Сутність культури. Генеза суспільного осмислення культури

Слово культура латинського походження, в буквальному перекладі означає обробіток, догляд, вдосконалення.Вперше було застосоване у праці Марка Порція Катона " De agri cultura" у значенні уміння обробляти землю, техніки землеробства.Стосовно духовного життя людини термін був вперше вжитий Цицероном, який називає філософію культурою душі, мистецтвом плекання розуму, вдосконалення розумових здібностей.У 1648р. німецький просвітник С.Пуфендорф: культура це духовно-практична діяльність людини, що відрізняє її від тваринного способу існування. Просвітництво: культура це духовно-практична діяльність, спрямована на благо людства. 19 ст.: Культура – матеріальні та духовні надбання людства, створені за час його існування. 20 ст.: культура відокремлюється від філософії у науку культурологію; культура це якісна характеристика суспільства.

Давньогрецькі філософи Арістотель, Платон, Протагор, Полібій, а також китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи та її виявом. За їхніми уявленнями подібно будь-якій живій істоті культура народжується, живе і вмирає. Етапи її розвитку нагадують зміну пори року.

У часи середньовіччя, коли в Європі культура була поставлена на службу церкві, поняття культури й релігії збігаються. Поклоніння вищій надприродній силі (Богу), яка керує долею світу та людей, і є основним завданням культурної діяльності людства. Тут головне – через пізнання Бога підготуватися до справжнього життя.

Відродження: культура - продукт вільної творчості людини.

В епоху Просвітництва виникло нове уявлення про культуру як про продукт діяльності людського розуму. Завдяки йому відбувається розвиток людського суспільства, а отже й його культури.
Рушійною силою розвитку культури вбачали розум й освіту. На їхню думку культура повинна сприяти побудові досконалого суспільно-політичного ладу, що відповідає природі людини, яка вважається доброю від народження. Таке суспільство повинно ґрунтуватися на засадах розуму, де у кожної людини виховані розумні потреби. Завдання культури полягає в тому, щоб зробити всіх людей щасливими через приведення їх потреб у відповідність із власною природою. Досягти такого рівня розвитку суспільства французькі просвітники планували за допомогою підвищення рівня освіти народу.
Жан Жак Руссо (1712-1778)дотримувався думки, що культура з усіма її досягненнями лише віддаляє людство від його ідеального стану.Він протиставляв моральну розбещеність культурних європейських народів простоті і чистоті звичаїв народів, що перебувають на патріархальній стадії розвитку.
Руссо намагався розвінчати витоки пороків культури в умовах буржуазного суспільства, яке зароджувалося. Він побачив негативні наслідки буржуазної цивілізації. Цими наслідками були зростання соціальної нерівності, моральної й фізичної деградації людини.

Дещо інший підхід до культури у німецького філософа-просвітника Йоганна Гердера (1744-1803). Вперше висуває ідею, що історія людства – це істор культури.Він розглядає культуру як необхідний атрибут усіх народів: варварських і цивілізованих, античних і середньовічних, європейських і азіатських.По Гердеру некультурних народів взагалі немає. Ми можемо говорити лише про культурні чи менш культурні народи.Культура виступає як традиція виховання, що визначає певний спосіб життя. Яка традиція виховання, такою й становиться людина, її моральне обличчя. Значне місце у розвитку людства мислитель відводив релігії. Згідно його теорії релігія – самий давній елемент культури. Відсутність релігії – свідоцтво про саму ранню стадію існування народу. Релігія принесла всім народам початки культури й наукового знання. Вчений відмічав, що всі давні європейські нації (греки, етруски, римляни), отримали знання із релігійного джерела. На його думку так виникла художня культура, природознавство, правознавство та інші важливі галузі культури.
У розумінні І. Канта культура – це здатність людини переборювати егоїстичні природні бажання. Водночас культура – це вміння підкоряти свої пристрасті й поведінку моральному обов’язку. Людина за своєю природою не добра, а зла, тому становлення і розвиток культури відбувається шляхом суперечностей суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню до щастя.

