Функції управління. Управлінський цикл.

Функції управління − це відношення між керівною, керованою системою та керованим об’єктом, що потребують від керуючої системи виконання визначеної дії для забезпечення цілеспрямованості та організованості процесів, якими керують. Таким чином, функція – це ще не сама діяльність, а лише потенційна можливість діяльності, визначення необхідного змісту діяльності. Функція управління визначається лише тоді, коли вона визначена не тільки дія, але й об’єкт, по відношенню до якого вона виконується. Управлінські дії різняться за змістом та результатом, звідси − і відмінність у функціях управління. Поділ функцій управління за видами має важливе значення оскільки, що під час побудови керівних систем функції реалізуються різними методами. Функції управління реалізуються періодично, або по мірі виникнення необхідності. При кожному акті виконання функції управління вирішується управлінське завдання. Функції управління вирішуються через рішення 83 управлінських завдань, але функція управління й управлінське завдання – не одне і те саме, між ними є суттєва різниця. Зміст функції визначається тим, що необхідно зробити, зміст завдання, крім цього, включає в себе умови, в яких реалізується функція в цей час і в цьому місці. Управлінське завдання − відношення між тим, що необхідно зробити для реалізації функції управління в цей час і в цьому місці та можливостями, які є для того, щоб зробити це (умовами). Під час реалізації певної функції у різних умовах управлінські завдання стають різними. Склад функцій управління залежить від підходу до управління, що реалізується в конкретному навчальному закладі. При функціональному підході неформальна структура організації залишається поза увагою керівника, тому по відношенню до неї функції управління не реалізовуються, а якщо йдеться про людиноцентровані підходи, то неформальна структура організації, навпаки, стає предметом аналізу та регулювання. Склад функцій управління залежить також і від ступеня орієнтованості навчального закладу на розвиток. Так останнім часом поряд з традиційними (прийняття управлінського рішення, планування, організація, коригування, координування, облік і контроль) з’явилися новітні управлінські функції. Саме знання і застосування сучасних управлінських функцій керівника загальноосвітнього навчального закладу (модернізовані, розвивальні, інноваційні) спільно з традиційними сприятимуть розвитку закладу освіти й забезпечити керівництво та лідерство в управлінні – явища, що прискорюють процеси переведення соціально-педагогічних систем зі стану стабільного функціонування у стан інноваційного розвитку. Функції моніторингу − забезпечує постійні локальні та загальні спостереження керівника навчального закладу з метою їх подальшого коригування та узгодження всіх видів діяльності з визначеними цілями. Вона сприяє отриманню керівником постійної й об’єктивної інформації про стан справ організації. За умови її реалізації створюється інформаційна база про діяльність загальноосвітнього навчального закладу за всіма напрямками, що 84 сприяє активізації процесів самоорганізації та самоврядування в учнівському, педагогічному й батьківському колективах. Моніторингова функція є самостійно. Управлінською функцією й не може перетворюватися на функцію прийняття управлінського рішення чи обліку та контролю. Інформація, отримана під час моніторингових процедур, має використовуватися лише для аналізу ситуації в закладі освіти та її покращення, а не з метою прийняття управлінського рішення. Маркетингова функція − сприяє швидкості адаптації закладу освіти до сучасних ринкових умов. У межах її реалізації керівник здійснює аналіз зовнішніх комунікацій закладу освіти, прагне до передбачуваності та скерованості цього процесу через створення освітнього продукту, який розраховує замовник. Здійснення маркетингової функції потребує від керівника здатності до прогнозування, моделювання, реалізації образу освітнього закладу майбутнього, створенню його внутрішньої культури, визначення умов, здатних до реалізації на освітньому ринку ресурсів, якими він володіє. Реалізація маркетингової управлінської функції відбувається за умов постійного формування й підтримки, спільно з учнівським, педагогічним та батьківським колективами, відповідного освітнього середовища, що сприяє його високоякісній освітній діяльності. Функція проектування − в управлінській діяльності відтворює сутність його інноваційної діяльності. Завдяки її реалізації відпрацьовуються технології розроблення, експериментування, апробації та впровадження освітніх інновацій, здійснюється залучення учасників навчально-виховного процесу до інноваційних процесів, формується мотиваційна сфера розуміння педагогами якісних змін, яких потребує їхня діяльність і діяльність закладу освіти загалом. Ця управлінська функція потребує від керівника постійного визначення стратегії розвитку закладу освіти через формування мети, шляхів її досягнення, з’ясування основних завдань, планування послідовності дій, залученню виконавців, організації виконання, здійснення контролю за процесом виконання, накопичення та реалізації необхідних ресурсів, 85 утіленню передбачуваних заходів, підбиття підсумків через визначення коефіцієнту залучення кожного учасника проекту. При застосуванні управлінської функції проектування кожний керівник обов’язково є членом проектної групи, але необов’язково є її керівником – це важливо для формування демократичних засад управління й створення умов для розкриття творчих здібностей працівників. Якщо керівництво ставить головним завданням зберегти стабільний стан навчального закладу, то про функції управління інноваційними процесами може взагалі не йтися та навпаки

