Реформи державного управління

Реформи Петра І

Реформи Петра I — перетворення у державному та громадському житті, здійснені у період правління у Росії Петра I.

Всю державну діяльність Петра I умовно можна розділити на два періоди: 1696—1715 й 1715—1725 роки.

Особливістю першого етапу були поспіх і не завжди продуманий характер, що пояснювалось веденням Північної війни. Реформи були спрямовані, перед усім, на збирання коштів для ведення війни, проводились насильним методом й часто не призводили до бажаного результату. Окрім державних реформ на першому етапі проводились широкі реформи з метою модернізації укладу життя. У другому періоді реформи були більш планомірними.

Реформи державного управління

У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.

З перших років правління Петра прослідковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближня канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат.

Створений Петром для поточного управління державою на час відсутності царя, Сенат, у складі 9 чоловік, поступово перетворився із тимчасового на постійно діючий вищий урядовий заклад, що було закріплено Указом 1722 року. Він контролював правосуддя, контролював торгівлю, збори й видатки держави, стежив за відбуванням дворянами військової повинності, йому були передані функції Розрядного й Посольського приказів.

Одночасно із Сенатом з’явилась посада фіскалів, до обов’язків яких входив негласний нагляд за діяльністю закладів: виявляли випадки порушення указів та зловживань й доносили Сенату та царю.

Сенат як уряд міг приймати рішення, але для їх виконання потрібен був адміністративний апарат.

У 1717—1721 роках була проведена реформа виконавчих органів управління, в результаті якої паралельно до системи приказів з їхніми розпливчатими функціями були створені за шведським зразком 12 колегій — попередники майбутніх міністерств. На відміну від приказів функції і сфери діяльності кожної колегії були суворо розмежовані, а відносини у самій колегії грунтувались на принципі колегіальності рішень. Були введені:

· Колегія закордонних справ.

· Військова колегія — комплектування, озброєння, спорядження та навчання сухопутної армії.

· Адміралтейств-колегія — військово-морські справи, флот.

· Вотчинна колегія — змінила Помісний приказ.

· Камер-колегія — збирання прибутків держави.

· Штатс-контор-колегія — завідувала видатками держави.

· Ревізіон-колегія — контроль збору і витрат казенних коштів.

· Комерц-колегія — питання судноплавства, митниці й зовнішньої торгівлі.

· Берг-колегія — гірничо-металургійна справа.

· Мануфактур-колегія — легка промисловість.

· Юстиц-колегія — завідувала питаннями цивільного судочинства.

· Духовна колегія — управляла церковними справами (пізніше Святійший Урядовий синод).

Окрім того діяли Преображенський приказ і Таємний приказ (політичний розшук), Соляна контора, Мідний департамент, Межова канцелярія. Колегії підпорядковувались Сенату, а їм — губернська, провінційна та повітова адміністрації.