І Всеукраїнський з’їзд рад у Києві

Центральна рада спочатку відмовилась брати участь у з’їзді рад, підготовлюваному більшовиками. Але потім думка змінилася, і вона розіслала розпорядження надіслати на з’їзд своїх депутатів. Унаслідок цього на з’їзд прибуло понад дві тисячі делегатів, де переважали представники селянства й українських військових частин. Представників від рад, де переважний вплив мали більшовики, налічувалося тільки близько 150 чол. Делегати від Донецько-Криворізького басейну не прибули, а за рішенням місцевих більшовиків зібралися в Харкові на обласний з’їзд. І Всеукраїнський з’їзд рад відкрився 4 грудня 1917 р. у Києві в залі Купецького зібрання. Після заслухання привітань і 3-го Універсалу Центральної Ради від організаційного комітету виступив більшовик Затонський, який заявив, що трапилось непорозуміння: на з’їзд приїхало багато делегатів, які, згідно з нормами, виробленими оргкомітетом, не мають права ухвального голосу. Він запропонував перервати засідання та перевірити повноваження делегатів. У відповідь голова Селянської спілки М.Стасюк заявив, що більшовицьки настроєний крайовий комітет рад робітничих і солдатських депутатів, надаючи перевагу робітникам і солдатам, а до того ще й неукраїнцям, над селянами, хотів сфальсифікувати волю українського народу, і тому центральний комітет Селянської спілки подбав зі свого боку про те, щоб збільшити селянське представництво на з’їзді. Тоді більшовики зажадали визнати зібрання не з’їздом, а нарадою. Коли ця пропозиція була відхилена, більшовики та деякі делегати, які їх підтримували, у кількості 127 чол. (тобто менше 7% присутніх), залишили з’їзд. Решта присутніх делегатів одностайно визнали зібрання повноважним з’їздом рад робітничих, солдатських і селянських депутатів України. Почесним головою з’їзду був обраний голова Центральної Ради М. Грушевський. З’їзд більшістю голосів (2 проти, 19 утримались від голосування) прийняв резолюцію про ультиматум Раднаркому Росії, у якій визнав його “замахом проти Української Народної Республіки”, а відповідь Генерального Секретаріату “належною відповіддю на замах Народних Комісарів на права українських селян, робітників і вояків…” Одночасно з’їзд вважав “за потрібне вжити всіх заходів, щоб не допустити пролиття братерської крові”. У питанні про організацію влади в Україні з’їзд прийняв резолюцію, у якій “перевибори Центральної Ради визнаються несвоєчасними і непотрібними”, оскільки “проголошенням 3-го Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ і приступила до найшвидшого скликання Українських Установчих Зборів”.