Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Будова спинного мозку.






Спинний мозок (medulla spinalis) лежить у хребтовому каналі і являє собою тяж довжиною 41-45 см (у дорослого). Вгорі він безпосередньо через великий потиличний отвір переходить у головний мозок, а внизу на рівні ІІ поперекового хребця закінчується звуженням, що має назву мозкового конуса. Зовнішня будова. Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, де відходять нерви до верхньої та нижньої кінцівок. Між борозною і щілиною з кожного боку знаходяться передня та задня бічні борозни, з яких виходять передні та задні корінці, що формують спинномозкові нерви. Таких нервів є 31 пара: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. За своєю функцією усі вони є змішаними. Відрізок спинного мозку, від якого відходить пара спинномозкових нервів, називається сегментом. Таких сегментів у спинному мозку є 31. Внутрішня будова спинного мозку. Спинний мозок побудований із сірої та білої речовин. Сіра речовина представлена тілами нервових клітин і знаходиться всередині. По периферії сірої речовини знаходиться біла речовина – це відростки нервових клітин. Біла речовина має вигляд канатиків, що розташовуються між щілинами та борознами. Спинний мозок покритий трьома оболонками: твердою, павутинною і м’якою (судинною).Тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis) покриває його ззовні. Між нею та окістям хребетного каналу знаходиться епідуральний (надтвердооболонний) простір, в якому міститься жирова клітковина і венозне сплетення.

Павутинна оболонка спинного мозку (arachnoidea spinalis) – це тонка, прозора, безсудинна пластинка, яка прилягає до твердої мозкової оболонки, відокремлюючись від неї субдуральним (підтвердооболонним) простором, який заповнений тонкими пучками сполучнотканинних волокон. М’яка оболонка спинного мозку (pia mater spinalis) прилягає до спинного мозку і містить судини, які проникають в речовину спинного мозку і живлять його. Між павутинною і м’якою оболонками знаходиться підпавутинний (субарахноїдальний) простір, заповнений спинномозковою рідиною. Цей простір має розширення в ділянці кінського хвоста. В цьому місці (нижче ІІ поперекового хребця) найбільш зручно шляхом проколу голкою отримати для дослідження спинномозкову рідину. Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) міститься у під павутинному просторі, шлуночках і центральному каналі спинного мозку. У дорослої людини кількість спинномозкової рідини становить 120-150 мл, вона виробляється судинними сплетеннями шлуночків головного мозку. Спинномозкова рідина циркулює у всіх напрямках.

2.Вкажіть розташування тонкої кишки, опишіть її будову.

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і, утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку. Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4, 1 раза, а у живої людини – 2, 7 м і залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Тонка кишка ділиться на три відділи: 1) дванадцятипалу кишку (довжиною 5-30 см); 2) порожню кишку і 3) клубову кишку. Дванадцятипала кишка (duodenum) – це початковий відділ тонкої кишки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози. У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну і висхідну. На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду). Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли. Слизова оболонка тонкої кишки має бархатний вигляд внаслідок наявності в ній численних ворсинок, що збільшують поверхню всмоктування. В низхідній частині дванадцятипалої кишки, крім циркулярних складок, є одна поздовжня, яка закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки (фатерів сосочок). На цьому сосочку відкриваються загальна жовчна протока і протока підшлункової залози. Іноді є додатковий малий сосочок, на якому відкривається додаткова протока підшлункової залози. Слизова містить також залози, які виділяють кишковий сік, а в дванадцятипалій кишці знаходяться більш складно побудовані дванадцятипалі (бруннерові) залози. М’язова оболонка складається із зовнішнього поздовжнього і внутрішнього циркулярного шарів гладких м’язових клітин. Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперито-неально (з усіх боків).

3.Опишіть механізми регуляції тонусу судин. Охарактеризуйте артеріальний тиск, пульс, вкажіть його походження.

