Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Токсикогенність, вірулентність та агресивність патогенних мікроорганізмів
|
|
Патогенні (хвороботворні) мікроорганізми – це ті, які можуть спричинити захворювання людини, тварини і рослини. Вони пристосувались до паразитичного типу живлення в тканинах і рідинах організму хазяїна. Інфікований організм відповідає на проникнення патогенна відповідними реакціями, які виражаються у виявленні симптомів хвороби, а також у різних захисних пристосуваннях. До патогенних мікроорганізмів належать багато представників бактерій, грибів, мікроплазм, ритексій, вірусів і найпростіших та ін.
Патогенність є видовою ознакою мікроорганізмі, яка характеризує його здатність спричиняти інфекційне захворювання. Вона визначається вірулентністю, агресивністю і таксиногенністю.
Вірулентність означає ступінь патогенності даної культури (штампу) мікроба. Вірулентність є його індивідуальною властивістю, яка може змінюватися під впливом природних умов.
Агресивність – це здатність бактерій проникати в організм, закріплюватись в ньому, розмножуватися і поширюватися.
Таксиногенність – здатність утворювати токсини, речовини різного хімічного складу, які можуть зумовлювати специфічні розлади і навіть смерть інфікованого організму. За характером утворення токсини поділяють на екзотоксини й ендотоксини, які відрізняються між собою хімічною структурою.
Екзотоксини – це отруйні речовини, що виділяються в середовище мікробною клітиною, як продукт життєдіяльності. Характеризуються різко вираженою токсичністю – здатністю уражувати окремі тканини й органи організму (наприклад, дифтерійний екзотоксин уражує надниркові залози і серцевий м’яз та ін.).
Ендотоксини – сполуки, які найчастіше пов’язані з певними структурами мікробних клітин і можуть вивільнятися тільки після автолізу (руйнування) клітин.
Функції токсинів ще повністю не з’ясовані.
| 79. Культуральні ознаки мікроорганізмів З’ясування систематичного положення мікроорганізмів це досить складна та клопітка задача, яка включає вивчення цілої сукупності ознак: морфології клітин, характеру росту на різних поживних середовищах, способів отримання енергії, потреб у певних сполуках для конструктивного обміну та ін. Проте, в деяких випадках, достатнім виявляється визначення лише окремих ознак. До таких ознак можуть бути віднесені макроморфологічні (культуральні) особливості та форма клітин бактерій. До макроморфологічних особливостей відносять характер росту мікроорганізмів на рідких та твердих поживних середовищах. На поверхні щільного поживного середовища мікроорганізми можуть рости у вигляді окремих колоній, суцільно за штрихом та газоном. Колонія – це ізольоване скупчення клітин одного виду, які виросли, як правило, з однієї клітини. В залежності від того, де розвинулись клітини розрізняють: поверхневі, глибинні та донні колонії. Колонії, що розвинулись на поверхні відрізняються великою різноманітністю. При їх описі враховують наступні ознаки: форму колоній – кругла, амебовидна, неправильна, ризоїдна та інші; розмір (діаметр) колонії, який вимірюють у мм; поверхню колонії – гладенька, шершава, борозниста, складчаста, зморщена, із концентричними кільцями та інші; профіль колонії – плоский, випуклий, кратероподібний, конусовидний та інші; блискучість та прозорість – колонія блискуча, матова, тьмяна, борошниста, прозора; колір колонії – незабарвлені (колонії грязно-білого кольору відносять до незабарвлених) або пігментовані: білі, жовті, золотисті, оранжеві, бузкові, червоні, чорні. Окремо звертають увагу на виділення пігменту у середовище. край колонії – рівний, хвилястий, зубчастий, бахромчастий та інші; структуру колонії – однорідна, дрібно- або великозернисті, волокнисті та інші. Край та структуру колонії визначають за допомогою лупи; консистенцію колонії визначають при доторканні до її поверхні петлею. Колонія може легко відділятись від середовища або вростати в агаризоване середовище, бути твердою, м’якою, слизистою, тягучою, крихкою. Глибинні колонії, навпаки, досить одноманітні. Найчастіше вони мають вигляд сплющених чечевичок. Лише деякі можуть мати вигляд пучечків вати з нитчастими виростами у поживне середовище. Утворення глибинних колоній часто супроводжується розривом щільного середовища, якщо мікроорганізми виділяють вуглекислоту або інші гази. Донні колонії мають, як правило, вигляд прозорих плівок, що стеляться по дну. Розміри та деякі інші особливості колоній мікроорганізмів змінюються з віком, залежать від складу середовища та температури вирощування, тому, при описанні колонії, вказують ці критерії. Ріст у рідкому поживному середовищі більш одноманітний і супроводжується помутнінням середовища, утворенням плівки або осаду. При цьому відмічають ступінь помутніння (слабка, помірна або сильна), особливості плівки (тонка, щільна або рихла, гладенька або складчаста), а при утворенні осаду вказують – бідний він чи суттєвий, щільний, рихлий, слизистий або пластівцевий. 81. Цикл Кальвіна при утворенні вуглецевих сполук в бактеріальній клітині Цикл Кальвіна, або відновлювальний пентозо-фосфатний цикл, складається з трьох стадій: Карбоксиляція Відновлення Регенерація акцептора CO2 На першій стадії до рибулезо-1, 5-біфосфату приєднується CO2 під дією ферменту рибулезобифосфат-карбоксилаза/оксигенази (Rubisco). Цей білок складає основну фракцію білків хлоропласту і, ймовірно, найбільш поширений фермент в природі. В результаті утворюється проміжне нестійке з'єднання, що розпадається на дві молекули 3-фосфогліцеринової кислоти (ФГК). У другій стадії ФГК в два етапи відновлюється. Спочатку вона фосфорилюєтся АТФ під дією фосфорогліцерокінази, потім НАДФН при дії тріозофосфатдегідрогенази, її карбоксильна група окислюється до альдегідної і вона стає вуглеводом (ФГА). У третій стадії беруть участь 5 молекул ФГА, які через утворення 4-, 5-, 6- і 7-вуглецевих зв'язків об'єднуються в 3 5-вуглецевих рибулезо-1, 5-біфосфати, для чого необхідні 3 АТФ. Нарешті, дві ФГА необхідні для синтезу глюкози. Для утворення однієї молекули глюкози потрібно 6 обертів циклу, 6 CO2, 12 НАДФН і 18 АТФ. | |||||
|
|