Загальна фізико-географічна характеристика Азії.

єдиний материк Євразія. Кордон із Європою проходить на заході по: Уральських горах, Кумо-Манській западині, Азовському морі, Чорному, Мармуровому, Егейському морях.

Між Арикою по перешийку. Берегова лінія розленована слабо. Ряд еликих островів: Північна Земля, о. Врангеля, Сахалін, Тайвань, Таймир, Шрі-Ланка. Великі півострови: Таймир, Чукотський, Камчатка, Корейський, Малакка, Індостан, Індокитай, Аравійський, Мала Азія.

Це єдиний материк де присутні всі пояси.

Основні риси природи:

1) Знаходиться у всіх кліматичних поясах;

2) Різка континентальність, абсолютний мінімум – 68^оС;

3) Чітка мусонність на сході і півдні Азії;

4) Складна тектонічна будова. Найдавніші тектонічні структури: Сибірська, Китайська, Аравійська, Індостанська;

5) Розміщення поясів поширення землетрусів у двох областях: Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський геосинклінальні пояси;

6) Поширення антропогенне зледеніння аж до 60^о пн. ш.;

7) 75% території займають гори і плоскогір’я. Основні гірські системи: Гімалаї, Гіндукуш, Кара-Корум, Кунь-Лунь, Тянь-Шань, Кавказ, Алтай, Саяни. Велике нагір’я – Памір. Плоскогіря – Аравійське, Декан. Найвищі вершини: Джомолунгма, Чогорі, пік Перемоги, пік Комунізму, Ельбрус. Великі рівнини: Західно-Сибірська, Індо-Ганська, Туранська, Месопотамська, Велика Китайська;

8) Значне поширення багаторічної мерзлоти до 50^о пн. ш. через значну континентальність і зимове охолодження;

9) Великі площі пустинь і напівпустинь;

10) Нерівномірний розподіл річкового стоку. Найрозвинутіша мережа рік на півночі і південному-сході. Центральні і південно-західні райони обмежені водними ресурсами;

11)Найбільша в світі область внутрішнього стоку – Арало-Каспійська – 40% внутрішнього стоку.

Фізико-географічне районування Африки.

В Африці виокремлюють чотири великих регіони, які істотно відрізняються один від одного природними умовами.

Північна Африка займає найширшу частину материка від Атлантичного океану до Червоного моря. Південна межа його проходить по лінії поділу між зонами саван і вологих екваторіальних лісів, а на південному сході - по підніжжю Ефіопського нагір’я. Найтиповіша риса природи Північної Африки - сухість клімату яка найбільше виражена у Сахарі. Дещо зменшується вона на північ, особливо в Атлаських горах, і на південь від паралелі 17° пн. ш., де влітку під впливом екваторіального повітря випадають опади. У міру збільшення тривалості дії екваторіального повітря у напрямі до екватора зростає тривалість вологого періоду. Території з рівномірним зволоженням упродовж року на узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго, зайняті вологими екваторіальними лісами, відносять до Центральної Африки.

Східна Африка охоплює найвищу і найбільш рухливу частину материка. Для неї характерна зона глибоких розломів, що відокремлюють один від одного великі блоки земної кори. Рухи в розломах супроводжуються підняттям одних ділянок земної кори та опусканням інших. Східна Африка лежить, головно, у субекваторіальному поясі і залежно від кількості опадів зайнята різними типами саван або вологими екваторіальними лісами.

Південна Африка займає найбільш звужену частину материка, що південніше вододілу рік Конго (Заїр) і Замбезі. Це високі рівнини і плоскогір’я, припідняті по краях. Клімат змінюється з півночі на південь та зі сходу на захід. Зі зміною умов зволоження змінюється і рослинність: від вологих вічнозелених лісів на схилах Драконових гір до саван. На заході Калахарі савани переходять у напівпустелі, а на західному узбережжі розташована безводна пустеля Наміб.