Ауторегуляция - місцевий механізм регуляції судинного тонусу

Ауторегуляция забезпечує зміну тонусу під впливом місцевого збудження. Цей механізм пов'язаний з розслабленням і проявляється розслабленням гладком'язових клітин. Існує міогенна і метаболічна ауторегуляція. Ініціюють активні скоротливі реакції кровоносних судин дві основні механічні сили - внутрішньосудинне тиск і швидкість потоку крові. Про першу силі відомо давно, її важлива роль в регуляції кровообігу добре встановлена. В Відповідно до феноменом Остроумова-Бейлисс підвищення внутрішньосудинного (Трансмурального) тиску веде до розтягування гладких м'язів судин, що ініціює їх активну скорочувальну реакцію, а це в свою чергу викликає зменшення діаметра судини. В результаті відбувається збільшення опору потоку крові і збереження кровотоку незмінним або обмеження ступеня збільшення кровотоку, супроводжуючого підвищення тиску. При зниженні трансмурального тиску прізойдет зворотний ефект - розслаблення гладких м'язів, збільшення діаметра судин, зниження судинного опору і збільшення або підтримання незмінним кровотоку. Артеріальний тиск — тиск крові на стінки судин. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній). Систолічний тиск -100-139мл.рт Діастолічний тиск -60-89 мл.рт

Артеріальний тиск залежить від багатьох факторів: часу доби, психологічного стану людини (при стресі тиск підвищується), прийому різних стимулюючих речовин (кава, чай, амфетаміни підвищують тиск) або медикаментів, захворювань (нирок, серця та ендокринної системи) та ін.. Стійке підвищення артеріального тиску вище 140/90 мм рт. ст. (артеріальна гіпертензія) або стійке пониження артеріального тиску нижче 90/50 (артеріальна гіпотензія) можуть бути симптомами різних захворювань (у простому випадку гіпертонії і гіпотонії відповідно).

Пульс –це коливання стінок судин, які виникають внаслідок руху в них серцем крові. Пульс пов’язаний з рухом судинної стінки, а не крові в судині. Так, наприклад, виникає рух гумового джгута, якщо смикнути його за один кінець.

 

№26

1.Вкажіть топографічне розташування товстої кишки, опишіть її будову.

Товста кишка (intestinum crassum) є безпосереднім продовженням тонкої кишки, довжина її становить 1, 5-2 м. Вона починається сліпою кишкою, яка знаходиться в правій клубовій ямці. Від сліпої кишки відходить червоподібний відросток – апендикс. Вона продовжується в ободову кишку, яка має висхідний, поперечний на низхідний відділи. Низхідний відділ (низхідна ободова кишка) переходить у сигмоподібну кишку і закінчується прямою кишкою, яка відкривається назовні анальним отвором. Слизова оболонка товстої кишки має півмісяцеві складки і не має ворсинок. М’язова оболонка побудована з двох шарів: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній, який утворює три стрічки.

Сліпа кишка (caecum) – це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче місця впадання в неї тонкої кишки в правій клубовій ямці. Від внутрішньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток – апендикс. Висхідна ободова кишка (colon ascendens) є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин (правий згин) і переходить у поперечну ободову кишку. Поперечна ободова кишка (colon transversum) має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від правого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низхідну ободову кишку. Низхідна ободова кишка (colon descendens) прямує униз і на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну кишку.. Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) тягнеться до рівня ІІІ крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.

2.Вкажіть топографічне розташування внутрішніх чоловічих органів, охарактеризуйте їх будову та функції.

До внутрішніх статевих чоловічих органів належать яєчка з їхніми оболонками, сім’явиносні протоки, сім’яні піхурці, передміхурова залоза (простата), бульбоуретральні (куперові) залози; до зовнішніх – статевий член і калитка.

Яєчко (testis) - парний орган, знаходиться в калитці. В середньому його довжина становить 4 см, шири­на - 3 см і вага - 25 г.. Крім сперматозоїдів, яєчко виробляє чоловічі статеві гормони, які впливають на розвиток вторинних статевих ознак.

Сім’явиносна протока (ductus deferens) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до складу сім’яного канатика, проходить через пахвин­ний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йде косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура і підходить до перед­міхурової залози.

Сім’яні піхурці (vesiculae seminales) - парні органи, що розта­шовані латерально від сім’явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Передміхурова залоза (prostata) - залозисто-м’язовий орган, який охоплює початковий відділ сечівника. Вона розташована в порожнині таза, під сечовим міхуром. Бульбоуретральні (цибулино-сечівникові) залози (glandule bulboureth- rales) (парні органи) мають кулясту форму, лежать у ділянці промежини. Вивідні протоки (3-4) відкриваються у перетинчасту частину сечівника. Вони виробляють тягучу рідину, яка змащує сечівник, захищаючи його слизову від подразнення сечею.

