Ставлення з однолітками.

У період адаптацію школі спілкування з однокласниками, зазвичай, відступає у першокласників другого план перед безліччю нових шкільних вражень. Контакт між собою діти здійснюють у вигляді педагога.

Молодший школяр – людина, активноовладевающий навичками спілкування. У цей час відбувається інтенсивне встановлення дружніх контактів. Придбання навичок соціального взаємодії з групою однолітків й уміння заводити друзів є як з найважливіших завдань розвитку у цьому віковому етапі.

Якщо в дитину до 9 – 10 літньому віку встановлюються дружні відносини з ким – або з однокласників. Те отже, що вона вміє налагодити тісний соціальний контакти з ровесником, підтримувати відносини тривалий час, це що означає також, що спілкування з нею теж комусь важливо та цікаво.

Дітям 5 – 7 років друзі – це передусім ті, з ким дитина грає, кого бачить частіше від інших. Вибір друга визначається, передусім, зовнішніми причинами: діти сидять по одній партою, живуть у одному будинку. У діти більше уваги привертають до себе поведінка, ніж якості особистості. Дружні стосунки слабкі і недовговічні, вони охоче з'являються і досить швидко можуть обірватися.

Між 8 і одинадцять роками діти також вважають друзями тих, хто допомагає їм, зачіпає їх прохання і поділяє свої інтереси.

Для виникнення приязні і дружби стають важливими такі риси особистості, як доброта і пильність, самостійність, упевненість у собі, чесність.

Поступово, принаймні освоєння дитиною шкільної дійсності, в дитини складається система особистих стосунків у п'ятому класі.

Група школярів, мають неблагополучне становище у системі особистих стосунків у п'ятому класі, також має деякими подібними характеристиками: такі діти мають складнощі у спілкуванні з однолітками, некомунікабельні, що чоловік-українець може виявлятися як і забіякуватості, гарячковість, примхливості, грубості, і у замкнутості; нерідко їх відрізняєябедничество, зазнайство, жадібність; багато із цих дітей неакуратні і неохайні.

Першокласники оцінюють своїх ровесників насамперед із тим якостям, які легко виявляються зовні, і навіть за тими, куди найчастіше звертає увагу вчитель.

Наприкінці молодшого шкільного віку критерії прийнятності кілька змінюються. У першому місці також варто громадська активність і досі вродлива зовнішність. У для дітей значимість набувають свіжості й певний особисті якості: самостійність, упевненість у собі, чесність. З яким віком в дітей віком підвищуються повнота і адекватність усвідомлення власної положення у групі однолітків.

43.Процес становлення людської особистості здійснюється як " саморух", якому, на думку Г. С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку. За формулою детермінації, яку висунув С. Л. Рубінштейн, зовнішні умови впливають на процес розвитку через внутрішні умови, що містяться в самому індивіді

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Механізмом такого засвоєння визнається, згідно з поглядами Ж. П'яже, Л. С. Виготського, П. Я. Гальперіна, інтеріоризація, тобто перетворення, вростання зовнішніх практичних дій у внутрішні розумові дії. Завдяки цьому формується здатність до оперування об'єктами в образах, думках, їх перетворення, продукування нових об'єктів. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес - екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єктивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.

Співвідношення зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного, соціального і психічного змінюється на різних етапах розвитку особистості, набуває індивідуальних особливостей. Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом " саморуху", психічного розвитку індивіда, становлення особистості

Внутрішні суперечності, що виникають у житті людини, спонукають до активності, спрямованої на їх подолання. Та натомість постають нові суперечності, котрі знову виступають як внутрішні спонуки до вдосконалення особистості, її діяльності та поведінки.

Складний характер " саморуху" розвитку особистості був розкритий Г. С. Костюком. Однією з основних суперечностей, що закономірно виявляються на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Ці суперечності виникають тому, що мотиваційний бік розвитку особистості випереджає його змістову й операційну сторони. Такі внутрішні суперечності розв'язуються в дитинстві у сюжетній грі дошкільників, через яку вони активно включаються у життя дорослих, засвоюють їхній досвід. Суперечності постають і в процесі появи нових потреб і мотивів та боротьби зі старими або коли виникає потреба в підпорядкуванні ближчих, безпосередніх, індивідуальних мотивів віддаленішим, опосередкованим, суспільним мотивам діяльності.

Значні суперечності виявляються в діалектичному за своїм характером процесі становлення пізнавальної сфери особистості. Вони детермінують перехід від безпосереднього перцептивного (пов'язаного зі сприйняттям) до опосередкованого мисленнєвого пізнання дитиною об'єктивної дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від аналітичного виділення різних ознак об'єктів до синтетичного їх відображення, об'єднання у групи, що позначаються словами, поняттями.

