Доба бронзи, ХХ–XV ст. до н.е.

Місячний образ часто пов’язується з плугом. На свято Щедрого вечора, у день народин Місяця-Василя існує обряд ходіння з плугом. Відомий факт, що у багатьох народів плуг символізує фалос, тому плугом начебто зорюють двір і засівають його, що є символом запліднення жінки. [5, 376]. Елеонора Гаврилюк зазначає, що саме з появою плуга чоловіки стають хазяями на полі, і чересло замислювалось як статевий член у стані ерекції, що виконує стосовно землі злягальні рухи і заглиблюється у неї. [6, 36].

За свідченнями візантійського імператором Костянтина Парфирородного (Багрянородного), острів Хортицю названо іменем Святого Георгія (або Григорія за іншим списком). [31, 19]. Це ім’я пояснюється як хлібороб, плугар [27, 51]. Частина " гео" з грецької у складних словах відповідає поняттю Земля, а " оргія" – це таємний обряд на честь Богів, а в переносному значенні – розгульний бенкет. [30, 162, 485]. Крім того, Ор, Яр означає весняне Сонце, що вже здатне запліднювати і відповідно відображалося у вигляді юнака. Орач, що виходив на весні (або восени) з плугом, зорював землю і запліднював її зерном. Пашня – це рілля або нива – зорана і запліднена земля. Пашник – той хто зорює землю, а отже й запліднює. Близьке до них слово " паска" символізує чоловіче начало. Калачі-паски, що мали робитися якомога вищими з піною і насінням, випікалися на Великдень, коли вступає в свої права Ярило – весняний прояв Дажбога.

О. Знойко пише, що коли, за скіфською легендою, з неба впав Золотий Плуг, народ мусив йому поклонятися. Богиня земля стала втіленням зораного поля. Життя й достаток народжувалися вже від одруження світла (у вигляді Золотого Плуга) й поля. Так Русь стала уніфікованою державою орачів. З того часу народ зберіг свято весілля плуга, де молодою виступає зоране поле. [12, 195].

Археолог Ю.Шилов, торкаючись Артеміди Ортії, пише, що ім’я гіперборейської богині перегукується із аротерами, скіфами-орачами, та назвою артоса – хліба, що вивозився древніми греками із Північного Причорномор’я. Ортія – це назва трьохголового пса, який перегукується із втіленням душі Зевса. Ортосом в Трої називалася її найголовніша святиня – фалічне втілення Діоніса, сина Зевса. [41, 59].

Артеміда – богиня мистецтва, покровителька звірів. Її зображували в короткому хітоні з луком і стрілами. Брат-близнюк Артеміди Аполлон був богом скотарства і рільництва, а згодом – опікуном мистецтва і Муз, богом сонця і світла (звідси його друге ім’я – Феб, що означає " блискучий". Давні греки зображували Аполлона прекрасним юнаком із луком або з кіфарою в руках. [7, 238, 239].

Ці описи можуть прирівняти Аполлона і Артеміду з проявами слов’янських Богів Місяця – Хорса і Макоші [8, 59]. Брат і сестра озброєні луком. А з грецької " хорда" означає " струна" і в математиці – це відрізок, що сполучає дві будь-які точки кривої лінії або поверхні [30, 733], що й відобразиться у вигляді лука-місяця. Вважається, що від образу лука з’явився музичний інструмент гусла. [25]. Слід звернути увагу і на близькість слів " струна " і " труна " – скриня для покійника, або " трунок " – зах. " шлунок " [2, 1272], бо ці слова пов’язані з місячною сутністю. Та й сама труна складається з двох половинок, нижня частина – своєрідна лунка (пор. Луна), а верхня кришка (пор. Хорс), а людина посередині лежить струнко. Криша (рос.) покриває будівлю, кришити – посипати зверху. З кришкою може асоціюватися і гора-могила. Невеликі насипи називаються горбами, що перегукуються з гробом, а могили ще називаються гробками. Сонце, що заходить в землю якраз і має форму вогняної гори. Його захід (а рівнозначно і вихід) нагадує місячні форми молодика і ущерба. За звичаєм, людину треба було поховати до заходу сонця, щоб вона мала встигнути на човен, який переправить її до Раю.