Сім’яний канатик( funiculus spermaticus)До його складу(входять: сім’явиносна протока, яєчкові венозні сплетення, артерія, лімфатичні судини, нерви. Калитк а (scrotum) - це шкірний утвір, поділений перетинкою на дві поло­вини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками, придатком і нижнім відділом сім’яного канатика. Статевий член (penis) складається з двох кавернозних (печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовщена - головки. Середня частина - це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Чоловічий сечівник (urethra masculina) – непарний орган, має форму трубки довжиною близько 16-22 см з діаметром 0, 5-0, 7 см. Він слугує для виведення сечі й сімені. Сечівник тягнеться від сечового міхура до його зовнішнього отвору на голівці статевого члена.

3.Охарактеризуйте кровообіг в капілярах.Опишіть соблиивості кровообігу в судинах головного мозку, серця. Легень, печінки. Охарактеризуйте механізм утворення і рух лімфи у судинах.

Капіля́ рний кровоо́ біг — рух крові в найдрібніших судинах (капілярах) забезпечує обмін речовин між кров'ю і тканинами, Капілярний кровообіг здійснюється унаслідок різниці гідростатичного тиску в артеріальному і венозному кінцях капіляра.

№27.

1. Вкажіть розміщення та відділи головного мозку.Перерахуйте оболонки головного мозку та простори між ними.

Головний мозок (encephalon) знаходиться у порожнині черепа. Він складається із двох півкуль і стовбура (довгастий мозок, міст, ніжки мозку) з мозочком. Верхньолатеральна поверхня головного мозку опукла, а нижня (основа) – нерівна, тут від головного мозку відходить 12 пар черепномозкових нервів.Оболонки головного мозку є продовженням оболонок спинного мозку. Тверда мозкова оболонка (dura mater encephali) є окістям кісток черепа, отже, тут немає епідурального простору. Відростки розщеплюються, прикріплюються до країв борозен, що знаходяться на кістках черепа, і утворюють венозні пазухи, заповнені венозною кров’ю. Венозна кров із пазух відтікає у внутрішню яремну вену.

Павутинна оболонка (arachnoidea encephali) тонка і прозора, судин не має. Вона перекидається через борозни і заглибини на поверхні мозку. В ділянці цих заглибин утворюються розширення підпавутинного простору, які називаються цистернами. Вони заповнені спинномозковою рідиною.

М’яка оболонка (pia mater encephali) містить судини, заходить у всі щілини та борозни головного мозку. Вона бере участь в утворенні судинних сплетень шлуночків. Міжоболонкові простори є такі ж, як і між оболонками спинного мозку, крім надтвердооболонного. Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) міститься у підпавутинному просторі, шлуночках і центральному каналі спинного мозку. У дорослої людини кількість спинномозкової рідини становить 120-150 мл, вона виробляється судинними сплетеннями шлуночків головного мозку. Спинномозкова рідина циркулює у всіх напрямках. Гематоенцефалічний бар'єр регулює проникнення з крові в мозок біологічно активних речовин, метаболітів, хімічних речовин, що впливають на чутливі структури мозку, перешкоджає надходженню в мозок чужорідних речовин, мікроорганізмів, токсинів.

2.Вкажіть розміщення середнього вуха, опишіть його будову.

Середнє вухо (auris media) знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з барабанної порожнини та слухової (євстахієвої) труби, яка з’єднує середнє вухо з носоглоткою. Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. В ній розрізняють верхню, нижню, передню, задню, латеральну та медіальну стінки. Барабанна порожнина заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроне- вої кістки і

барабанний отвір слухової труби. В барабанній порожнині знахо- диться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінце, які з’єд- нані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо. Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м’язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова – це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа і підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, а другим – у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині з атмосферним тиском.

3.Охарактеризуйте систему кровообігу.Опишіть теорію формування ЕКГ. Вкажіть електрокардіографічні відведення, зубці, сегменти, інтервали.

Система кровообігу складається із серця та судин які утворюють велике і мале кола кровообігу. Кров обігає обидва кола кровообігу приблизно за 1 хв. Кровоо́ біг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в кардіоваскулярну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається влегенях, а насичення поживними речовинами в органах травлення

№28

1.Вкажіть топографічне розміщення трахеї та бронхів, опишіть будову та функції .