У навчальній діяльності школярів виникають суперечності, пов'язані з розходженням між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дія, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагальненнями, які вже склалися, і новими фактами. Навчання систематично спричинює виникнення внутрішніх суперечностей, їх усвідомлення учнями, розгортання активної діяльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності вимагає розв'язання нових для учнів завдань, пошуку нових способів дій, формування досконаліших операцій, тобто здійснення наступного кроку вперед у розвитку пізнавальної діяльності особистості Такі суперечності притаманні і трудовій діяльності школярів, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується майбутній продукт, виконуються дії, спрямовані на його виготовлення.

У житті підростаючої особистості, яка розробляє перспективні цілі, плани, проекти, виникають суперечності, розходження між бажаним майбутнім і теперішнім, між тим, чого прагне особистість, і тим, що в неї є. Ці розходження спонукають людину до дій у тривалому часі, що поєднує її минуле, теперішнє і майбутнє.

Діалектичні суперечності виникають також між досягнутим рівнем розвитку індивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає в системі суспільних відносин. У підростаючої особистості виникає прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, включитися в нові види суспільно й особистісно значущої діяльності. В ході реалізації цього прагнення виникають нові стимули до подальшого розвитку.

Виникнення специфічних суперечностей характеризує розвиток емоційної сфери особистості. Вони пов'язані з полярністю, амбівалентністю більшості емоцій, які переживаються як протилежні (задоволення - незадоволення, радість - сум тощо). Єдність і боротьба протилежних емоцій визначають розвиток емоційної сфери, перехід від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, властивих особистості Стійкі почуття особистості формуються через усвідомлення, перетворення та подолання протилежних переживань (наприклад, почуття сміливості формується через усвідомлення і поборення страху).

З розвитком виникають також розбіжності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Несвідомі тенденції часто є результатом попередньої свідомої діяльності людини, її установок. Останні складаються в ході свідомої діяльності, а далі діють без усвідомлення особистістю. Переносячись на інші за змістом види діяльності, вони можуть гальмувати її, викликати суперечності, які треба переборювати. Наслідком цього є розвиток адекватніших взаємозв'язків між свідомим і несвідомим.

Діалектичні суперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму. У підлітків це прагнення може виявлятися у протестах проти надмірної регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому воно, як правило, випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції власної поведінки та діяльності, що теж породжує певні суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування названі суперечності долаються, що веде до розвитку самостійності, волі, до усвідомлення необхідності та здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди.

Отже, як переконливо показав у своїх працях Г. С. Костюк, внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу особистості набувають свого змісту, своїх форм виявлення і способів подолання. Внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися на початкових етапах розвитку особистості, але на подальших етапах часто стають об'єктом самосвідомості, переживаються особистістю як невдоволення собою, як свідоме, активне прагнення до самовдосконалення.

У процесі виховання і навчання перед дитиною висуваються нові вимоги, цілі й завдання, що сприяє виникненню та переборенню нових внутрішніх суперечностей, які забезпечують розвиток особистості у визначеному суспільством напрямку. Вихователі, вчителі, шкільні психологи, батьки мають розуміти діалектичний характер розвитку особистості, допомагати дитині усвідомлювати суперечності, знаходити адекватні способи їх подолання, тобто забезпечувати умови для здійснення " саморуху" особистості у своєму становленні. Інакше суперечності можуть стати гальмом у розвитку особистості, призвести до затримки у психічному розвитку, до виникнення криз.

Як свідчать наукові дані, кризи виникають не в усіх дітей. їх поява зумовлена індивідуальними особливостями нервової системи дитини, перебігом розвитку її особистості, способами виховного керування цим процесом дорослими. Кризи виявляються у формі негативізму, протидіяння вимогам дорослих, конфліктів, які є наслідком того, що дорослі не помічають нових тенденцій у житті дитини, її невдоволення своїм способом життя, який вона переросла, і тим самим блокують її рух уперед.

Якщо внутрішні суперечності ігноруються дорослими, а дитина не має змоги їх побороти, вони можуть загостритися, що призводить у деяких дітей і підлітків до хворобливого порушення нервово-психічної діяльності, хронічних стресів, неврозів, дезорганізації поведінки. В такому разі потрібна допомога з боку шкільного психолога, який знаходить раціональні шляхи виходу з важких кризових ситуацій, застосовуючи методи психодіагностики, психокорекції, психотерапії. Як правило, у такі гострі ситуації переважно потрапляють діти з ослабленою нервовою системою.