Можливо, за формою вигнутого хребта, що нагадує місяць, отримав назву хорт – мисливська собака та хижий звірок родини куницевих – тхір (хорек – рос.).

У давній болгарській поемі Шамсі Башту " Легенда про доньку Шана" (882 р.) згадується коваль, зброяр син алпа Сонця див Хурса. Він також вважається захисником людей. [36, 54]. Хоча в цій поемі Хурса практично не співвідноситься з Місяцем, але ознаки на це вказують. Перш за все треба порівняти з ковалями Кузьмою і Дем’яном (Космос і Демон), свята яких припадають на 1 липня і 1 листопада (поминальні дні), що в місячно-сонячному календарі припадає на молодик. Їхні імена пишуться разом, що вказує на суцільність, і, напевне, це є два кінця човна-місяця. Кузьма-Дем’ян, ще є ковалями шлюбу, як і Сварог – Бог неба. [5, 258]. Обряди поховання і вінчання за своєю суттю тотожні. З дитинства нас привчають не перебігати дорогу весільній чи похоронній процесії, щоб не накликати біди. В легенді є цьому пряме підтвердження:

Остерігалися усі

Перебігати путь Хурсі –

Інакше сила зброї геть

Щезала, а без неї – смерть. [36, 54].

З французької чи італійської " кортеж " означає урочисту процесію, виїзд або групу вершників. [30, 365]. Тобто перебігти дорогу човну-місяцю чи коню подібно смерті. Якщо врахувати, що образ Смерті у нашій міфології відображений з косою, то це б означало попасти їй під руку. Тому й засуджується вчинок князя Всеслава, який перебіг дорогу Хорсові, бо це суперечить звичаєвим правилам. Враховуючи, що зброя на підсвідомості асоціюється з фалічним символом, то можлива втрати чоловічої сили.

На скіфських статуях зустрічається образ короткого ритуального меча акінака, який зроблений у вигляді чоловічного прутня. Пояснюючи слово " акінак " дослідники вбачають зв’язок з конем, можливе прочитання слова як " коник ", що знову таки відповідає місячній сутності. До кінської можна віднести назву короткої холодної зброї у вигляді гострого з обох боків клинка " кинджала " і його різновиду " кортика " (заміна " к-х "). На одній з граней відомого Збруцького кам’яного образа Рода-Святовита можна побачити на чоловічій фігурі в нижній частині зображення шаблі-палаша, а відразу під нею – коня [24, 228, 229].

Поєднання акінака і фалоса відповідає в арійській традиції фалосоподібній палиці – ваджри змієборця Індри. [40, 736]. Цю палицю Індра зробив з фалоса батька-бика. Ім’я " Індра" означає " ядро", " яйце". [39].

Спробуємо пояснити назву острова Інтерський від давньослов’янського і ведичного Бога Індри, Андри, Ондере і долучити до вже наведених фактів, що означають острів як човен і прутень чоловіка.

Космогонічну основу " Рігведи складає битва Індри з Врітрою. Індолог С.Наливайко пише: " Саме внаслідок цієї битви Індра вивільнив води, що їх доти стримував Врітра. Дехто з дослідників вважає, що чимало індійських міфів було створено на берегах Дніпра. Насамперед, міф про битву Індри з Врітрою, якого пов’язують із Дніпровими порогами. Врітра означає Загата, Перешкода." [16, 78]. Індра в " Рігведі " – цар богів і ватажок небесного воїнства – має свої слов’янські й балтійські паралелі: фольклорний звір Індрик, що прочищає " криниці джерельні". [16, 53].

З англійської еnter означає вхід, а префікс inter- з латині означає перебування поміж, періодичність дії, скасування, знищення [30, 288]. Ці слова вказують на ознаки фалічного символу, так що їх тотожність з Індрою очевидна.

Треба зазначити, що у слов’янській міфології Індра є нижнім втіленням Перуна-громовержця, на зразок іранського Андри – найбільшого демона [34, 339]. Велесова Книга називає його Інтра, Індра, Ондере (Вергунець): " То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра іде, бо Нітро [*Індра] був і прибуде до віку. Інтра сам, який дав Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі. І да прибуде яровень і йшов до лунки" [1, д.6г], " Се бо Ондера маємо, який є інший Парунець". [1, д.30].