Дихальне горло - трахея (trachea) - є безпосереднім продовженням гортані. Стінка трахеї складається з 16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних кільцеподібними зв'язками. Вони простягаються на 2 / з окружності. Задня стінка перетинчаста, містить неісчерченние м'язові клітини. Слизова оболонка вистелена миготливим епітелієм, багата лімфоїдною тканиною і залозами. Трахея починається на рівні нижнього краю VI шийного хребця і закінчується на рівні IV-V грудних, де поділяється на два головних бронхи. Це місце називається біфуркацією (роздвоєння) трахеї. (У дітей початок трахеї розташоване на рівні IV шийного хребця, а роздвоєння - на рівні II-III грудних хребців.) Довжина трахеї 8-12 см, поперечний діаметр її 1, 5-1, 8 см. У шийному відділі спереду до трахеї прилежит щитовидна залоза, перешийок якої знаходиться на рівні 2-4-го кільця трахеї, ззаду лежить стравохід, а з боків - сонні артерії. Грудний відділ її спереду покритий у дітей вилочкової залозою (або її залишками у дорослих) і великими судинами, що відділяють трахею від грудини.
Бронхи головні відходять від трахеї майже під прямим кутом і направляються до воріт легень. Правий бронх ширший, але коротше лівого і є як би продовженням трахеї. Стінка головних бронхів, так само як і трахея, містить неповні хрящові кільця. У бронхах середнього калібру гіалінова хрящова тканина змінюється еластичної хрящової тканиною. У бронхах малого калібру фіброзно-хрящова оболонка відсутня. Головні бронхи (першого порядку) діляться в легкому на часткові (другого порядку), а ті в свою чергу - на сегментарні (третього порядку), що продовжують ділитися, - так утворюється бронхіальне дерево легені.

2.Вкажіть розташування довгастого мозку, опишіть його зовнішню та внутрішню будову.

Довгастий мозок (myelencеphalon) розвивається із довгастого мозкового міхура. Межею між довгастим і спинним мозком є вихід з останнього корінців перших шийних спинномозкових нервів або рівень потиличного отвору. Вгорі він межує із мостом. Довгастий мозок на вентральній поверхні має два потовщення – піраміди (лежать медіально) і оливи (лежать латерально). Довгастий мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. У ньому розміщені життєво важливі центри – дихальний і серцево-судинний. Найменше пошкодження цієї ділянки мозку призводить до важких порушень життєдіяльності і навіть до смерті. У довгастому мозку знаходяться нервові центри травних рефлексів: смоктального, слиновидільного, секреторного підшлункової і шлункових залоз, жування, ковтання.У довгастому мозку також локалізуються центри блювання, чхання, кашлю і сльозовиділення, тобто на бульбарному рівні замикаються рефлекторні дуги захисних рефлексів.У здійсненні рефлексів беруть участь 12 пар черепномозкових нервів, які входять до складу їх рефлекторних дуг.

 

№29.

1.Вкажіть розташування кінцевого мозку, опишіть його зовнішню та внутрішню будову.

Кінцевий мозок( telencephalon ) розвивається з переднього мозкового міхура і складається із правої та лівої півкуль. Півкулі розмежовані повздовжньою щілиною, в глибині якої лежить мозолисте тіло. Воно побудоване з волокон, які з’єднують півкулі між собою. Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке представлене двома волокнистими тяжами. В середній частині тяжі з’єднуються, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки. Спереду від стовпів знаходиться передня спайка мозку. Між передньою частиною мозолистого літа і склепінням натягнута тонка пластинка мозкової тканини – прозора перегородка. Вона належить до нюхового мозку. Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами.Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях знаходиться біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з'єднує кору великих півкуль з іншими відділами і центрами головного мозку. В глибині білої речовини знаходяться скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламусів проміжного мозку У кожній півкулі розрізняють три поверхні: верхньолатеральну, нижню і медіальну. Поверхня півкуль

має численні борозни і підвищення між ними – звивини. Величина і форма борозен та звивин має індивідуальні особливості, проте існує декілька постійних борозен, які досить добре помітні в усіх

індиві- дуумів. Ними користуються і для поділу півкуль на частки. Розрізняють лобову, тім’яну, скроневу, потиличну частки та острівець, який знаходиться на дні бічної борозни. Скронева частка відокремлена від інших бічною борозною (Сільвія), лобова – центральною борозною і потилична –

тім’яно-потиличною.У лобовій частці паралельно до центральної борозни проходить передцент- ральна борозна. Перпендикулярно від неї відходять верхня та нижня лобові борозни, які відокремлюють верхню, середню

і нижню лобові звивини.

2.Опишіть особливості будови органа зору.Охарактеризуйте провідні шляхи зорового аналізатора.

