Страшний Суд

Робота над фрескою розпочалася із квітня-травня 1536 року і тривала по жовтень 1541. Урочисте відкриття — 31 жовтня 1541 року.

Раніше композиція Страшного суду складалася із декількох окремих частин. У Мікеланджело вона є овальною водовертю голих м'язистих тіл.Фігура Христа, що нагадує Зевса, розташована вгорі — його права рука піднята в жесті прокляття тим, хто розміщений зліва від нього. Твір наповнений могутнім рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, з жаху закриває обличчя руками.

Страшний суд став віддзеркаленням песимізму Мікеланджело. Одна деталь Страшного суду свідчить про його похмурий настрій та представляє його гіркий «підпис» — біля лівої ноги Христа є фігура Святого Варфоломея, що тримає у руках власну шкіру (він прийняв мученицьку смерть, з нього живцем здерли шкіру). Обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея — автопортрет художника.

Риси обличчя святого нагадують П'єтро Аретіно, який пристрасно нападав на Мікеланджело через те, що вважав непристойним його трактування релігійного сюжету.

П'єта ІІ

П'єта ІІ

З кінця 1540-х років до 1555 року Мікеланджело працював над скульптурною групою П'єта (Собор Санта Марія дель Фйоре, флоренція). Мертве тіло Христа тримає Святий Никодим, а з двох сторін підтримують Богоматір і Марія Магдалина (закінчена фігура Христа і частково Святої Магдалини). На відміну від П'єти собору Святого Петра, ця група є більш площинна й незграбна, а увага зосереджена на зламаній лінії тіла Христа. Розташування трьох незавершених голів створює драматичний ефект, рідкісний у творах із цим сюжетом. Можливо, голова Святого Никодима була ще одним автопортретом старого Мікеланджело, а сама статуя призначалася для його могили. Виявивши тріщину в камені, він розбив скульптуру молотком. Лео Стайнберґ вважав, що Мікеланджело знищив статую, бо відчував якусь межу виразності свого мистецтваПізніше статую було відновлено його учнями^[60].