Основні форми рельєфу суходолу. Генетичні типи рельєфу.

Рельєф - сукупність нерівностей земної поверхні, що утворюються внаслідок тривалого впливу на земну кору внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) сил Землі. Внутрішні процеси створюють основні нерівності на поверхні Землі, а зовнішні процеси за рахунок руйнування опуклих форм і нагромадження матеріалу в увігнутих формах прагнуть їх знищити, вирівняти земну поверхню.

Під дією ендогенних процесів сформувалися найбільші (планетарні) форми земної поверхні - материки і западини океанів, а також гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини.

Отже, основні форми земної поверхні суходолу - це насамперед материкові рівнини і гірські країни. Рівнини - ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно горизонтальним, заляганням гірських порід. Рівнини займають 57 % площі суходолу. В їх основі майже завжди залягають давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити.

За абсолютною висотою розрізняють низовинні рівнини, або низовини, що підіймаються до 200 м над рівнем моря (Причорноморська низовина), височинні, або височини від 200 до 500 м (Подільська височина) і плоскогір'я та нагірні рівнини - понад 500 м (Середньосибірське плоскогір’я). Низовини, поверхні яких знаходиться нижче рівня моря, ще називають западинами (Таримська, Турфанська, Мертвого моря). Найчастіше в основі низовин лежать тектонічні западини, плити давніх платформ чи молоді платформи. Височини та плоскогір'я здебільшого мають в основі кристалічні щити чи масиви.

За характером поверхні рівнини всіх рівнів можуть бути плоскими і горбис-тими (чергування висот до 200 м). Горби - підвищення з помітно виявленими схилами, вершиною і підошвою.

Найбільші, переважно низовинні, рівнини світу такі: Середиьодунайська, Східно- Європейська, Прикаспійська, Західно-Сибірська, Туранська, Східно-Ки тайська, Велика Китайська, Індо-Гангська, Месопотамська, Міссісіпська, Ама-зонська, Ла-Платська, Центрально-Австралійська.

Найбільші плоскогір’я світу: Середньосибірське, Гобі, Декан, Аравійське, Бразильське, Гвіанське.

Гори, або гірські країни — високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, що відзначаються великими та різкими коливаннями висот. Вони займають 43 % площі суходолу.

Гірські країни також розрізняють за висотою над рівнем моря. Гори, висоти яких становлять від 600 до 1000 м, називають низькими. До середньовисотних відносять гірські країни з висотами від 1000 до 2000 м. Гірські системи, умежах яких вершини перевищують 2000 м, називають високими.

Джерелом енергії для всіх трьох екзогенних рельєфотвірних процесів є сонячне випромінювання, сила тяжіння Землі, її добовий рух навколо своєї осі. Вони й зумовлюють вивітрювання гірських порід, переміщення продуктів руйнування у зниження. Залежно від переважання того або того екзогенного чинника, який спричинив формування конкретних форм земної поверхні, розрізняють різні за генезисом (походженням) форми рельєфу. Серед них: гравітаційні (сформовані під дією сили тяжіння), водні, льодовикові, карстові (пов’язані з процесами розчинення гірських порід), еолові (вітрові), біогенні (пов’язані з діяльністю живих організмів), антропогенні (пов’язані з діяльністю людини).

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений), а також вулканічний (вибуховий та акумулятивний).

Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний і техногенний. Самі форми поверхні кожного з цих типів бувають або денудаційними (виробленими), або акумулятивними (сформованими внаслідок накопичення відкладів). Комплекси денудаційних форм рельєфу найбільш поширені у горах, на горбистих рівнинах.

Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Так, дощова і тала вода спричиняють площинний змив гірських порід, а зібравшись у потік, можуть утворювати яри, балки, долини потоків і т. д. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах, роблять ріки. У горах, успадковуючи міжгірські долини і тектонічні розлами, вони утворюють глибокі вузькі річкові долини зі стрімкими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси.

Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, осипища, обвали, селеві явища, лавини. Вони характерні насамперед для вододільних поверхонь гірських областей, плоскогір’їв, височин. Особливо активно проявляється її дія на схилах.

Так, під дією сили тяжіння можуть зсуватися вниз великі суцільні пласти гірських порід, утворюючи форму поверхні, яку називають зсувом. Якщо гірська порода внаслідок вивітрювання перетворилася на уламки різного розміру, то під впливом сили тяжіння вони скотяться вниз, утворивши осипища. Особливо великою руйнівною силою наділені тимчасові грязе-кам'яні потоки (селі), вміст твердого матеріалу в яких може досягати 75 % загальної маси. Вони переміщують до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто призводячи до катастрофічних руйнувань житлових будинків, доріг, гребель.

Води морівта озер зумовлюють руйнування берегів, утворення пляжів, а також, здебільшого, заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов’язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики зараз займають близько 11 % суходолу. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Ґренландії, полярних островів і лише близько 2 % - на гірські льодовики. Потужність покривних льодовиків до 2-3 км і більше. У горах льодовики займають привершинні виположені ділянки, зниження на схилах, міжгірні долини. Матеріал, що транспортується льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він від-кладається біля краю льодовика, а потім водними потоками, що починаються від нього, виноситься до підніжжя гір.

