Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за гали цько-волинську спадщину.

Зі смертю князя Юрія II Болеслава 1340 р. і через відсутність спадкоємців з князівської родини тамтешні бояри запросили княжити литовського князя Любарта Гедимі-новича, який мав дружину з родини галицько-волинських князів і тому мав законні права на ці землі. Щоправда, свою владу Любарт зміг поширити лише на Волинь. Що ж до Галичини, то Любартова влада в ній була лише формальною. Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько. Він володарював у Галичині впродовж 1340-1344 pp. від імені князя Любарта. Такий стан речей заповзявся змінити польський король, прагнучи приєднати Галицьку землю до своїх володінь. Польський король Казимир III 1340 р. напав на Львів, отримавши-звістку про смерть князя Юрія. Довголітня війна, що точилася до 1377 р. між Польщею, Угорщиною та Литвою, закінчилася тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною опинилася під владою, ставленика угорського короля, Волинь — під владою литовської династії.Всередині 40х р. під владу Полбщі потрапили Перемишлянщина та Західна Волинь. З 1387 – галицькі землі остаточно включаються до складу Польщі. У 30х р. 15 ст. до складу Польщі перейшла територія Західного Поділля. Всередині 14ст. до складу Угорщини відійшла територія Закарпаття. У друг. пол. 14 ст. було створено князівство Молдова, до складу якого увійшла пн. Буковина. Пд території України ввійшли до складу Кримського ханства, утвореного у 1449 унаслідок розпаду Золотої Орди. У 1508р. внаслідок антимосковського повстання князя Михайла Глинського, територія Чернігово-Сіверщини, перейшла до територіії Москви.

ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Інші українські терени змогли приєднати до своїх володінь литовці. Єдиною реальною силою, -здатною протистояти просуванню Литви на українські землі, була Золота Орда. Більшість українських, земель приєднано до Литви за часів співправління князів-братів Ольгерда й Кейстута Гедиміновичів. Кейстут опікувався відносинами з німецькими лицарями, а Ольгерд здійснював зовнішню політику в південному й південно-східному напрямках, уклавши угоду між Литвою й Ордою, Саме ця домовленість дала змогу Ольгерду поширити свою владу на Київщину, Чернігово-Сіверщину та Поділля. Підкорення литовськими князями’ русько-українських земель відбувалося переважно мирно. Утвердження литовських князів у Київщині, -Чернігово-Сіверщині та на Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько-українським військом та ординцями на Синіх Водах, що сталася 1362 р. (нині річка Синюха,, ліва притока Південного Бугу).

Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику державу. До кінця 14 ст. вона була федерацією земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним з них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а з литовської — Гедиміновичів. Київським і чернігово-сіверським володарями стали сини великого князя — Володимир і Дмитро-Корибут Ольгердовичі. На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього — Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда — князі Коріатовичі.