Філософські ідеї Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академіябула заснована 1632 р. в результаті об'єднання шкіл Київського братства і гімназії при Києво-Печерській лаврі. Академія стала першим вищим навчальним закладом на території східних і південних слов'ян. Її професори значною мірою спиралися на ідейні позиції братств та Острозького літературно-освітнього центру. В їх лекційних курсах розроблялася ідеологія національно-визвольної боротьби, містилися рефор­маційні ідеї, переосмислені в контексті вітчизняної духовної культури. На вітчизняному ґрунті утворюються цілісні філософські концепції. За порівняно короткий період філософія змушена була пройти тут усі етапи, які західноєвропейська філософія пройшла протя­гом багатьох віків. У філософських курсах цього періоду спостерігається поглиблення критики автори­таризму, властивого середньовічній схоластиці, та наповнення логіки гносеологічним змістом. Акцентується увага на ролі відчуттів, розуму й мови у пі­знанні, на значущості практичного використання знання про людину, спосте­рігаються спроби повернення до осягнення її сутнісних сил, що були обож­нені та абстраговані в добу середньовіччя. У гносеології поступово утверджу­ється примат спостереження, дослідного знання. Пробуджується інтерес до математики та застосування останньої до пояснення природних феноменів, до раціоналістичної та експериментальної методології. Проглядається праг­нення підтримати натуралістичні погляди, згідно з якими природа як така повинна бути самостійним предметом наукових досліджень.

Філософські курси, прочитані у Києво-Могилянській академії, а також написані її вченими твори, мали вирішальне значення для розвитку вітчизня­ної духовної культури протягом XVII і майже всього XVІІІ ст. Ідеї й концепції, висловлені ними, руйнували усталені системи середньовічного світогля­ду.

У лекційних курсах професорів академії простір мислився невід " єм­ним віл речей і сереловиша. а час як послідовна тривалість кожної речі. Ця тривалість, якій відповідає поняттю внутрішнього часу, влас­тива й ученням інших професорів.

Професори Києво-Могилянської академії обгрунтували ідею не­віддільності простору і часу від природних тіл. заперечувати існуван­ня порожнечі. Сенс життя, твердять професори акатемії. - у творчій праці, спря­мованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у етапі компромісного поєд­нання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілес­них і духовних.

Значну увагу приділяли вчені Києво-Моіилянської академії про­блемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріо­ритетного значення надавали переважно розумові. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошувати на необхід­ності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.