Управлінський цикл

Сукупність чотирьох видів управлінських дій: планування, організації, керівництва і контролю − створює повний управлінський цикл – від постановки цілей до їх досягнення. Водночас вони вважаються й основними функціями управління освітнім процесом. Первинні функції управління об’єднуються між собою двома процесами, притаманними кожній із первинних функцій: комунікацією (обмін інформацією) і прийняттям рішень (вибір альтернатив при здійсненні управлінських функцій). При цьому керівництво виступає як самостійна діяльність, що передбачає можливість впливати на окремих працівників і групи працівників таким чином, щоб вони працювали на досягнення цілей, що дуже важливо для успіху організації. Плануванням називається функція управління, що полягає у визначенні цілей навчального закладу та розробці програм їх досягнення. Успішність зусиль педагогічного колективу навчального закладу залежить від знань та усвідомлення того, що він буде робити в навчально- виховному процесі. Для цього необхідно сформулювати цілі, які прагне реалізувати навчальний заклад; визначати шляхи досягнення визначених цілей; поставити конкретні завдання підрозділам навчального закладу та конкретним виконавцям. Дія, в результаті якої реалізуються зазначені завдання, називаються організацією. Завдяки виконання дій планування й організації створюються необхідні, але недостатні умови для ефективної інтеграції зусиль членів колективу навчального закладу. Особливостями соціальних організацій є те, що люди, які входять до них, мають особистісні мотиви та здатність визначати цілі. Знаходячись у будь-якій організації, вони мають надію, що ця організація дозволить їм реалізувати свої інтереси. Якщо цього не відбувається, вони або залишають цю організацію, або працюють, не розкриваючи свій потенціал. Для того, 87 щоб робота була ефективною, необхідно, щоб вони усвідомлювали, коли та яких результатів очікують від них, вони повинні бути зацікавлені в отримані результатів, отримувати задоволення від своєї праці. Соціально- психологічний клімат в організації повинен бути сприятливим для членів колективу. Сукупність дій, які здійснює суб’єкт управління, щоб зацікавити виконавців у продуктивній праці, задоволення їх потреб, створення сприятливого клімату в колективі називається керівництвом. Спільна діяльність буде успішною, якщо її добре сплановано та організовано, а виконавці знають, що вони повинні робити, які результати вони повинні отримати та кому їх передати, і прагнуть зробити те, що від них потребують, але до того часу, поки які-небудь внутрішні та зовнішні умови не зміняться так, що буде необхідно внести корективи в діяльність. Ці зміни можуть загрожувати спланованій діяльності або, навпаки, відкривати нові можливості. Управління повинне своєчасно реагувати на такі зміни, а для цього треба володіти необхідною інформацією. Здобуття такої інформації та виявлення необхідності коригування освітнього процесу забезпечується реалізацією спеціальної управлінської дії, що називається контролем. За допомогою контролю управління отримує важливий компонент, без якого воно не існує − зворотній зв’язок. Контроль робить управління чутливим до змін. Реагування на ці зміни здійснюється через планування, організацію та керівництво. Таким чином, цикл управління стає замкненим. Планування, організація, керівництво та контроль мають складну структуру та складаються з багатьох дій. Планування має включати в себе наступні процеси: аналіз ситуації, прогнозування, цілевстановлення, оцінка ефективності, прийняття рішення про обрання будь-якого плану дій. Керівництво може складатися з постановки завдань, аналізу стану колективу, оцінки роботи підлеглих, прийняття рішень про догану чи заохочення, інформування підлеглих, вирішення конфліктних ситуацій. 88 В управлінні навчальним закладом реалізовується не один, а декілька управлінських циклів. Усі цикли складають ієрархічну структуру, а додаткові входять у структуру загальних. Таким чином, у структурі навчально- виховного процесу виокремлюються цикли планування, організації та контролю початкової, основної та повної освіти. У свою чергу, ці цикли теж мають складну структуру, кожен з них складається з процесів планування, організації та контролю. У процесі управління одночасно реалізуються різні управлінські цикли.

