Філософічна наповненість змісту прозових творів Г.Сковороди.Композиційно-жанрові особливості пам`яток.

І поезія, і проза Сковороди відрізняється жанровим розмаїттям. Так, перша включає в себе оди, духовні пісні, псалми, панегірики, віршовану байку, фабулу, елегії, послання, епіграми тощо, натомість друга репрезентована діалогами, трактатами, притчами, байками, проповідями, що сполучають у собі античні й вітчизняні жанрові парадигми. На ту роль, яку Григорій Сковорода відіграв в історії нашої духовності, вказує його внесок у розвиток філософічної думки та красного письменства в Україні. За словами декого з науковців, Сковорода, з одного боку, виробив таку філософію, що не була " перелицьованням, парафразою" якоїсь іншої думки, опріч української, а з другого, - збагатив українську літературу новими образами, темами, жанровими формами тощо. Із тропів у прозі Григорія Сковороди найчастіше зустрічаються епітети, алегорії, метафори, перефрази, символи, починаючи від назв творів і закінчуючи трактуванням образів, емблеми, оксюморони, гіперболи, літоти, порівняння. Прозова творчість Григорія Сковороди утвердила синкретизм літературних напрямів та методів у нашому письменстві другої половини ХVІІІ ст. Такий симбіоз не тільки не спотворює творчий задум, навпаки, сприяє кращому донесенню його до читача. У прозі мислителя досить яскраво виражені риси новітніх пошуків романтизму. Центральне місце в них відводиться людині. Побудова сюжетів ґрунтується на різких контрастах. Літературні персонажі понад усе прагнуть волі, а в їхніх словах, діях простежується туга за історичним минулим. Як гуманіста, українського мисленика турбує симбіоз моральних та суспільних проблем: прагнення свободи, реалізація вродженого таланту до праці, внутрішнє переродження людини. Письменник-просвітник психологічно обумовлює поведінку героїв, спирається на народну педагогіку, християнський гуманізм, але обов’язково в контексті української та західноєвропейської думки. Гармонію особистого й суспільного автор виводить з моральних переконань людини. Як просвітник, Григорій Сковорода вважає, що природа є джерелом добра для людини, потрібно лише навчитися її розуміти. Своєрідністю стилю Сковороди-просвітника є підкреслено мирне розв’язання конфліктів у творах, а також відсутність соціального протиставлення у прозі «Сад Божественних Пісень». Це Духовно-Філософська Лірика, Навіяна переважно релігійними переживаннями автора. Найбільшу популярність здобула Десята Пісня Збірника «Всякому Місту —Звичай І Права», Де вічні людські чесноти — чисте сумління й мудрість — протиставляються марноті щоденних спокус. У вісімнадцятій пісні «Гей ти, пташко жовтобоко» письменник виявив високу майстерність у філософському осмисленні фольклорного матеріалу. У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилась поза збірником. Серед них викликає інтерес вірш «ОеМЬегІаІе» («Про свободу»), в якому автор Визначає Особисту Свободу Людини Як Одну ЗНайбільших Життєвих Цінностей

3.Зміст і структура програми з української мови для загальноосвітніх шкіл.
Програма – це документ, затверджений міністерством освіти і науки, у якому визначено мету, завдання курсу, обсяг, систему знань, коло умінь і навичок з укр.. мови, що їх мають обовязково отримати учні в процесі навчання.
Структура програми – 1. пояснюваьна записка, що визначає засади організаціїнавч. Процесу з укр..м, а саме- мета, завд.курсу, напрямки роботи.
2. власне програма – складова програма вцілому, що визначає зміст курсу і послідовність вивчення його частин.
Зміст чинної шкільної програми з української мови спирається на функціонально-комунікативний, культурологічний, проблемно-пошуковий принципи, про що відзначається в " Пояснювальній записці".
Функціонально-комунікативний принцип вимагає розкриття функцій мовних одиниць у висловлюваннях різних типів, стилів і жанрів під час спілкування. Функції мовних одиниць осмислюються і засвоюються під час аудіювання, читання, говоріння і письма. Отже, необхідна робота з текстом, що знайшло відображення в комунікативній змістовій лінії програми.

Ознайомлення з текстами різного змісту, аналіз текстів здійснюється за культурологічним принципом. Зміст тексті в має стати опорою для творення власні їх висловлювань, збагачень словникового запасу учнів і виховання їхнього духовного світу й моральних якостей.

Проблемно-пошуковий принцип забезпечує безпосередній саморозвиток особистості. Діяльнісна змістова лінія якраз орієнтує вчителя на формування в учнів пізнавальної потреби (інтересу), що досягається в процесі самостійної діяльності учнів, що пропонуються шкільною програмою як перелік орієнтовних усних і письмових висловлювань з урахуванням культурологічної тематики.

Аналізуючи зміст курсу української мови для шкіл нового типу (школи з поглибленим вивченням мови, гімназії, ліцеї коледжі), спостерігаємо дію й інших принципів. Так, С.Караман, розробляючи варіативні програми з української мови для гімназій, крім лінійного, застосовує спіралеподібний і модульний.

Перший передбачає поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей і вироблення практичних умінь і навичок від класу до класу та від середніх до старших класів. Зміст шкільного курсу таким чином являє собою своєрідні спіралі, кожен наступний виток якої зорієнтований на поглиблення й удосконалення лінгвістичної інформації.

Другий забезпечується наявністю двох частин: інваріантної - обов'язкової для всіх, хто обрав цей курс, та варіантної, що має модульний характер. Кожний з модулів самостійно компонується вчителем і включає матеріал, що доповнює основну (інваріантну) частину курсу.

Рівень розвитку учнів загальноосвітніх шкіл та шкіл нового типу загалом дозволяє викладати українську мову на українознавчій, історичній, культурологічній та етнопедагогічній засадах. Не можна зводити зміст навчання мови до правил та граматичних категорій. Необхідно використовувати навчальний матеріал, пов'язаний з генезисом українського народу, розвитком його як етносу, історією його культури, освіти, наука, мистецтва. Тому до курсу української мови, що включає основні рівні мовної системи, варто вводити відомості із старослов'янської мови, історії української мови, історії України, народознавства, фольклору й етнографії. Ця інформація становитиме зміст позакласної роботи в школі. Особливої уваги в навчанні мови потребують мовлєннєвознавчі поняття та система формування комунікативних умінь і навичок учнів. Удосконалювати процес навчання мови можна при систематичному формуванні пізнавальної самостійності, засвоєнні учнями загальних понять курсу, посиленні практичної спрямованості навчання. У курсі української мови діти повинні насамперед засвоїти загальні поняття, на основі яких вони легше і швидше оволодіватимуть конкретними поняттями. Найбільшу увагу слід приділити таким загальним поняттям, як: " звук (фонема)", " морфема", " слово", " словоформа", " частина мови", " словосполучення", " речення та його члени", " орфограма", " пунктограма", " мова, мовлення і спілкування", " текст", " тип, стиль і жанр мовлення". Усвідомивши їх суть, визначальні ознаки, діти вчаться розрізняти конкретні поняття. Якщо, скажімо, учень знає, що таке частина мови, орфограма, йому легше вивчати прикметник, числівник, дієслово, розпізнавати складні для написання слова. Володіючи знаннями про текст як одиницю мовлення, його структуру (способи і засоби міжфразового зв'язку в тексті), ситуацію мовлення.