Види юридичних осіб.

Види юридичних осіб (ст.81):

1) Юридичні особи приватного права;

2) Юридичні особи публічного права.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом, тобто на підставі розпорядження державного органу (органу місцевого самоврядування, управління, тощо).

У розпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо законом передбачено обов'язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців -- виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особи публічного права.

11. Держава та територіальні громади, як суб'єкти цивільних правовідносин.

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена низкою особливостей. Держава є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), а це накладає певний відбиток на її специфіку участі в цивільно-правових відносинах.

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що держава є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на певній території (ст. 2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу порівняно з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого не залежить від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що виявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Однак таке привілейоване становище держави у публічних та зовнішньополітичних відносинах не повинно позначатися на її участі в цивільно-правових відносинах. Приміром у ч. 1 ст. 167 ЦК України законодавець чітко закріпив норму, згідно з якою держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Проте, враховуючи те, що держава сама створює загальнообов'язкові правила поведінки у вигляді законів, якими повинні керуватись усі інші суб'єкти правовідносин, говорити про певну юридичну рівність у цивільно-правових відносинах з державою було б передчасно.

Ще однією специфікою держави як суб'єкта цивільних відносин є те, що її правова природа є недостатньо визначеною. Держава ніби наділена усіма ознаками юридичної особи, однак такою не визнається. І це призводить до того, що держава виведена за межі загальної класифікації осіб у цивільному праві (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Територіальна громада є новим суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України " Про місцеве самоврядування").

Тому, що випливає з вищенаведеного, держава та територіальні громади є близькими, проте далеко не тотожними суб'єктами, які в цивільно-правових відносинах повинні діяти на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим, правовий статус якої визначено Розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК. Зокрема, визначено, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Як і держава та територіальні громади, АРК також діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава, АРК та територіальні громади можуть брати участь у цивільно-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, або ж опосередковано — через створені ними юридичні особи.

Якщо держава, АРК та територіальні громади беруть учать у цивільних правовідносинах через свої органи, то останні здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно в межах їх компетенції, яка визначається законом (ст.ст. 170—172 ЦК). Однак у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави та територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК).

12. Поняття та види об'єктів цивільних прав.

Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) є все те, на що спрямоване суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин, тобто все те, з приводу чого виникає, змінюється чи припиняється цивільне правовідношення.

Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи:

1) об'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2) об'єкти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). Суть обмеження оборотоздатності полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обороту, що відповідають встановленим законодавством вимогам, або їхнє придбання (відчуження) допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, встановлюються законом.

3) об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі.

Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1) речі(у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права), щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки;

2) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин;

3) результати дій (роботи), які мають правове значення;

4) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5) інформація - задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6) особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоров'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, тощо;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага.

13. Поняття та класифікація речей у цивільному праві.

Речі - це об’єкти матеріального світу, які призначені задовольняти потреби лю- іні і стосовно яких можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Класифікація речей проводиться за різними підставами. Однією з під­став поділу речей на вцди є особливості правового режиму речі Правовий режим речей - це встановлений у законодавстві порядок набуття, користу­вання та відчуження речей як об’єктів цивільного права.

Залежно від особливостей правового режиму речі поділяються на такі види:

· нерухомі та рухомі (ст. 181 ЦК України);

· подільні й неподільні (ст. 183 ЦК України);

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Непо­дільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

· визначені індивідуальними чи родовими ознаками (ст. 184 ЦК України);

Річ є ви­значеною індивідуальними ознаками, якщо вона має тільки їй властиві озна­ки, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуюча її. Такі речі є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, влас­тиві всім речам того ж роду, та вимірюється кількістю, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

· споживні й неспоживні (ст. 185 ЦК України);

Споживною є річ, яка внаслідок однора­зового її використання знищується чи припиняє існування в первісній формі. Неспожив - ною є річ, призначена для неодноразового використання, котра зберігає при цьому свою первісну форму протягом тривалого часу.

· головні речі та приналежності (ст. 186 ЦК України);

Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі та пов’язана з нею спільним призначенням, є її прина­лежністю. Правове значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлене договором або законом.