ДЕК2

1 Основні поняття теорії управління.

Поняття управління
Управління є важливим ресурсом суспільства. На думку Пітера Дракера, історичні успіхи людства на 80% визначаються не природними ресурсами і технологіями, а ефективністю управління.
Питання, пов'язані з управлінням, цікавили людей на всіх історичних етапах існування людства з самого зародження громадської організації, хвилюють людей на сучасному етапі і будуть хвилювати протягом всього розвитку людської цивілізації незалежно від того, про який рівень управління йде мова, оскільки що може бути цікавіше і корисніше, ніж ефективний вплив на поведінку людини, групи, народу. На даний момент немає недоліку в управлінській літературі і кожен управлінець, керівник з метою забезпечення ефективності управління озброюється положеннями, розробленими в рамках управлінських галузей знання на основі теорії управління.
Теорія управління - це галузь наукового знання, що вивчає процеси управління в соціальних та соціально-економічних системах, систему принципів, методів і технологій управління, зміст, форму та еволюцію управлінських відносин, ефективність прийняття управлінських рішень та управління взагалі.
У соціологічній і управлінській літературі склалися різні підходи до управління.
Управління як наука являє собою систему знань у вигляді концепцій, теорій, принципів, способів, форм і шкіл управління.
Управління як мистецтво - це здатність вміло й ефективно застосовувати на практиці теоретичні основи управління, розроблені в рамках наукового знання.
Управління як функція може розглядатися як цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людей, що здійснюється з метою направити їх дії на досягнення бажаних цілей.
Управління як процес - це сукупність управлінських дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Управління як апарат - сукупність структур і людей, що забезпечують використання і координацію всіх ресурсів соціальних систем для досягнення певних цілей.
У найбільш загальному вигляді управління являє собою вплив суб'єкта управління на його об'єкт. Окреслені елементи є підсистемами єдиної системи управління. Г. В. Атаманчук, в залежності від суб'єкта дії, що управляє, виділив наступні типи управління: державне управління (суб'єкт управління -держава), суспільне управління (суб'єкт управління - суспільство та його структури), менеджмент (суб'єкт управління - підприємець, власник).

