Характеристика поняття «норма літературної мови». Типи літературних норм

У професійному мовленні треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість - головна ознака літературної мови.

Мовна норма – це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Літературна норма мови – ознаки, правила літературного опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування.

Розрізняють такі типи літературних норм:

· орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

· акцентуаційні (правильне наголошення слів),

· орфографічні (написання слів та їх частин),

· лексичні (використання слів відповідно до їх лексичного значення),

· словотвірні (установлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями),

· граматичні (правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень та речень),

· стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування; доцільність уживання мовних засобів у конкретних стилях мови),

· пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

3. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення
Культура мови це насамперед уміння правильно говорити й писати.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет.

Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Культура мовлення – це:

· наука, що вивчає рівень дотримання усталених літературних норм;

· володіння нормами усної та писемної літературної мови;

· уміння використовувати виражальні засоби та мовний етикет відповідно до мети, змісту й умов спілкування.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

· нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

· адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

· естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

· поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).