Око (oculus) знаходиться в очній ямці — поглибленні лицьо­вої частини черепа. Ззаду і з боків очей знаходиться очне яблуко, яке оточено м'язами, що рухають його. Очне яблуко (bulbus oculi) має кулясту форму і утворено трьома оболонками: зовнішньою — білковою, середньою — судинною і внутрішньою — сітчастою (рис. 113). Зовнішня оболонка надає форму очному яблуку. Спе­реду вона утворює проникну для світла оболонку — рогівку (cornea). Судинна оболонка називається так тому, що вона багата кровоносними судинами. Зсередини вона вистелена темними піг­ментними клітинами. Передня частина судинної оболонки утво­рює райдужку (iris), яка містить пігмент, що зумовлює колір ока. При невеликій кількості пігменту очі світло-сірі або блакитні, при великому — карі або чорні. Між рогівкою та райдужкою зна­ходиться передня камера ока, заповнена рідиною. У райдужці є зіниця (pupilla) (круглий отвір), яка рефлекторно міняє свої роз­міри залежно від інтенсивності освітлення — від 2 мм. при силь­ному до 8 мм. при слабому освітленні. Цю функцію виконують два типи м'язових волокон: радіальні, які розширюють зіницю, і кі­льцеві, які звужують її. Позаду райдужки знаходиться прозорий кришталик (lens), що має форму двоопуклої лінзи. Між райдуж­кою та кришталиком розташована задня камера ока. Кривизна кришталика змінюється за допомогою війкового м'яза, розташо­ваного в передній частині судинної оболонки. Вся внутрішня по­рожнина ока за кришталиком заповнена драглистою масою, яка утворює склоподібне тіло (corpus vitreum). Кришталик і склопо­дібне тіло служить для проведення світлового проміння всередину ока і його заломлення. Сітчаста оболонка прилягає до судинної і вистилає дно ока. Вона складається з двох листків: зовнішнього, що містить пігмент, і внутрішнього, що містить світлочутливі ре­цептори — палички і колби. Палички містять зоровий пігмент — родопсин і сприймають світло при смерковому освітленні.

Колби завдяки наявності пігменту родопсину сприймають ко­льори при яскравому освітленні. У сітківці знаходиться близько 7 млн. колб і 130 млн. паличок. Напроти зіниці розташована жовта пляма (macula lutea), в якій зосереджені тільки колби — це місце найбільшої гостроти зору. Збоку від жовтої плями розташована ділянка, позбавлена зорових рецепторів, — місце виходу зорового нерва — незряча пляма, або оптичний диск (macula caeca). Око забезпечено допоміжним апаратом. Захисну функцію виконують брови і повіки з віями, а також слізний апарат. Він складається із слізної залози, розташованої в зовнішньому кутку ока, і сльозовивідних протоків. Слізна рідина зволожує поверхню очного яблука, змиває сторонні частинки і вбиває бактерії, що потрапили в око, оскільки містить бактерицидну речовину — лі­зоцим.

3.Опишіть механізм газообміну газів в дихальній системі.Охарактеризуйте механізм регуляцяції дихання.Опишіть механізм першого вдиху новонародженої дитини. Механізм газообміну Через дихальні органи до усіх клітин надходить O2 (фільтрується у носовій порожнині, проходить через гортань, трахею, яка переходить у бронхи, які розгалужуються та переходять у альвеоли, до яких підходять капіляри (які утворюються із розгалуження артерій малого кола кровообігу), які збираються у артерії та доносять насичену киснем кров до лівого передсердя та до артерій великого кола кровообігу, які розгалужуються на артеріоли та капіляри, які розносять кисень по усьому організму до усіх клітин та поглинають CO2; капіляри збираються у вени, які проходять до правого передсердя та по малому колу кровообігу до легень, де знову відбувається газообмін).

 

№30

1.Опишіть загальну будову системи органів дихання. Охарактеризуйте її відділи.

Систему органів дихання людини становлять повітроносні шляхи та легені. До повітроносних шляхів належать: носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея і бронхи. Носова порожнина розділяється кістково-хрящовою перегородкою на праву і ліву половини, у кожній з яких є звивисті носові ходи. Слизова оболонка, що вистилає носову порожнину, густо вкрита війками, пронизана кровоносними судинами і залозами. Повітря, що надходить у носову порожнину, очищається, зігрівається, зволожується і знезаражується.