2. Управління як система
Разом зі зміною і розвитком соціально-економічної та духовної структури суспільства змінюється і удосконалюється управління, а разом з ним і управлінськівідносини. Тому не може бути єдиною, універсальною для всіх типів суспільно-історичного розвитку системи управління, управлінських відносин.
У зв'язку з реформою російської політичної системи, перетвореннями в соціально-економічній сфері надзвичайно актуальними стають питання, пов'язані з пошуком нових підходів до проблеми управління. Мова йде не стільки про модернізацію, скільки про структурну перебудову всієї системи управління. Усвідомлення людського фактора у функціонуванні управлінських структур призвело до того, що в центрі уваги вчених, аналітиків, політиків, керівниківрізного рівня виявилися проблеми пошуку наукових і прикладних методів дослідження і аналізу системи управління, оскільки накопичений перш науково-практичний досвід у сучасних умовах часто не дає бажаного результату.
Система управління представляє дуже складний об'єкт, який включає в себе: управлінські погляди, ідеї, теорії, соціальні технології; організаційні форми вираження, функціонування та розвитку управлінських відносин - сукупність організацій, установ даного суспільства, а також характеризується такими важливими властивостями, як: унікальність, слабопредсказуемость, цілеспрямованість, здатність до самонавчання та адаптації. За своїми властивостями системи управління можуть бути віднесені до різних класів: соціальним, відкритим, самоорганизующимся, що адаптується, багаторівневим, ієрархічним, активним, поліструктурні, багатоцільовим, динамічним.
У сучасній науці і практиці управління, найчастіше, розглядається як система. Застосування системного підходу в дослідженні управління дає можливість всебічного аналізу даного об'єкта. Сучасна наука розглядає системний підхід як «особливу методологічну (в широкому сенсі) установку, регулюючу напрямок тих чи інших філософських і спеціально наукових досліджень, вибір відповідних об'єктів, а також теоретичних і експериментальних засобів для їх вивчення». Системний підхід знайшов своє застосування в різних наукових галузях знання при дослідженні політичних, філософських, соціологічних та інших проблем, що розглядають системні об'єкти високої складності, а також управління ними.
Система може розглядатися як «об'єднання деякої розмаїтості в єдине і чітко розчленоване ціле, елементи якого по відношенню до цілого та іншим частинам займають відповідні їм місця». Можна сказати простіше, що «система - це набір взаємопов'язаних і взаємозалежних частин, складених у такому порядку, який дозволяє відтворити ціле». Будь-яка система володіє важливими системними принципами, серед яких особливе значення для їх дослідження та вивчення має принцип структурності, який дає можливість опису системи через встановлення її структури. Товариство відповідає всім ознакам системи і являє собою сложноорганізованную систему вищого типу, суперсистему, або соцієтальної систему, що включає в себе всі види соціальних систем.
Соціальна система - це впорядкована ціле, що включає окремих індивідів, групи, організації, інститути, спільності і спільноти, об'єднані соціальними зв'язками і відносинами. Основними елементами соціальної системи є люди, а також їх норми, зв'язки, відносини, взаємодії. Таким чином, соціальні системи виступають в якості структурних елементів суспільства, являючи собою якесь єдине ціле, детерминирующее на «своєму системному» рівні дії, і поведінку входять до неї індивідів і груп, і елемент загальної соціальної структури. Система управління як елемент єдиної соціальної системи включає в себе три види систем управління:
¨ машинні (наприклад, система регулювання турбіни);
¨ людино-машинні (наприклад, система керування верстатом);
¨ організаційні, або системи «людина - людина» (наприклад, система управління цехом або концерном).
Курс соціології та психології управління передбачає розгляд і вивчення лише останнього виду систем.
Система управління - це сукупність принципів, методів, засобів форм і процесів управління.
Найважливіший активний компонент системи управління - менеджери, які приймають рішення, що організують процес їх вироблення та виконання, і фахівці, безпосередньо готують рішення.
У системі управління, в свою чергу, виділяються такі системи (підсистеми), як:
¨ прийняття рішень,
¨ інформаційна,
¨ планування,
¨ підвищення кваліфікації,
¨ мотивації,
¨ обліку та ін
Ефективність системи управління безпосередньо залежить від узгодженості її окремих компонентів.
Абсолютно бездоганною оптимальної системи управління створити, на жаль, неможливо, проте безперервний процесі її удосконалення з акцентом на здатність гнучкого реагування на зміни зовнішнього середовища є необхідною умовою ефективності системи управління.
Цілісне уявлення про систему грунтується на поняттях:
¨ відкритої системи;
¨ взаємодії із зовнішнім середовищем;
¨ аналізу характеристик, при зміні яких змінюється взаємодія з зовнішнім середовищем.
Всі системи мають вхід, трансформаційний процес і вихід. Одним з найбільш важливих якостей, властивих відкритим системам, є визнання взаємозалежності між системою і зовнішнім світом. Відповідно, зміни в зовнішньому середовищі позначаються на системі, або на її окремих елементах. У свою чергу, зміни в системі тягнуть за собою зміни в навколишньому середовищі.
Як цілісна система управління не спостерігається безпосередньо об'єкт (за винятком окремих елементів - людей, техніки управління, інформації тощо), внаслідок чого окремі аспекти управління виявляються через конкретні види зв'язків, а тому сприймаються конкретно, а комплексні відносини (управлінські відносини в цілому) безпосередньо не сприймаються. При їх аналізі та описі потрібно абстрактна формалізація.
В управлінні можуть бути виділені реальні та концептуальні (абстрактні) системи (підсистеми). У реальній системі на відміну від концептуальної міститься повний набір системних елементів. У ньому виділяють кордону та зовнішні зв'язки, цілі і завдання, процеси управління, організаційну структуру, кадри, системоутворюючий механізм. У таких системах протікають реальні процеси, а значить, існують матеріальні і. інформаційні потоки, вхід і вихід.
Одночасно відзначається посилення відносин і зв'язків - зростає ступінь вираженості ієрархічної структури системи управління. З позицій загальної теорії систем явище ієрархії можна визначити як «разноуровневое розподіл частин (елементів) цілого за ступенем спільності їх функцій (властивостей). У соціальних організаціях цей принцип заломлюється в складне ставлення, що складається з різних складових, поділ останніх, нехай умовне, вельми істотно».Характерними особливостями ієрархії, є централізація, одностороння особиста залежність і владу.
М. Месарович, Д. Мако і І. Такахара виділяють в теорії систем три основні види ієрархії: стратифіковані, багатошарові, многоешелонние»Ці структури рекомендується використовувати при вирішенні різних завдань управління.
1.Стратифіковані
При такому моделюванні рівні абстрагування описуються стратами. Наприклад, в моделі підприємства можна виділити вищу страту - соціальну, потім організаційно-економічну і, нарешті, технічну. Валено підкреслити, що кожна виділена страта має свої понятійний мова та терміни, концепції та принципи, що дозволяють розглядати і інтерпретувати певні характеристики, властивості і проблеми.
2.Багатошарові
Складну вихідну проблему можна розбити на сімейство послідовно розташованих більш простих подпроблем, так що їх рішення дозволяє вирішити й вихідну проблему, тобто виділяється ієрархія верств прийняття рішень. Наприклад, в системі управління можна виділити три шари - концепцію, структурно-функціональне будова, управлінську діяльність.
3.Многоешелонние
Як приклад можна навести формальні організації людей. Різні входять в систему елементи мають право прийняття рішень, мають, як правило, суперечатьодна одній цілі. У рамках многоешелонной системи авторами використовується термін «організаційні ієрархії». Згідно з визначенням, організаційна ієрархія являє собою «розподіл ролей (статусів) по вертикалі в структурі організації».

