Право на справедливий судовий розгляд. 1. права на справедливий судовий розгляд, закріпленого в п

1. права на справедливий судовий розгляд, закріпленого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, із врахуванням прецедентно! практики Європейського суду з прав людини. Необтяжений юридичними та економічними перешкодами доступ до судової установи. Він визнається таким, якщо, по-перше, обмеження права на звернення за судовим захистом (виключення певних категорій справ з юрисдикції суду, обмеження певного кола осіб безпосередньо звертатися до суду тощо), які можуть бути запроваджені державою, не позбавляють особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди залишається альтернативний спосіб захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, розгляд питання про які виключений з юрисдикції суду. Крім того, такі обмеження мають правомірну мету та наявне пропорційне співвідношення між вжитим засобами та поставленою метою. По-друге, особа має не лише право порушити провадження у справі, а й право отримати «вирішення» спору судом, тобто розгляд справи повинен завжди закінчуватися таким судовим рішення, що набуло законної сили. По-третє, розмір судових витрат, які особа зобов’язана сплатити при зверненні до суду, є розумним, тобто більш-менш співвідносним з правом, що захищається, а також передбачені процесуальні інститути звільнення від сплати судових витрат, надання розстрочки чи відстрочки у їх сплаті залежно від фінансового становища особи та «успішності» його вимоги. По- четверте, держава забезпечує надання особі, яка цього потребує, правової допомоги, в тому числі безкоштовно, якщо участь представника у справі є обов’язковою, або передбачає інші засоби забезпечення позивачу реального права на вирішення його спору в судовому порядку, наприклад, шляхом запровадження спрощених судових процедур. У будь-якому випадку право вибору таких заходів залишається за державою.

1. Належна (справедлива) судова процедура. Вона вважатиметься такою, якщо, по-перше, особа належно сповіщена про час та місце слухання справи та їй надається можливість взяти участь у судовому засіданні.

При цьому суд бере до уваги лише докази, отримані законним шляхом, і за результатами розгляду цивільної справи ухвалює обґрунтоване (мотивоване) судове рішення. По-друге, розгляд справи відбувається з додержанням таких галузевих принципів цивільного судочинства, як змагальність та процесуальна рівноправність сторін. По-третє, законодавець та інші органи державної влади не втручаються у процес здійснення правосуддя, в тому числі й шляхом звільнення однієї сторони від виконання своїх зобов’язань або цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони. По-четверте, діє принцип правової певності, відповідно до якого рішення судів, які набрали законної сили, не підлягають сумніву та мають виконуватися у порядку, встановленому чинним національним законодавством.

1. Публічний розгляд справи. Ця вимога містить, по-перше, проведення судових засідань у відкритому режимі, при якому до залу судового засідання мають допускатися не лише сторони та їхні представники, а й всі бажаючі. При цьому сторони мають бути заздалегідь повідомлені про слухання таким чином, щоб мати можливість вирішити питання, чи здійснювати своє право на явку до суду, з’явитися до залу судового засідання. По-друге, розгляд цивільних справ здійснюється усно, сторони мають можливість обмінюватися своїми усними судженнями, репліками, давати усні пояснення суду з приводу причин їх звернення за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. По-третє, рішення суду завжди проголошується публічно. При цьому в якості такого розглядається й передача письмового варіанта повного судового рішення в канцелярію суду, де кожен бажаючий може з ним ознайомитися. Але, якщо суд під час судового засідання зачитує лише резолютивну частину судового рішення, а повний текст судового рішення направляє сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, не даючи можливості громадськості з ним ознайомитися, наведене може порушити публічний порядок проголошення судового рішення.

2. Розумний строк судового розгляду. Він починає обліковуватися з моменту подання позову до суду, але може розраховуватися й з більш раннього моменту, коли, наприклад, попередня досудова процедура врегулювання спору обов’язково має передувати зверненню до суду й закінчується виконанням судового рішення. При цьому під час його оцінки враховуються критерії, вироблені Судом: складність справи, поведінка заявника, поведінка державних органів, значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

3. Розгляд справи незалежним та неупередженим судом, встановленим законом. При цьому під «судом» у практиці Європейського суду з прав людини розуміється будь-який юрис- дикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Він має бути встановленим законом, тобто, по-перше, можливість його існування має бути прямо закріплена у чинному законодавстві. По-друге, під час розгляду справи та ухвалення рішення він не може виходити за межі повноважень, передбачених процесуальним законом для цього виду суду, тобто має діяти в межах предметної, функціональної та територіальної юрисдикції, не застосовуючи аналогію процесуального закону. По-третє, склад суду, який розглядає справу, має бути законним, тобто призначеним із додержанням всіх вимог процесуального закону. Крім того, суд повинен відповідати вимогам незалежності та неупередженості.

4. Виконання судових рішень без затримок. Слід зазначити, що ця вимога не виділялася нами раніше як окремий складовий елемент [8, 15-16; 9, 156-177]. Однак у своїх останніх рішеннях Європейський суд з прав людини особливо підкреслює значення цього права, посилаючись на те, що ефективний доступ до суду містить право на виконання судових рішень без належних затримок (рішення у справі Волосюк проти України) [10]. Провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремленим від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (рішення у справі Крутько проти України) [11]. Крім того, на нашу думку, мета звернення особи до суду, тобто захист права, свободи чи інтересу, відбудеться лише тоді, коли таке право, свобода чи інтерес будуть поновлені, тобто коли рішення суду буде виконане.

30. Позов у цивільному процесі

28. ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Стаття 257. Підсудність

1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

2. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України.

Стаття 258. Зміст заяви

1. У заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення

1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.