· складні речі і складові частини речі (ст.ст. 187, 188 ЦК України);

Складною вважається річ, утво­рена з кількох речей, котрі формують єдине ціле, що дає змогу використовува­ти його за призначенням. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без її пошкодження чи істотного знецінення, пов’язане з річчю конструктивно. Правове значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму скла­дових частіш речі. Так, при переході права на річ її складові частини не підля­гають відокремленню. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлене договором.

· продукція, плоди та доходи (ст. 189 ЦК України);

Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю (наприклад, доходи від виробництва, урожай від насаджень, проценти від банківських вкладів тощо). Продукція, плоди та доходи належать власнико­ві речі, якщо інше не встановлене договором або законом.

14. Результати робіт, гроші та цінні папери, як об'єкти цивільних прав.

Гроші є загальноприйнятим еквівалентом, можуть замінити собою майже будь-який інший об'єкт майнових відносин, що мають майновий характер. Вони можуть виступати у трьох формах: готівковій, безготівковій та валюта.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються.

Виділяють такі групи цінних паперів:

• пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

• боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

• похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

• товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Особливість результатів робіт як об'єкта цивільних правовідносин полягає в тому, що до виконання робіт вони існують у нематеріальній формі та об'єктивуються в матеріальну форму після їх виконання.

Послуга — це дії суб'єктів цивільного обігу, які або взагалі не завершуються певним результатом, а містять корисність у самих собі (діяльність консультаційного, розважального, просвітницького та іншого характеру), або мають такий результат, який не втілюється в матеріальній формі (медичні, посередницькі, аудиторські та інші послуги).

15. Поняття правочину.

Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо).

Правочин характеризується такими ознаками:

· це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

· це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

· спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Відповідно до підстав класифікації вирізняють такі види правочинів.

Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне на здійснення правочину:

· односторонні (для їх вчинення досить волевиявлення однієї особи, наприклад, заповіт);

· двосторонні (вимагається волевиявлення двох сторін (так, для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання продавця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання її купити);

· багатосторонні (при укладенні яких виражається воля трьох і більше сторін, наприклад, договір про спільну діяльність).

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї зі сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:

· відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг - купівля-продаж, міна, підряд, комісія);

· безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачається - договір дарування, безоплатного користування майном).

Залежно від моменту укладання правочину вирізняють:

· консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладеним після того, коли сторони у належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше.

· реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити у належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договір позики, зберігання).

Залежно від значення підстав правочину для його дійсності вирізняють:

· каузальні правочини (від лат. causa - причина)(безпосередньо визначена підстава їх укладання);

· абстрактні правочини (неможливо з'ясувати заради чого він укладався).

16. Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені законом вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Умови дійсності правочину є такими.
Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклувальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юридична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом.
Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови правочину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і договір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. " Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку. В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства.

За загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину спричиняє не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді (ст. 218 ЦК)Порушення встановленої законом простої письмової форми правочину спричиняє його недійсність лише у тому випадку, якщо це прямо передбачено законом.

17.Нікчемним правочином або абсолютно недійсним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 1 ст. 215 ЦК України).Такий правочин не породжує передбачених законом правових наслідків і, за загальним правилом, визнання його недійсним, у суді не вимагається окрім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК України).До абсолютно недійсних (нікчемних) належать правочини:

1) вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форми (статті 218, 219, 220 ЦК);

2) вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, окрім випадку, коли вчинення такого правочину згодом було схвалено батьками (усиновителями), опікуном (ст. 221 ЦК);

3) вчинені без дозволу органу опіки та піклування у випадках, коли така згода повинна бути обов'язковою, окрім випадку" якщо судом буде встановлено, що такий правочин відповідає інтересам підопічного (ст. 224 ЦК). Наприклад, опікун відмовляється від майнових прав підопічного; видає письмові зобов'язання від його імені; укладає договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, утому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку;

4) вчинений недієздатною фізичною особою, окрім випадку, коли такий правочин схвалено опікуном чи буде доведено, що він учинений на користь недієздатної особи (ст. 226 ЦК);