Еволюція наукової думки в розгляді управління як системи сформувала і відповідний тип менеджерського мислення - системний - це системне, багатовимірне мислення, яке доповнює, тривимірне мислення характеризується швидкістю прийняття рішення, урахуванням політичних, етичних, екологічних наслідків і т. д.
Сучасне менеджерське мислення характеризується певним чином думок, складом розуму і методом дій. Його основні якості наступні.
1.Многодісціплінарность підходів до вирішення організаційних проблем.
2.Многоаспектность розгляду системи управління (страти, верстви, ешелони, реальні та концептуальні елементи і т. д.) і розуміння відносності оптимального рішення.
3.Необходімость обліку і знаходження компромісу (консенсусу) інтересів основних суб'єктів, уражених рішенням.
4.Рассмотреніе підприємства як відкритої системи. Його успіх визначається перш за все не внутрішніми чинниками - раціональною організацією виробництва, зниженням витрат за рахунок мобілізації внутрішньовиробничих резервів і підвищення продуктивності праці, а зовнішніми, здатність пристосовуватися до їх зміни. Це інша організаційна культура: менеджер не виконавець, а підприємець; організаційні механізми пристосовані до вирішення нових проблем в більшій мірі, ніж до контролю за старими; життєво важливим для підприємства стає навчання персоналу.
5.Рассмотреніе підприємства як соціальної системи. Це означає розуміння того, що вона:
¨ включає абсолютно різних людей, які активно діють, мають свої інтереси, і їх поведінку важко передбачити;
¨ має зворотний зв'язок (звідси важливо прогнозувати поведінку людей на ту чи іншу подію або рішення);
¨ повна невизначеностей;
¨ еволюційно, квазісамоорганізуема;
¨ схильна до співпраці, колегіальності, компромісу.

2 Ліцензування та акредитація освітніх закладів.