44.Першою формою людської активності є прояв емоцій дитини. Новонароджений починає своє життя з крику. У перші дні він має безумовно-рефлекторний характер, є результатом спазму голосової щілини, який супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі вчені вважають, що перший крик є першим проявом негативних емоцій: спазми викликають відчуття стиснення. У цьому разі ще неможливо розрізнити м'язову реакцію й емоційне ставлення, оскільки у новонародженого відсутній будь-який життєвий досвід. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. Передумовою крику є голод, мокрі пелюшки тощо. За нормального виховання приглушене " уа" новонародженого непомітно переходить у плач, який виражає різноманітні страждання (фізичний біль та ін.).

Перші емоції новонародженого негативні, йому важливо показати, що йому загрожує, не задовольняє його. Доброзичлива увага, любов і піклування дорослого викликають у нього позитивні соціальні переживання. Першою соціальною емоцією, першим соціальним жестом є усмішка дитини у відповідь на розмову з нею дорослого. Вона свідчить, що малюк виокремив об'єкт (дорослого), спрямував на нього свою активність.

Найбільшу радість батьки відчувають від усмішки дитини. Вона з'являється пізніше крику, як правило, приблизно наприкінці 1-го місяця життя на появу матері і звук її голосу, виражаючи позитивні емоції. Перші усмішки дитини виникають як реакція на ласкавий вираз обличчя дорослого, і лише через тиждень-півтора немовля починає усміхатися, ще не побачивши дорослого, а лише відчувши його наближення. Усмішка - не просто вираження задоволення дитини, а інструмент налагодження її взаємодії з оточуючими людьми. З її допомогою дитина дає знати про себе, свої приємні почуття до близького дорослого. Вона є першим соціальним жестом, свідчить про закінчення періоду новонародженості і початок немовлячого періоду. На її основі виробляється особлива поведінка дитини (специфічний акт поведінки стосовно дорослого) - комплекс пожвавлення.

Комплекс (лат. сотріlexus - поєднання, зв'язок) пожвавлення - система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людний, що нахиляється, розмовляє, усміхається.

Виникає він наприкінці 1-го - на початку 2-го місяця життя дитини. Його ознаками є зосередження погляду на обличчі людини, радісні звуки, гуління, жвава міміка, усмішка, швидкі й енергійні рухи ніжок і ручок. Ця складна реакція свідчить про вирізнення людини (як правило, дорослого, який доглядає дитину) з навколишнього середовища і встановлення специфічного зв'язку в нею, про потребу спілкування. З цього часу дитина не лише стійкіше фіксує свою увагу на людині порівняно з іншими предметами, а й змінює доступні їй у перші тижні активно-негативні реакції, пасивне сприймання на активно-позитивні контакти з дійсністю. Якщо активність дитини на перших порах зумовлена переважно незадоволеними органічними потребами і супроводжується негативними переживаннями, то з часом її рухи дедалі частіше здійснюються на фоні емоційного комфорту, зумовленого не лише задоволенням природних потреб, а й присутністю людини.

Принципово важливе значення для подальшого розвитку дитини має комплекс пожвавлення - основне новоутворення періоду новонародженості, поява якого є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості.

45.Вивчення психологічного змісту негативних чинників соціалізації дозволяє розв'язати низку суперечностей у становленні особистості, зокрема:

1) між слабкою орієнтацією дорослих у сучасній віковій соціальній ситуації розвитку підлітків (з урахуванням статевих особливостей) та побудовою навчально-виховного процесу з ними на застарілих уявленнях про їх віковий розвиток;

2) між констатацією в практиці педагогічної діяльності негативних чинників соціалізації і водночас відсутністю стратегії і тактики підходу до них з метою нейтралізації їх впливу;

3) між масовим зображенням чинників ризику в засобах масової комунікації як привабливих та низьким рівнем соціального імунітету до них;

4) між негативними чинниками ризику та низьким рівнем психологічної культури населення.

Важливою умовою становлення особистості підлітка, формування його власної та національної гідності є нейтралізація соціальних чинників ризику в практиці педагогічної діяльності на макро - (держава) і мікро рівнях (сім'я).

Основні лінії розвитку вступу в дорослість:

1) конфліктна - підліток залишається на рівні статусу молодшого школяра, унаслідок чого домагається розширення передусім прав, а не обов'язків;

2) порівняно безконфліктна (прихована) - розширення дорослими прав і обов'язків підлітка, повага до його самостійності, зміна методів категоричних переконань, наказів на поради і прохання (часто перетворюється на взаємну гру, коли обидва суб'єкти знають взаємну тактику і приховано або відверто насміхаються один з одного);

3) безконфліктна - пригнічення дорослими дитини або, навпаки, безконтрольність.

Друга лінія може мати позитивні (накопичення досвіду між-особистісної взаємодії, уміння знаходити компроміс) і негативні особливості (двозначність, нещирість).