Галузі права

Система права — це об'єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємопов'язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та ін­ститутах.

Структурні елементи системи права: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Норма права — первинний, початковий елемент системи права, з якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільш крупним елементом, з яких складається система права.

Центральною ланкою системи права є галузь — крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює пев­ний тип схожих суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Ознаки (риси) галузі права:

1) основа виділення галузі права — однотипні суспільні відносини, що потребують правового регулювання;

2) якісна своєрідність врегульованих суспільних відносин;

3) наявність специфічного набору прийомів і засобіврегулювання суспільних відносин;

4) наявність системно-структурних складових, тобтовзаємопов'язаних інститутів і норм права.

На відміну від інших структурних елементів системи права галузь, не пориваючи системних зв'язків, має від­носну автономію: вона здатна до самостійного функціону­вання у загальній системі права. Наприклад, майнові право­відносини можуть виникати, змінюватися і припинятися на основі норм тільки однієї галузі права — цивільного права. Для реалізації цивільних прав та обов'язків можна не звертатися до інших галузевих норм.

Критерії розмежування галузей права належать до спір­них питань юридичної науки. Проте більшість дослідників сходяться на точці зору, що в основі поділу права на галузілежать предмет і метод правового регулювання. Крім того, кожна галузь має свій набір принципів і загальних поло­жень, специфічних засобів і прийомів правового регулю­вання.

Що розвиненішою є система права, то більше галузей включає вона. Разом з традиційними галузями права Укра­їни — конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним — формуються такі нові галузі права як по­даткове, банківське, господарське право.

Галузь права, у свою чергу, є підсистемою, що склада­ється з підгалузей та інститутів права.

Підгалузь права — система однорідних предметно-по­в'язаних інститутів певної галузі права. Наприклад, під-галуззю цивільного права є право інтелектуальної влас­ності, підгалуззю конституційного права — парламентське право.

25. Приватнеправо. Галузі приватного права

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічно­го права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося правоприватне і право публічне. Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям рим­ського юриста Ульпіана (170-228 рр.), який вперше об­ґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається пра­вом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право від­носиться до користі окремих осіб. Тобто предметом пуб­лічного права є сфера публічних інтересів (інтересів сус­пільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вка­заний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична цен­тралізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного цен­тру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає де­централізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за спо­собами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці орга­ни повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шля­хом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'­єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансо­ве, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне критерії такого поділу неоднозначні, амежі досить умовні і розмиті. Саме тому можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового еле­ментів, змішані публічно-правові та приватно-правові ін­ститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирен­ня з потерпілим, в сімейному праві — публічно-правовий інститут державної реєстрації браку тощо.

26. Публічне право. Галузі публічного права

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічно­го права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося правоприватне і право публічне. Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям рим­ського юриста Ульпіана (170-228 рр.), який вперше об­ґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається пра­вом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право від­носиться до користі окремих осіб. Тобто предметом пуб­лічного права є сфера публічних інтересів (інтересів сус­пільства, держави в цілому), а предметом приватного права — сфера приватних справ та інтересів. Проте вка­заний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична цен­тралізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного цен­тру — держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає де­централізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за спо­собами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці орга­ни повинні вступитись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шля­хом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави до сфери майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'­єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансо­ве, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне критерії такого поділу неоднозначні, амежі досить умовні і розмиті. Саме тому можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового еле­ментів, змішані публічно-правові та приватно-правові ін­ститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирен­ня з потерпілим, в сімейному праві — публічно-правовий інститут державної реєстрації браку тощо.

27. Матеріальнеправо. Галузі матері­ального права України

Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визна­ючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформу­валися дві великих цілісності правових норм:

1) матеріальне право — це сукупність норм, які безпосередньо регулюють суспільні відносини;

2) процесуальне право — це сукупність норм, які регулюють діяльність по реалізації матеріальних норм.

Матеріальне і процесуальне право співвід­носяться як зміст і форма правового регулювання. Про­цесуальні правові норми служать формою втілення в жит­тя змісту норм матеріального права. Матеріальні регуля­тивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріаль­них регулятивних норм. Процесуальні норми регламенту­ють процедуру вирішення спорів і конфліктів, процес роз­слідування і судового розгляду злочинів та інших право­порушень.

Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обо­в'язковими для дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та про­цесуального права є різними. Наслідком порушення мате­ріальної норми є юридична відповідальність правопоруш­ника, а наслідком порушення процесуальної норми є ска­сування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб'єкта права.

Матеріальне та процесуальне право підрозділяються на галузі і інститути. В Україні до галузей матері­ального права належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове і інші галузі права. До га­лузей процесуального права належать цивільно-процесуаль­не, господарсько-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно- процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті можуть міститися одно­часно норми матеріального і процесуального права. Напри­клад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.

28. Процесуальне право. Галузі процесуального права України

Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визна­ючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформу­валися дві великих цілісності правових норм:

3) матеріальне право — це сукупність норм, які безпосередньо регулюють суспільні відносини;

4) процесуальне право — це сукупність норм, які регулюють діяльність по реалізації матеріальних норм.

Матеріальне і процесуальне право співвід­носяться як зміст і форма правового регулювання. Про­цесуальні правові норми служать формою втілення в жит­тя змісту норм матеріального права. Матеріальні регуля­тивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Матеріальні охоронні норми забезпечують дію матеріаль­них регулятивних норм. Процесуальні норми регламенту­ють процедуру вирішення спорів і конфліктів, процес роз­слідування і судового розгляду злочинів та інших право­порушень.

Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обо­в'язковими для дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та про­цесуального права є різними. Наслідком порушення мате­ріальної норми є юридична відповідальність правопоруш­ника, а наслідком порушення процесуальної норми є ска­сування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недійсність) результату діяльності суб'єкта права.

Матеріальне та процесуальне право підрозділяються на галузі і інститути. В Україні до галузей матері­ального права належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове і інші галузі права. До га­лузей процесуального права належать цивільно-процесуаль­не, господарсько-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно- процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті можуть міститися одно­часно норми матеріального і процесуального права. Напри­клад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.

29.. Правова система. Правова сім’я. Види правових сімей.

Історично в кожній країн склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової культури, діє своя система юридичних установ. Разом з тим існують елементи схожості національних правових систем, які дозволяють згрупувати їх у типи, або сім'ї правових систем.

Тип (сім'я) правової системи - сукупність національних правових систем, заснована на спільності джерел, структу­ри права та історичного шляху його формування.

Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають спільне історичне коріння, зокрема - спільні пам'ятки права, базуються на одних і тих же правових засадах, розвивалися у схожих умовах;

2) спільність форм права та їхнього співвідношення. Наприклад, для країн роман о-германської правової сім'ї основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Всі інші форми права грають підсобну роль;

3) єдність структури системи права і норми права. Наприклад, для романо-германського типа права характерний поділ системи права на приватне і публічне, на галузі і інститути

4) єдність ідеологічних основ і принципів права. Для романо-германського типу права характерна доктрина верховенства закону, для релігійного типу-доктрина верховенства релігійних норм;

5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія або, принаймні, загальні підходи до її формування, схожі категорії, конструкції і поняття. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерним є використання римської юридичної термінології;

6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерною є правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської - правотворчість суддів.

В рамках типу правової системи можливі більш дрібні елементи, представлені групою правових систем. Так, усередині романо-германської правової сім'ї виділяють групу романського права (Франція, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Румунія), право латиноамерикан­ських країн, групу німецького права (ФРН, Австрія, Угор­щина, скандинавські країни). Іноді скандинавські країни також виділяють в особливу групу.

Види правових систем: