Охарактеризуйте роль практики в процесі пізнання.

Особливе місце у соціальному опосередкування пізнання займає практика. При цьому пізнання і практика різні і в той же час взаємопов'язані між собою. Вони різні вже тому, що пізнання представляє собою духовну, а практика - матеріально-предметну діяльність.

У широкому смислі під практикою розуміється вся матеріальна, прєдметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільних відносин. Діючи своїми природними й штучними знаряддями, людина діє на речі й явища об'єктивного світу, змінюючи й освоюючи їх з метою задоволення своїх потреб. Практика, однак, багатогранна, вона охоплює всі предметні форми людської життєдіяльності. Структуру її становлять: праця, матеріально-виробнича діяльність це головне, нове в практиці; історична, соціально-перетворююча діяльність; наукові експерименти. Будучи специфічно людського діяльністю, практика відрізняється суспільним характером: являє собою перетворюючу діяльність не індивіда чи групи людей, а людства, в цілому порогом всього його історичного розвитку.

Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге –рушійною силою його; по-третє – кінцевою метою пізнання; по-четверте – критерієм істини.

Саме така практика є критерієм істинності наших знань. Лише на практиці людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає змогу її встановити. Якщо висновки, отримані на основі наших знань, підтверджуються практикою, а діяльність виявляється успішною, то ці знання істинні. Слід підкреслити, що практика як критерій істини має діалектичний характер: вона і абсолютна, і відносна. Абсолютність ЇЇ полягає в тому, що вона остаточно перевіряє істинність теорії. Відносність полягає в тому, що практика доводить правильність теорії тільки за певних умов, з певним ступенем точності, тобто правильність цієї теорії як відносної істини.

Пізнання, в свою чергу, виконує ряд функцій відносно практики:

– інформативно-відображальна, що передбачає розробку, виробництво понять, гіпотез, теорій, методів, які забезпечують цілеспрямований характер практики і виступають засобами її успішної реалізації;

– проектно-конструктивна, що означає розробку ідеальних планів, таких нових типів людської діяльності, які не можуть виникнути без науки, поза нею;

– регулятивна, яка полягає у науковому управлінні практикою.

Практика була і є основою виникнення і розвитку всіх наук. Саме потреби практики не лише в минулому зумовлювали виникнення тих чи інших галузей пізнання. Вони постійно стимулюють і сучасний його розвиток. Всі сторони пізнавальної діяльності, усі її необхідні моменти прямо чи опосередковано в основі своїй мають практичне походження.

Від рівня розвитку практики залежить, наскільки глибоко людина може осягнути сутність дійсності. В процесі практики створюються та удосконалюються також засоби пізнання: прилади, експериментальні установки тощо.

Саме потреби практики визначають напрямок наукових досліджень, характер розвитку пізнання, його спрямованість і темпи. Людина в процесі практики змінює умови своєї життєдіяльності, а вони, в свою чергу, ставлять нові питання, які можуть і мають бути вирішені в процесі пізнання.

Практика є також і метою пізнання. Пізнання здійснюється не заради самого пізнання, а насамперед є необхідною умовою практичної перебудови світу. Саме цим визначається основне призначення і гуманістична функція пізнання.

Пізнання явищ природи і суспільства можливе лише в процесі самої практики, практичного впливу людини на оточуючу його природу і суспільне життя. Річ до тих пір буде залишатися таємницею для людини, " річчю у собі", доки її не торкнеться практика, праця.