З носової порожнини повітря по­трапляє в носоглотку, а потім у гортань. Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящами. Між хрящами по обидва боки гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється голосова щілина. Коливання зв’язок при проходженні між ними повітря забезпечує утворення звуку. Його підсилюють ротова і носова порожнини, а також глотка. Зверху вхід до гортані прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Із гортані вдихуване повітря проходить у трахею, що має вигляд трубки. Її передня стінка утворена хрящовими півкільцями, з’єднаними між собою зв’язками й м’язами. Задня м’яка стінка трахеї прилягає до стравоходу і не заважає проходженню їжі. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у праву і ліву легені. У легенях бронхи багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші бронхи — бронхіоли — закінчуютьсяальвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Альвеоли утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи — повітроносну. Легеневі пухирці утворюють губчасту масу, яка формує легені. Легені заповнюють усю грудну порожнину, за винятком місця, зайнятого серцем, кровоносними судинами, повітроносними шляхами і стравоходом.

Легені — парний орган. Зовні вони вкриті сполучнотканинною оболонкою — легеневою плеврою. Внутрішню стінку грудної порожнини ви­стилає пристінковаплевра. Герметична плевральна порожнина між легенями й пристінковою плеврою зволожена, і в ній немає повітря. Основна функція легень — забезпечення газообміну між зовнішнім середовищем та організмом.

Газообмін у легенях відбувається внаслідок ритмічних дихальних рухів — вдиху і видиху. У легенях відсутня м’язова тканина; дихальні рухи здійснюються за допомогою міжреберних і грудних м’язів та діафрагми. Під час вдиху, завдяки підняттю ребер і опусканню діафрагми, об’єм грудної порожнини збільшується. Одночасно із збільшенням об’єму грудної порожнини розширюються і легені. Під час видиху відбувається розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів, опускання ребер і підняття купола діафрагми; об’єм грудної клітки і легень зменшується.

Нейрогуморальна регуляція забезпечує ритмічне чергування вдиху і видиху, зміни частоти та глибини дихальних рухів. Нервові механізми дихання забезпечуються дихальним центром, що міститься в довгастому мозку та руховими нервами, ядра яких розміщені в спинному мозку. Основним гуморальним фактором регуляції дихання є концентрація СО2 в крові (підвищений вміст СО2 викликає збільшення глибини та частоти дихання).

2.Вкажіть розташування внутрішніх жіночих статевих органів, їх будова функції.

До внутрішніх жіночих статевих органів належать яєчники, маткові труби (яйцеводи), матка, піхва; до зовнішніх – великі та малі соромітні губи, клітор, лобок, дівоча перетинка, цибулина присінка.

Яєчник (ovarium) – парний орган довжиною близько 2, 5 см. Він знаходиться в порожнині малого таза, на задній поверхні широкої зв’язки матки. Належить до залоз змішаної секреції, яка виділяє гормони, що впливають на розвиток вторинних

статевих ознак, та жіночі статеві клітини – яйцеклітини.

Маткова труба (tuba uterina, salpinх) має форму трубки довжиною близько 11-12 см і знаходиться в порожнині малого таза. Яйцеклітина з поверхні яєчника під час овуляції по матковій трубі виводиться в матку. В трубі розрізняють маткову частину, перешийок (звужена частина), за ним іде розширена частина – ампула, яка продовжується у лійку. Матка (uterus, metra) – непарний порожнистий орган грушоподібної форми, що знаходиться в порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду. У ній розрізняють дно (верхня опукла частина), тіло і шийку (звужена нижня частина матки), яка зовнішнім своїм кінцем входить у піхву. Піхва (vagina) – непарний орган у вигляді трубки, довжиною близько 8 см, який розташований в порожнині малого таза між сечівником спереду і прямою кишкою ззаду. Верхнім своїм кінцем піхва охоплює шийку матки, а нижнім відкривається в присінок піхви. Частина піхви, що охоплює шийку матки, називається склепінням піхви. Розрізняють переднє і більш глибоке заднє склепіння. Отвір піхви у дівчат закритий складкою слизової оболонки – дівочою перетинкою (hymen), яка залишає невеликий отвір. У жінок, які народжували, від дівочої перетинки залишаються лише незначні колові підвищення. До жіночої соромітної ділянки відносять лобкове підвищення, великі та малі соромітні губи, присінок піхви. Великі соромітні губи (labiа majora pudendi) – це складки шкіри, які містять багату жиром сполучну тканину. Спереду і ззаду вони з’єднуються між собою передньою і задньою спайками. Щілиноподібний простір між ними називається соромітною щілиною. Спереду від лобкового симфізу є підвищення, яке утворене жировою клітковиною і має назву лобкового підвищення (mons pubis). Малі соромітні губи (labia minora pudendi) теж утворені двома поздовжніми складками шкіри і знаходяться в щілині між великими губами. Передні кінці малих губ охоплюють клітор і утворюють його шкірочку та вуздечку.

