Міжнародне становище і внутрішня обстановка в УСРР на початок 1920-х рр

Міжнародне становище 3 кінця 1920 р. для створеної більшовиками радянської держави настав час мирного розвитку. Міжнародна обстановка залишалася нестабільною, але, на думку В. Леніна, дозволяла «зберегти можливість існування пролетарської влади і Радянської республіки навіть у разі затягування соціалістичної революції в усьому світі». У ці роки в рамках дипломатичних акцій Росії, під контролем її зовнішньополітичного відомства - Наркомату іноземних справ — до контактів із зарубіжними країнами допускалася і УСРР, головним чином, щоб нейтралізувати за кордоном діяльність місій емігрантського уряду УНР. На початку 1922 р. Україна підписала договір про дружбу і братерство з Туреччиною, а також уклала власні торговельні угоди з Австрією, Німеччиною (де так само, як у Польщі, мала окремі дипломатичні представництва), Чехо-Словаччиною.

Господарська розруха Надзвичайно складним було внутрішнє становище УСРР. Багаторічна війна спричинила величезну розруху в народному господарстві. У 1920 р. Україна одержала лише 10 % довоєнної промислової продукції. 3 11 тис. підприємств, розташованих на території УСРР, у 1922 р. працювали 2552, з 57 доменних печей - лише одна. Було повністю знищено близько 4 тис. км залізничних колій. Вціліло лише 40 % паровозів. Загальна сума збитків, завданих Україні громадянською війною, оцінювалася в 12 млрд крб. Кризу переживало й сільське господарство — основна галузь господарства, в якій була зайнята більшість населення України. Посівні площі з 20, 9 млн дес. у 1913 р. зменшилися до 15, 4 млн дес. у 1920 р. Погіршення обробітку ґрунту, порушення норм сівби, втрата елітного насіння спричинили зниження врожайності сільськогосподарських культур. Цю ситуацію ускладнив і неврожай 1920 р. Він охопив деякі південні повіти і значно погіршив становище селянства. Однак найбільшим руйнівним чинником, що згубно впливав на сільськогосподарське виробництво, була продовольча політика більшовиків, котра повністю позбавляла селянство економічних стимулів. Найглибшим і найприроднішим бажанням селян, які звільнилися від гноблення поміщиків, було прагнення працювати і вільно розпоряджатися продуктами своєї праці. «Воєнний комунізм» ігнорував це устремління і тим самим руйнував економічні основи сільського господарства, деформував психологію селянства, позбавляв його заповзятливості, ініціативи. Катастрофічний розвал економіки, фізична й моральна втома населення, непевність зовнішньополітичної ситуації потребували швидких і ефективних заходів для відродження виробничих сил,

відмови від економічної політики, яка себе не виправдала.