Охорона природи в Україні

У широкому значенні під охороною природи розуміють увесь комплекс заходів, спрямованих на раціональне використання та збереження природи. Вузьке розуміння передбачає саме охорону, збереження природних багатств для нащадків. Основи природоохоронного законодавства у незалежній Українській Державі були закладені у Декларації про державний суверенітет, законі “Про охорону навколишнього середовища”, а у 1996 році закріплені в Конституції України. Деталізуються положення природоохоронного законодавства ще у цілому пакеті нормативних документів, які регламентують контроль за станом довкілля, штрафні санкції проти порушників, режим діяльності природоохоронних об’єктів тощо.

Перші законодавчі акти про охорону природу видані у нашій країні ще за часів Київської Русі. “Руська правда” - збірник норм права Ярослава Мудрого - встановлювала відповідальність за відстріл бобрів та деяких інших цінних і рідкісних видів тварин. На теренах Володимир-Волинського князівства у XII ст. утворювалися своєрідні заповідні території, де строго регламентувалися полювання, вирубування лісу, тощо.

У XVI—XVIII ст. видавали спеціальні укази про охорону засічних лісів на південних рубежах держави, що мали оборонне значення. Іншими указами заборонялося вирубування лісів уздовж річок або тих, де росли цінні породи дерев. Наприкінці XIX ст. окремі землевласники виділяли невеликі ділянки лісу й степу для збереження природної рослинності, а також окремих видів тварин. Найдавнішим заповідником в Україні є Асканія-Нова. Заклав його у 1898 році землевласник-природолюб Фальц-Фейн, який поставив собі за мету зберегти ділянку цілинного степу, створити зоопарк із тваринами з різних куточків світу, а також зрошуваний лісопарк у посушливому степу.

В Україні підтримання і розвиток мережі природо заповідних об’єктів регламентується такими законодавчими актами: Законом “Про природно-заповідний фонд України” (1992), Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (“Заповідники“) (1994), Законом “Про внесення змін до Закону України про природно-заповідний фонд України” (1999). Згідно із законодавством, природо заповідні об’єкти можуть мати загальнодержавне та місцеве значення. Найвищий статус серед перших мають біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, заказники. Нові природо заповідні об’єкти чи підвищення статусу чинних уводяться в дію указами Президента України.

Природний заповідник — це ділянка суходолу чи водного простору, в межах якої весь природний комплекс повністю і назавжди вилучено з господарської діяльності, він знаходиться під охороною держави. У межах заповідника заборонено будь-яку діяльність, що порушує природні комплекси або загрожує їх збереженню.

Дуже важливе природоохоронне значення мають біосферні заповідники, які входять до міжнародної системи контролю за станом довкілля. Від природного заповідника вони відрізняються тим, що мають три зони, які відрізняються режимом збереження природних комплексів. У першій (заповідній) вони знаходяться у режимі повної заповідності. Друга зона (буферна) розмежовує заповідну і третю (антропогенних ландшафтів), де дозволяється традиційне природокористування, створення умов для відпочинку під екологічним контролем заповідника. Створюються біосферні заповідники на базі заповідників чи НПП, що стають їхнім ядром. Інколи таких ядер може бути декілька.

Національний природний парк (НПП) належить до особливих природоохоронних територій із мало порушеними природними комплексами й унікальними природними об’єктами. Це доволі великі площі, де охорона природи поєднується з відпочинком людей у мало змінених природних умовах. Тобто, на відміну від заповідника, національний природний парк має більшу територію і відкритий для відвідувачів. Однак основна частина території (90 %) виконує природоохоронні функції.

Заказники - це природно-заповідні об’єкти, які здебільшого створюють для збереження одного або декількох видів тварин чи рослин, окремих компонентів природи. У заказнику заборонені певні види господарської діяльності, зокрема ті, які впливають на знищенні виду, що охороняється. Залежно від мети створення їх поділяють на: ландшафтні, геологічні, лісові, зоологічні, гідрологічні заказники.

Серед менш важливих природно-заповідних об’єктів - пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Сучасна мережа природно-заповідного фонду України на початок 2012 року охоплювала 4 біосферні заповідники, 19 природних заповідників і 40 національних природних парків, понад 2600 заказників та близько5, 4тис. інших природоохоронних об’єктів.

Загальна площа природно-заповідного фонду досягла близько 2, 8 млн га (заповідники НПП - 1056, 5 тис. га), що становить 4, 6 % від усієї території держави.

У 1985 році комісія ЮНЕСКО при Організації Об’єднаних Націй (ООН) видала сертифікат на включення до світової мережі біосферних резерватів заповідника Асканія - Нова. Статус біосферного йому надано у 1993 році. Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. Одну чагарникову і три степові асоціації у межах заповідного об’єкта занесено до Зеленої книги України. До Червоної книги України занесено 30 видів флори, 32 - фауни (до Європейського червоного списку - 12 видів флори і 8 - фауни).

Чорноморський заповідник створений для охорони гніздових і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків. У 1993 році отримав статус біосферного заповідника. До Зеленої книги України занесено 11 степових та лісових асоціацій. До Червоної книги України занесено 24 види флори та 69 видів фауни (до Європейського червоного списку -17 видів флори, а до світового -7 видів флори та 12 - фауни).