Клітор (clitoris) є аналогом печеристих тіл статевого члена, довжиною близько 3 см. У ньому розрізняють тіло, головку і ніжки, які прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток. Клітор покритий шкірою, яка містить численні нервові закінчення. Жіночий сечівник (urethra feminina) являє собою трубку довжиною близько 3, 5 см. Він дещо вигнутий, огинає знизу лонний симфіз і пронизує сечостатеву діафрагму. Зовнішній отвір сечівника відкривається в присінок піхви.

3.Охарактеризуйте склад і властивості шлункового соку, фази регуляції шлункової секреції.Опишіть рухову функцію шлунка та механізм порційної евакуації хімусу із шлунка в дванадцятипалу кишку.

Шлунко́ вий сік — майже безбарвна сильно кисла багатокомпонентна рідина, яку виробляють залози шлунку для забезпечення процесу травлення. Склад Безбарвна, сильно кисла (pH 1—1, 5 у людей), злегка опалесцентна рідина. Шлунковий сік на 99, 4% містить воду (Н2О), в якій розчинені основні компоненти —ферменти, соляна кислота і лукоїди.

Основним неорганічним компонентом шлункового соку є соляна кислота у вільному та зв'язаному з протеїнами стані. Також до складу входять хлориди, фосфати, сульфати, карбонати натрію, калію, кальцію та ін.Серед органічнихсполук білки, муцин (слиз), лізоцим, ферменти (ензими) пепсин, продукти метаболізму.Соляна кислота активує ферменти, полегшує розщеплювання білків, викликаючи їх денатурацію і набухання, обумовлює бактерицидні властивості шлункового соку (перешкоджає розвитку в шлунку гнильних процесів), стимулює виділення гормонів кишечника. За деяких порушеннях функції шлунку вміст у шлунковому соку соляної кислоти може підвищуватися або зменшуватися аж до її повної відсутності (т.з. ахилія). Слиз, до складу якого входять мукопротеїди, захищає стінки шлунку від механічних і хімічних подразників. У шлунковому соку міститься «внутрішній чинник».

№31.

1.Дайте загальну характеристику присінково-завитковому нерву.

Присінково-завитковий нерв (переддверно-завитковий нерв) (лат. Nervus vestibulocochlearis) — VIII пара черепно-мозкорих нервів. Відноситься до нервів спеціальної чутливості і складається з двох частин: преддверного корінця (лат. radix vestibularis) і завиткового корінця (лат. radix cochlearis), що починаються усередині піраміди скроневої кістки у внутрішньому вусі.

Присінковий нерв проводить імпульси від статичного апарату, розташованого перед і у напівкружних каналахвнутрішнього вуха. Завитковий нерв є провідником імпульсів кортієвого органу, що знаходиться в раковині внутрішнього вуха і реагує на звукові подразники. Обидва нерва виходять з піраміди скроневої кістки у мозок через внутрішній слуховий отвір, проходячи внутрішньомім слуховим проходом. Місце їх виходу розташовується латеральніше лицьового нерва. Волокна нервів закінчуються на ядрах цих нервів, що залягають у латеральних кутах ромбовидної ямки.

2.Перерахуйте органи які відносяться до верхніх дихальних шляхів. Охарактеризуйте будову носової порожнини та при носових пазух.

До верхніх дихальних шляхів відносяться порожнину носа, носова частина глотки, ротова частина глотки.

Порожнина носа (cavum nasi) розташовується між порожниною рота і передньої черепної ямкою, а з бічних сторін - між парними верхніми щелепами і парними гратчастими кістками. Носова перегородка розділяє її сагиттально на дві половини, що відкриваються кпереди ніздрями і вкінці, в носоглотку, хоанами. Кожна половина носа оточена чотирма воздухоносними навколоносових пазух: верхньощелепної, гратчастим лабіринтом, лобової і клиноподібної, які повідомляються на своєму боці з порожниною носа (рис.1). Носова порожнина має чотири стінки: нижню, верхню, медіальну і латеральну; кзади порожнину носа за допомогою хоан сполучається з носоглоткою, спереду залишається відкритою і повідомляється із зовнішнім повітрям через отвори (ніздрі).

