Підготовка до об’єднання республік. Боротьба адміністративних і демократичнихтенденцій

Оскільки наркомати і відомства РСФРР безцеремонно продовжували втручатисяу внутрішні справи УСРР, порушуючи союзний договір, 11 березня 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У в заяві до ЦК РКП(б) поставило питання про необхідність конкретизації федеративних взаємовідносин між УСРР і РСФРР з визначенням і уточненням прав і обов’язків УСРР. На пропозицію ЦК КП(б)У була створена комісія на чолі з заступником голови Раднаркому УСРР М.Фрунзе. Ця комісія виробила ряд заходів з урегулювання відносин між УСРР і РСФРР. Незабаром питання про необхідність удосконалення федеративних відносин поставили і Білорусія та Закавказькі радянські республіки. 10 серпня 1922 р. Політбюро ЦК РКП(б) вирішило створити комісію для підготовки до Пленуму ЦК пропозицій щодо удосконалення федеративних взаємовідносин між РСФРР і незалежними радянськими республіками. 11 серпня Оргбюро ЦК РКП(б) затвердило склад комісії, до якої ввійшли від ЦК РКП(б) Й.Сталін, В.Куйбишев (голова), Х.Раковський, Г.Орджонікідзе, Г.Сокольников і вісім чоловік від республік: Г.Петровський (Україна), О.Черв’яков (Білорусія), П.Мдівані (Грузія) та ін. Проект резолюції (тез) про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками розробив Сталін. Він запропонував визнати доцільним вступ радянських республік до складу РСФРР і поширення компетенції ВЦВК, Раднаркому і Ради праці й оборони РСФРР на відповідні центральні установи республік. Цей план Сталіна дістав назву плану “автономізації”, тобто об’єднання республік шляхом вступу їх до РСФРР на засадах автономії. Проект тез Сталіна був переданий на розгляд в ЦК компартій республік. Політбюро ЦК КП(б)У не схвалило тез Сталіна, а запропонувало Г.Петровському на засіданні комісії ЦК РКП(б) “від імені Політбюро наполягати на відкладенні питання про взаємовідносини з Україною”. Ленін через хворобу не брав участі в обговоренні проекту резолюції Пленуму ЦК. Лише 22 вересня 1922 р. Сталін надіслав Леніну листа, в якому виклав свій план “автономізації”. Він прямо називав утворення республік “грою в незалежність” і вважав необхідним, щоб республіки в усьому основному підпорядкувалися центру і, отже, щоб формальна (фіктивна) незалежність була замінена формальною автономією. 23-24 вересня 1922 р. комісія під головуванням Молотова (Куйбишев був у відпустці) обговорила і з невеликими виправленнями схвалила резолюцію, підготовлену Сталіним, про вступ України, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Вірменії до складу РСФРР. 25 вересня матеріали комісії були надіслані в Горки і з ними ознайомився Ленін. Негайно ж, 26 вересня, він звернувся з листом до членів Політбюро ЦК, у якому розкритикував основні принципи проекту резолюції, схваленого комісією. Він відкинув ідею “автономізації” і висунув свій план добровільного об’єднання всіх радянських республік разом з РСФРР у Союз Радянських Республік на засадах їхньої повної рівноправності. “... Ми, - писав Ленін, - визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та ін. і разом і поряд з ними входимо в новий союз, нову федерацію, Союз Радянських Республік Європи і Азії”. Без сумніву, Ленін мав на увазі у недалекому майбутньому значне розширення Союзу, а тому рамки РСФРР вважав завузькими для цього. Адже вождь світового пролетаріату марив про світову революцію, а отже, і думав про відповідну форму державної влади. Раковський краще зрозумів задум Леніна, ніж Сталін. 29 вересня 1922 р. він написав листа Мануїльському, в якому так оцінив сталінський проект: “Я вважаю своїм партійним обов’язком реагувати проти резолюції про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками, визнаючи її шкідливою для зміцнення позицій радянської влади на всіх окраїнах”. Сприйнявши зауваження Леніна, комісія переробила проект резолюції і винесла на розгляд Пленуму ЦК РКП(б). 6 жовтня 1922 р. Пленум ЦК прийняв проект резолюції як директиву ЦК і для вироблення радянського законопроекту на основі цієї директиви і проведення її через з’їзд рад (з попереднім внесенням на затвердження ЦК) утворив комісію в складі Сталіна, Каменєва, П’ятакова, Раковського, Чичеріна, Калініна і представників України, Грузії, Азербайджану, Вірменії та Білорусії. На цю комісію було покладено підготовку і проведення відповідних постанов через ЦВК незалежних республік, маючи на увазі, що з республік директива ЦК РКП(б) мала повернутися в центр “як побажання цих республік”. За постановою Пленуму ЦК РКП(б) від 6 жовтня було визнано необхідним укладення договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких Республік і РСФРР про об’єднання їх у “Союз Радянських Соціалістичних Республік”. Найвищим органом Союзу мав бути Союзний ЦВК, який складався з представників республік, пропорційно кількості їхнього населення, а виконавчим органом мусила стати Союзна РНК, призначувана Всесоюзним ЦВК. Народні комісаріати мали поділятися на три групи: злиті (загальносоюзні), об’єднані (союзно-республіканські або директивні) і автономні (республіканські). До числа злитих або загальносоюзних були віднесені п’ять наркоматів – закордонних справ, зовнішньої торгівлі, військових і морських справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Ці наркомати створювалися лише при РНК СРСР у Москві, у республіках мали бути призначені ними їх уповноважені. Вони наділялися безроздільною владою на всій території СРСР. П’ять об’єднаних або союзно-республіканських наркоматів, якими ставали комісаріати продовольства, фінансів, праці, робітничо-селянської інспекції і Вища рада народного господарства, теж керувалися із Москви. Відрізнялися від злитих вони лише тим, що їх представництва в республіках називались наркоматами. І тільки шість наркоматів – внутрішніх справ, юстиції, землеробства, освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення – вважалися республіканськими, автономними. Отже, з самого початку ЦК РКП(б) планував жорстку підпорядкованість республік центру.