В епоху максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більшою, ніж тепер, а гірські льодовики у приполярних широтах опускалися до підніжжя гір. У помірних широтах льодовики сформувалися навіть у середньовисотних горах. Вони вигорнули породу із привершинних ділянок цих гір, сформувавши котловиноподібні зниження - кари. Гірські коритоподібні долини, вироблені льодовиками, що сповзають, називають трогами.

Центрами й областями льодовикового зносу під час четвертинних зледенінь були Скандинавські гори, височини Кольського півострова, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також півострів Лабрадор і т. ін. Тут зустрічаються відполіровані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді пагорбів, що їх називають баранячими чолами. Південніше, на відстані 1000— 2000 км від центрів зледенінь, розташовані ділянки льодовикових наносів у вигляді хаотичних гряд, що збереглися дотепер. Талі води, розмиваючи моренні відклади, винесли дрібніші піщані й мулисті частинки, сформувавши зандрові рівнини.

Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими. У кам'янистих пустелях вітер не лише видуває дрібні частинки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани - пагорби серпоподібної форми. На узбережжях морів і рік денний бриз утворює піщані пагорби - дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.

До значних змін земної поверхні призводить дія підземних вод, які, розчиняючи деякі гірські породи, формують карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля).

До форм біогенного походження належать болота, купини.

Серед антропогенних форм рельєфу є кар’єри, терикони шахт, дамби тощо.

5.Закономірності розподілу планетарного рельєфу Землі.

У планетарному рельєфі Землі, у розташуванні основних елементів геотектури - материків і океанів, можна відмітити ряд закономірностей. На земній поверхні переважає вода. Із 510 млн. км2 поверхні планети океанами зайнято 361 млн. км2, тобто 71 % всієї площі. Суша займає 149 млн. км2 - 29 % площі.

У розподілі води і суші на Землі можна відзначити ряд особливостей. У Північній півкулі суша займає більшу площу (39 %), ніж у Південній (19 %). В помірних широтах Північної півкулі розташоване майже суцільне кільце суші. Найменше суші зосереджено в помірних широтах Південної півкулі (суцільне водяне кільце). Північна полярна область зайнята водою, південна полярна область - сушею. Усі материки, крім Антарктиди звужуються у південному напряму. Майже у всіх материків на заході знаходяться великі затоки, які глибоко врізаються у сушу, на сході - виступи у бік океану.

Особливості розподілу води і суші на земній поверхні не можна вважати випадковими. Але повного загальноприйнятого пояснення цим особливостям ще немає.

Розподіл води і суші на земній поверхні, а також характер поверхні материків відноситься до найважливіших чинників, які визначають структуру географічної оболонки. Куляста форма Землі та її обертання, при певному положенні її осі в просторі зумовлює зональний розподіл тепла по земній поверхні, а відтак і зональність географічної оболонки. Нерівномірний розподіл води і суші, є причиною найбільших аномалій у розподілі тепла й вологи та формуванні найбільших природних регіонів (районів).

Материки й океанічні западини є основними макроформи рельєфу літосфери. Гори насуші і глибоководні западини океанічного дна - другорядні за своїм поширенням елементи рельєфу. У розподілі цих елементів є ряд особливостей, які заслуговують на увагу.

На суші гірські хребти утворюють чотири великих пояси. Три з них простягаються в меридіональному напрямі, один - переважно із заходу на схід. Меридіональний, який сформований мезозойсько-палеогеновою складчастістю, оточує Тихий океан із сходу і включає Антарктиду, Анди, Кордильєри. Меридіональний, який сформувався у сучасних геосинкліналях - тісно приєднується до мезозойсько-палеогенового і ніби повторює його контури. Це - Аляска, Алеутські острови, берегові хребти Каліфорнії, деякі хребти Анд, Південно-Антільська острівна дуга. Меридіональний, який утворився в сучасних геосинкліналях, але оточує Тихий океан із заходу. Це - Курило-Камчатська дуга, Сахалін, Японські острови, Тайвань, Філіппіни, гори Індонезії, Нової Гвінеї, Меланезії, Нової Зеландії.

Західно-східний пояс сформувався на місці середземноморської геосинкліналі. До нього входять такі гірські системи: Піренеї та Атлас, Альпи та Апенніни, Балкани, Кавказ, Копетдаг, Гіндукуш, Каракорум, Гімалаї, гірські ланцюги Індокитаю, Зондських островів. До них приєднуються Тянь-Шань, Алтай, Саяни і деякі інші.

Серед основних елементів підводного рельєфу дна Світового океану особливо характерні серединно-океанічні хребти (георифтогеналі). Характерна риса цих хребтів - наявність у кожному з них глибокої рифтової зони, яка простягається (іноді з перервами) приблизно по осьовій лінії хребта. У поперечному розрізі останній складається ніби із двох асиметричних гірських ланцюгів, які обернені крутими схилами до розташованої між ними депресії. У рифтових долинах знаходяться епіцентри землетрусів, тут нерідко проявляється вулканізм.