На практиці культурницькі ідеали просвітників були розвіяні дійсністю ранньобуржуазного суспільства. Розчарування в ідеалах Просвітництва та реальності буржуазного суспільства проявилося у німецькому романтизмі. Його найвідоміші представники: брати Шлегелі (Фрідріх і Август Вільгельм), Фрідріх Шіллер.Глибоко відчуваючи колізії свого часу, вони поетично оспівували минуле, в першу чергу середньовіччя. Романтики критикували буржуазну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан.Вони протиставляли цій дійсності світ мистецтва. На їхню думку у світі художніх образів людина звільняється від земного, буденного і потрапляє під владу поетичної імпровізації та інтуїції.
Німецький філософ Георг Гегель історію культури розглядає як історію свободи духу.
Він поділяє світову історію культури на чотири періоди: східний світ (Китай, Індія, Персія, Єгипет), грецький, римський та германський.
Культура Сходу – це дитинство людства, позаісторичний час, тому що дух тут ще позбавлений свободи і лише прагне до визволення.
Грецька культура – це світ юності, період формування індивідуальності, усвідомлення свободи.
Римська цивілізація – період змужніння людства, становлення свободи особистості, яка стає суб’єктом правових відносин.
Нарешті завдяки християнству германські народи усвідомлюють, що свобода – основна властивість людської природи.
У середині 19ст. поширюються 2 протилежні концепції культури: еволюційна і циклічна.Еволюційна(Л.Морган, Е.Тейлор): розвиток культури має прямолінійний характер і йде від простого до складного через універсальні для всіх народів стадії.Циклічна(М. Данилевський, О.Шпенглер): розвиток культури має замкнутий характер за принципом коловороту. М.Данилевський: заперечував культурну єдність та історичну цілісність людства, людство, а його думку, це поняття, що позбавлене реального змісту, єдиною справжньою одиницею історії є ізольовані локальні культурно-історичні типи. Кожен з них має самобутній неповторний характер. О.Шпенглер: культура є абсолютно замкнутим унікальним організмом, кожна культура з часом вичерпує закладені в ній можливості, поступово старіє, переходячи у завершальну стадію – цивілізацію(моральний занепад, деградація мистецтва, високий рівень розвитку техніки, перетворення народів у сіру масу, позбавлену самобутності.

Функціональна концепція – Б.Малиновський. Культура – функціональна система взаємопов язаних матеріальних та духовних інститутів, завдання яких – задоволення потреб(первинних, похідних тп інтегративних).
5.Морфологія культури

Морфологія культури (від гр. «morphe» – форма, вчення) – розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно -функціональну будову культури. Розрізняють матеріальну, духовну та художню культуру.

1) Матеріальна культура – це процес виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. У матеріальну культуру входять: 1) будівлі і споруди, 2) інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, 3) шляхи повідомлення і засоби транспорту, 4) зв'язок і засоби зв'язку, 5) технології виробництва.

2)Духовна культура – діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

3)Художня – діяльність людей творчих професій, яка здійснюється специфічними засобами виробництва: музицними інструментами, пензлями, різцями тощо.

Розрізняють культуру світову(синтез кращих взірців національних культур, які стали загальнолюдським надбанням) та національну(МАТЕРІАЛЬНІ ТА духовні досягнення соціальних груп, які проживають на певній етнічній території).

Спеціалізована культура – діяльність людей, яка базується на отриманих спеціальних знаннях. Цей рівень поділяють на кумулятивний(де накопичується професійний соціокультурний досвід, акумулюються цінності соціуму) і трансляційний. На кумулятивному рівні культура виступає як взаємозв язок різних видів професійної діяльності і представлена господарською, політичною, правовою, філософською, релігійною, науково-технічною та художньою культурами.Кожному з цих видів відповідає культура на побутовому рівні(економічній – домашнє господарство, правовій- мораль тощо)На трансляційному рівні здійснюється обмін культурною інформацією через сферу освіти, засоби масової комунікації, заклади культури(бібліотеки, музеї, театри).

Буденна культура – загальнолюдські надбання та культурні досягнення у процесі виховання та освіти; такий рівень оволодіння знаннями, нормами, звичаями, який необхідний людині у повсякденному житті.Людина засвоює її з перших років життя в родині, у спілкуванні з близькими, з друзями.