Комплекс пожвавлення як перша специфічна форма реагування немовляти на людину.

Перша специфічна форма реагування саме на людину з'являється до 2-го - 3-го місяця - " комплекс пожвавлення". Він включає в себе 3 компоненти:

1) посмішка: перші посмішки можуть фіксуватися на 1-му тижні 2-го місяця життя;

2) вокалізація, дитина гукає, лепече, скрикує назустріч дорослому;

3) рухові реакції, пожвавлення: відкривається " комплекс пожвавлення" повертанням голови, скошуванням очей на дорослого, слабкими рухами ручок і ніжок.

" Комплекс пожвавлення" проходить 3 стадії:

1) посмішка;

2) посмішка + гуління;

3) посмішка + вокалізація+рухове пожвавлення (до 3 місяців). Крім того, початок " комплексу пожвавлення" пов'язаний:

з генералізованим залученням будь-кого із дорослих, кінець характеризується появою вибіркового спілкування. Так, уже тримісячна дитина виділяє свою матір з оточення, а до 6 місяців починає відрізняти своїх від чужих. З 8-9 місяців дитина буде проявляти активність, розпочинаючи перші ігри з дорослими (не через саму гру, а через задоволення спілкування з дорослим), а до 11-12 місяців діти вже вміють не тільки спостерігати за дорослими, але й звертатися до них за допомогою. Наслідує дитина завжди тільки людину. Приблизно до 5 місяців " комплекс пожвавлення" розвивається і зберігається як ціле, а до 6 місяців відмирає як єдина комплексна реакція, але його компоненти починають трансформуватися: посмішка - в міміку, гуління - в мову, рухове пожвавлення - в хапання.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з матір'ю приводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини і дорослого. Як свідчать дослідження Д. Б. Ельконіна і М. І. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що предмет цієї діяльності - інша людина. Як зазначав Д. Б. Ельконін, важливо не те, що роблять люди один з одним, а те, що предметом діяльності стає інша людина. Спілкування цього типу в період немовляти дуже яскраво виражене. З боку дорослого дитина стає предметом діяльності. З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Так, незабаром голосові реакції дитини набувають характеру емоційно активного заклику, хникання і перетворюється в поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Це ще не мова у власному сенсі слова, поки це ще тільки емоційно-виразні

24. Довільність, рефлексія, внутрішній план дій як основа новоутворень молодшого шкільного віку.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Навчатися вчитися є одним з основних завдань молодшого школяра, що передбачає засвоєння такий дій:

1) самоконтроль, суть якого полягає у співставленні дитиною своїх навчальних дій та їх результатів із заданими учителем еталонами і зразками;

2) самооцінювання, змістом якого є фіксування відповідності чи невідповідності результатів засвоєних знань, опанованих навичок вимогам навчальної ситуації;

3) самоорганізація у вивченні навчального матеріалу, підготовці до контрольних і самостійних робіт, виконанні творчих завдань тощо, що передбачає уміння планувати час, організовувати свою діяльність, контролювати й оцінювати її результати;

4) усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що є передумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

Засвоєння цих дій означає, що молодший школяр із об'єкта навчання стає його суб'єктом, хоч самодостатнім у цій діяльності він стане пізніше.

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати й оцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії (лат. reflexio - відображення) - осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням цього є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

За концепцією Б. Еріксона, у молодшому шкільному віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції (за несприятливого розвитку - соціальної і психологічної неповноцінності, неспроможності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На його думку, стимулювання в цей період компетентності є важливим фактором формування особистості.

У молодшому шкільному віці всі ці новоутворення ще недостатньо сформовані, однак завдяки їм психіка дитини досягає необхідного для навчання в середній школі рівня розвитку.