Приносові пазухи є пневматизованими порожнинами в ділянці черепа. Вони утворюються як випинання слизової оболонки зі сторони порожнини носа і вростають в оточуючі порожнину кістки. Від назви цих кісток і називають відповідні пазухи.

 

№32.

1Вкажіть розташування легень, опишіть їх зовнішню та внутрішню будову.

Легені (pulmones) знаходяться в грудній порожнині по боках від серця, покриті серозною оболонкою – плеврою, яка утворює навколо них два замкнених плевральних мішки. Легені мають форму конуса, основа якого обернена до діафрагми, а верхівка виступає на 2-3 см над ключицею в ділянці шиї. В легенях виділяють три поверхні: реберну (опукла, прилягає до ребер), діафрагмальну (основа, прилягає до діафрагми), середостінну (внутрішня, обернена до органів, що розташовані в середостінні). На середостінній поверхні знаходяться ворота легені, куди входять головний бронх, легенева артерія і нерви, а виходять по дві легеневі вени, лімфатичні судини. Всі ці утвори формують корінь легені. Кожна легеня щілинами поділяється на частки. В лівій легені є одна коса щілина, яка поділяє її на дві частки: верхню і нижню. В правій легені є дві щілини – коса і горизонтальна. Вони поділяють праву легеню на три частки: верхню, середню і нижню. На передньому краї лівої легені знаходиться серцева вирізка – місце прилягання перикарда (серцевої сорочки). Альвеолярне дерево є функціонально-структурною одиницею легені (ацинус), де відбувається газообмін між кров’ю, що знаходиться в капілярах легені, і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли. Отже, ацинус складається з: дихальних (респіраторних) бронхіол, які є дихотомічним розгалуженням кінцевих (термінальних) бронхіол, альвеолярних ходів (відходять радіарно від кожної дихальної бронхіоли і альвеолярних мішечків, якими закінчуються ходи. Стінки альвеолярних ходів і альвеолярні мішечки побудовані з міхурців – альвеол. Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским епітелієм, що лежить на базальній мембрані. З іншого боку до неї прилягають кровоносні капіляри.

2.Охарактеризуйте систему верхньої порожнистої вени.

Верхня порожниста вена (v. cava superior) збирає кров з голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок грудної порожнини. Вона утворюється при злитті правої та лівої плечоголовних вен на рівні з’єднання І ребра з грудниною. В неї впадає непарна вена. Плечоголовні вени (права і ліва) формуються кожна внаслідок злиття підключичної та внутрішньої яремної вен. У плечоголовні вени впадають вени щитоподібної залози та внутрішні грудні. Вени голови та шиї вливаються у три основні парні стовбури: внутрішню, зовнішню та передню яремні вени.

Внутрішня яремна вена збирає кров із порожнини черепа, а також із зовнішньої поверхні голови та від язика, глотки, щито- подібної залози. Вона починається в ділянці яремного отвору і на шиї проходить у складі судинно-нервового пучка. Зовнішня яремна вена збирає кров з потиличної ділянки, вушної раковини. Вона впадає в підключичну вену. Передня яремна вена збирає кров з передньої ділянки шиї над під’язиковою кіст- кою і впадає у зовнішню яремну або підключичну вену.

Вени верхньої кінцівки. Розрізняють поверхневі та глибокі вени верхньої кінцівки. Поверхневі вени – це головна вена (латеральна) і основна вена (медіальна). У ділянці ліктьової ямки вони з’єднуються короткою проміжною веною ліктя. Головна вена впадає в пахвову, а основна – у плечову. Ці вени формуються на кисті.Глибокі вени верхньої кінцівки супроводжують артерії (переважно по дві вени одну артерію). Ліктьові та променеві вени формують дві плечові вени, які утворюють одну пахвову вену. Пахвова вена продовжується в підключичну вену. Підключична вена лежить на верхній поверхні I ребра, попереду від однойменної артерії. Зливаючись із внутрішньою яремною веною, вона формує плечо- головну вену. Ліва та права плечоголовні вени, зливаючись, утворюють верхню порожнисту вену. Вени грудної порожнини представлені непарною та напівнепарною венами, які збирають кров із стінок і органів правої та лівої половин грудної порожнини. Вони лежать у задньому середостінні, напівнепарна вена впадає у непарну, а остання – у верхню порожнисту вену.На передній стінці грудної порожнини розташовані внутрішні грудні вени. Вони супроводжують однойменні артерії і впадають у плечоголовну вену.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.