б.Л. Смірнов. – Спб.: Кристал, 2000, 512 с.

3. Василиск. – http://ru.wikipedia.org.

4. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 166 с.

5. Геродот. Історії в дев'яти книгах. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.

6. Дракон. – http://www.newacropolis.org.ua/ua/interesting/symbols/ ?DETAIL=5354.

7. Дровосекова О.В. Михайло Міллер та його праця «Могила князя Святослава» / Музейний вісник. – Вип. 9. – Запоріжжя, 2009.

8. Зилант. – http://ru.wikipedia.org.

9. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

10. Михайлов Б.Д. Кам’яна Могила – світова пам’ятка стародавньої культури в Україні: фотоальбом. «Такі Справи», 2003, 152 с.

11. Міллер М. Могила князя Святослава. – http://www.svit.in.ua/stat/st49.htm.

12. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

13. Никитин А.Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. – М.: АГРАФ, 2001. – 768 с.

14. Паїк В. Корінь безсмертної України. – Львів: Червона Калина, 1995. – 238 с.

15. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – С. 112-128.

16. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 116 с.

17. Пашник С.Д. Святилище біля села Буша. – http://www.svit.in.ua/sva/mi6.htm.

18. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. – http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.

19. Прозоров Л.Р.Череп-трофей в русских былинах: датирующий мотив. – http://medievalrus.narod.ru/proz_2.htm.

20. Святослав Игоревич. – http://khortytsalife.com/history-khortitsa/svetoslav-i.html.

21. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.

22. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В.О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 126 с.

23. Шумеро-аккадська міфологія і біблійні перекази (В.І.Гуляєв "Шумер Вавілон Ассірія" М., 2004 ст. 254-273). – http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/gulyaev01.htm.

 

 


Карти


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал