Структура, методи та розвиток наукового пізнання. Методологія інноваційної діяльності.

Теорія пізнання (гносеологія) досліджує природу, умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини.

Пізнання - це:

· процес здобування знань, створення образів, моделей теорій реальності (це інформативний аспект пізнання);

· прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (це активістський або вольовий аспект пізнання);

· бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (це смисловий аспект пізнання).

Результатом пізнання є знання, яке не тотожне інформації.

У суспільному та індивідуальному розвитку пізнання виділяють дві основні стадії:

· стихійна, яка є досить консервативною, належним чином не усвідомленою;

· активно-дійова, яка є усвідомленою, свідомо організованою та спрямованою на спеціальне продукування знань.

Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєвий рівень, або „перцептивний досвід”, який є фіксацією окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. На чуттєвому рівні пізнання ми не отримуємо знання (адже побачити річ - ще не значить її пізнати або зрозуміти), але маємо такий компонент, поза яким пізнання неможливе.

Раціонально-логічний рівень пізнання (абстрактне мислення) має такі форми:

· поняття;

· судження;

· умовивід.

Подекуди виділяють третій, синтезувальний рівень пізнання, який поєднує поняття та теорії з наочно даним.

Усі рівні тісно пов’язані між собою і відіграють важливу роль у пізнанні, а їх абсолютизація призводить до спотвореного розуміння процесу пізнання.

Проблема пізнання тісно межує із запитанням, якою мірою ми можемо бути впевнені в надійності наших знань про дійсність. Це проблема у гносеології постає як проблема істини у пізнанні. Сьогодні ми маємо чотири основні теорії істинності наших знань.

1. Кореспондентська теорія істини (Аристель),

2. Когерентна теорія істини, (Г.Коген, П.Наторп, Е.Кассіррер);

3. Конвенціональна теорія істини (Ч.Пірс, А.Пуанкаре, Ю.Хабермас);

4. Регулятивна теорія істини, (Дьюї, У.Джеймс).

Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці позиція дослідника, його уподобання, світоглядні позиції можуть суттєво впливати на результати його пізнання. У зв’язку з цим поряд з поняттям істини в оцінці пізнання використовують поняття правди. Правда – це істина, поєднана з життєвою позицією людини.

Зважаючи на те, що наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки. В свою чергу, науковий метод — це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обґрунтовують та цілеспрямовано застосовують.

Основними методами емпіричного пізнання є:

· спостереження (безпосереднє, опосередковане)

· порівняння;

· вимірювання (пряме, непряме);

· описування (описування як класифікація зібраних даних, описування теоретичних положень);

· експеримент (пошуковий, перевірочний, здійснюючий).

Основними методами теоретичного рівня пізнання є:

· аксіоматичний (виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв'язків цієї сфери;

· теоретичного моделювання (конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.)

· гіпотетико-дедуктивний (формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення);

· сходження від абстрактного до конкретного (виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень);

· поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень.

· системно-структурний (вивчення об’єкта як в цілісності його структури, так і його складників).

Методологія - це спеціальна частина певної галузі науки, яка опікується збиранням, осмисленням та обґрунтуванням методів, що в ній застосовуються.

Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання.

Класифікації методів може проводитися за різними ознаками. Наприклад, за широтою застосування методи поділяються на:

· специфічно-наукові, які притаманні певній окремій науці;

· частково-наукові, що використовуються у частині наук;

· загальнонаукові, що застосовуються у більшості наук;

· всезагальні методи, тобто такі методи, які лежать в основі самого процесу пізнання та обґрунтування будь-яких методів.