Карпатський природний заповідник оголошений біосферним у 1993 році. Він охоплює вісім гірських та низовинних масивів, розташованих у Закарпатські й області. До Зеленої книги України занесено 21 асоціацію лісів, 2 - чагарників, 13 - лук, 2 - боліт та 1 - степів. До Червоної книги України занесено 92 види флори і мікробіоти та 76 видів фауни (до, Європейського червоного списку — 5 видів флори і 23 фауни).

Наймолодшим біосферним заповідником є, Дунайський, створений на базі заповідника “Дунайські плавні” у 1998 році. Природно-заповідний об’єкт створено для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення. До Зеленої книги України занесені рослинні угруповання дев’яти формацій. До Червоної книги України занесено 8 видів рослин, 61 вид тваринного світу. До міжнародних червоних списків занесено 15 видів фауни.

Важливу роль у збереженні та вивченні природних комплексів України відіграють природні заповідники: Український степовий, Хомутівський степ, Поліський, Канівський, Горгани, Кримський, Карадазький та ін.

Один з найдавніших природних заповідників — Канівський.

Організований у 1923 році. Площа його становить понад 1000 га, тут під охороною знаходяться грабові, дубово - грабові, дубові, вербово-тополеві ліси, чагарникова та лучна рослинність. До Зеленої книги України занесено 2 лісові асоціації. До Червоної книги України віднесено 29 видів флори, 4 — мікробіоти та 74 - фауни.

Найбільший за площею серед природних заповідників Рівненський. Його площа становить понад 47 тис. га. Створений він у 1999 році. Основу територіальної структури заповідника зі статусом окремих відділень складають колишні заказники загальнодержавного значення. В заповіднику охороняються переважно осоково-сфагнові болота, заболочені березові та вільхові ліси, прибережно-водна і водна рослинність, а на суходолах соснові ліси. До Зеленої книги України занесено деякі типові асоціації соснових та рідкісні на Українському Поліссі асоціації ялинових лісів, рослинні угруповання боліт та водойм. До Червоної книги України занесено 13 видів флори, 25 - фауни (до Європейського червоного списку - 6 видів фауни).

Першим національним природним парком в Україні є Карпатський. Він створений у 1980 р. на базі Карпатського заповідника. Розміщений НПП у верхів’ї Пруту та Черемошу, охоплює найвищий в Українських Карпатах гірський масив зі своєрідним рельєфом та рослинністю.

У 1983 році заснований у північно-західній частині Волинського Полісся, на вододільних теренах між Західним Бугом і Прип’яттю, Шацький НПП. Основними природоохоронними об’єктами в ньому є 22 мальовничі озера з чистими голубими водами, оточені сосновими лісами і піщаними пляжами. Серед них і Світязь - одне з найбільших озер України.

Природний національний парк “Синевир” створений у 1992 р. у Закарпатті, у верхів’ї річок Ріки та Тереблі, де абсолютні висоти сягають 1600-1700 м. Характерними краєвидами парку є глибоко порізані долинами річок гірські хребти з численними відрогами і кам’яними розсипами, а також надзвичайної краси озеро Синевир. Це найбільше озеро Закарпаття (площа - 4, 4 га, переважаючі глибини — 16-17 м), розміщене на висоті 989 м над рівнем моря у верхів’ї р. Теребля.

Азово - Сивашський національний природний парк організований у 1993 році на базі заповідно-мисливського господарства. До його складу входить центральна частина затоки Сиваш з численними островами. Сприятливі умови зумовили велику кількість водоплавної птиці, які гніздяться тут або зупиняються для відпочинку під час весняних та осінніх перельотів.  

За період з 1995 р. по 2006 рр. на теренах України організовано ще тринадцять ННП. Серед них – «Святі гори»(охоплює мальовничі схили Донецького кряжу та частину річкової долини Сіверського Дінця), Ічнянський та Мезинський у Чернігівській області, “Великий Луг” у Запорізькій області, “Гомільшанські ліси” (поблизу м. Харків), Деснянсько-Старогутський у Сумській області, “Подільські Товтри” - найбільший за площею (понад 260 тис. га), до якого входять горбисте пасмо Товтр та частина долини Дністра з притоками у Хмельницькій області, Галицький, Яворівський на Розточчі (західна частина Поділля), Вижницький (у Покутсько-Буковинських Карпатах), а також Сколівські Бескиди, “Гуцульщина” та Ужанський у Карпатах. У 2007-2009 рр. видано укази Президента України про створення ще 23 нових НПП.

Поки що Україна відстає від розвинутих європейських країн за часткою площі, яка зайнята природно-заповідними територіями. Її необхідно розширити до 4-5 %, а в окремих регіонах країни - до 10 % території. Передусім потрібно розширювати мережу біосферних заповідників. Збільшенню заповідності території має сприяти створення національної екологічної мережі, загальнодержавну програму формування якої в України у період 2000-2015 рр. затверджено Законом України у 2000 році.

У цьому документі екологічна мережа розглядається як єдина територіальна система, що включає ділянки природних ландшафтів, які підлягають особливій охороні, території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні території тощо.

Програмою передбачалося створення впродовж п’яти років 29 національних природних парків, 7 біосферних заповідників, суттєве розширення меж існуючих на сьогодні природно-заповідних об’єктів.