Стан та використання кормових та технічних ресурсів

Трав'янисті рослинні ресурси України представлені лучними (5, 4 млн га), болотними (0, 60 млн га), плавневими (0, 96 млн га), водними (в тому числі прибережними) прісноводними (1, 50 млн га) і морськими (0, 80 млн га), солонцевими і солончаковими (0, 58 млн га) та степовими (0, 38 млн га). Щорічно вони продукують 29 836 тис. т органічної речовини і відзначаються багатством господарсько цінними видами, зокрема кормовими (46% від загального числа видів), лікарськими (23%), технічними (12%), декоративними (72%), харчовими (13%), медоносними і пергоносними (76%) та ін.

Багаторічний екстенсивний характер розвитку продуктивних сил в Україні, деформована структура господарства при відсутності враху­вання й запобігання наслідків господарської діяльності, руйнівний вплив на природні екосистеми, а також надмірне, неощадливе і спро­щене використання трав'янистих ресурсів призвели до їх виснаження.

Площа сінокосів і пасовищ в Україні за останні 40 років скоротилася на 2, 5 млн га, у тому числі з 1991 р. до 2003 р. - на 1, 4 млн га і становить 5, 4 млн га, або 8, 9% до всієї території України, а до сільськогосподарських угідь - 12, 8%. У світі ці показники становлять відповідно 26, 5 і 72, 0%, або в 3 і 5, 6 разів більші.

Скорочення лучних угідь призвело до різкого посилення антропо-зоогенного навантаження на них, істотного погіршення екологічної та господарської цінності фітоценозів, зниження продуктивності та небез­печного рівня зменшення в кормових ресурсах трав'яних і, особливо, пасовищних кормів, як енергетично і економічно більш вигідних.

Сучасний збір рослинної маси з лучних угідь становить 7958 тис. т сухої речовини загальною вартістю у порівняних цінах 1996 р. - 1307 млн грн., що дорівнює 12, 2% вартості валової продукції тваринництва у 1999 р. Це в 1, 9 рази менше потенційної їх можливості.

Сучасний стан довкілля та виробництва за попередніми підрахунками вимагають розширення лукопасовищних угідь на 7-8 млн га за рахунок виведення з інтенсивного обробітку орних земель і створення на них тривало-стійких сіяних фітоценозів та відновлення продуктивного потенціалу існуючих лучних екосистем на основі запровадження екологічно безпечних енергозберігаючих технологій поліпшення та збалансованого використання.

Здійснення заходів у зазначеному напрямі дозволить: істотно змінити структуру кормових ресурсів у бік збільшення в них трав'яних кормів - у складі об'ємистих кормів до 45-55%, а суто пасовищних - до 30-35%; у літній період перевести худобу на пасовищну форму утримання і на цій основі перетворити м'ясо-молочне скотарство у рентабельну галузь; збалансувати агроландшафти з доведенням у них дестабілізуючих чинників (рілля, сади) до стабілізуючих (природні та сіянні лукопасо­вищні угіддя, ліси, лісосмуги) як 1: 1 і на цій основі припинити ерозійні процеси або звести їх до допустимих норм; поліпшити видовий та фіто-ценотичний стан лучних екосистем; підвищити біосферну роль, а також естетичну та рекреаційну цінність як окремих елементів, так і ландшафту в цілому; поліпшити стан водних ресурсів; створити сприятливі умови для збереження цінного генофонду рослин і диких тварин.

Здійснення заходів по відтворенню та охороні лучних угідь повинно стати складовою частиною державною політики, що базується на відповідному законодавстві. Тому по луках має бути прийнятий Кодекс на зразок Лісового кодексу України, який би регулював правові відносини з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лук, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у рослинних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого збалансованого використання.

Державне управління і контроль за охороною, захистом, викорис­танням та відтворенням лучних угідь, забезпечення єдиної технічної політики, впровадження в лучне кормовиробництво сучасних досяг­нень науки, техніки, технологій і передового досвіду повинно здійсню­ватися через адміністративно-правові органи всіх рівнів та реалізува­тися господарськими формуваннями - землекористувачами всіх форм власності на землю з дотриманням правових і технічних регламентів раціонального ведення лукопасовищного господарства та використан­ня ресурсів лучних екосистем залежно від природних та економічних умов, цільового призначення, розташування, еколого-біологічного складу рослинних угруповань та функцій, яки вони виконують.

Багаторічний екстенсивний характер розвитку продуктивних сил в Україні, деформована структура господарства при відсутності врахування й запобігання наслідків господарської діяльності, руйнівний вплив на природні екосистеми, а також надмірне, неощадливе і спрощене використання трав'янистих ресурсів призвели до їх виснаження.

В останні ЗО років має місце пряме скорочення площ і запасів трав'янистих рослинних ресурсів, зумовлене антропогенним впливом: болотних - внаслідок проведення осушувальної меліорації, перевипасу та нерегламентованого відчуження фітомаси, водних - внаслідок перерозподілу та відйому стоку, антропогенного евтрофування та забруднення води, осушення водойм, степових - через розорювання степів до критичної для функціонування фіторесурсів межі, перевипасу ділянок, що залишилися, та заліснення схилів балок і ярів, солонцевих і солончакових - внаслідок перевипасу, обводнення та підтоплення оточуючих територій. За останні 10 років спостерігається стійке зниження фітомаси і первинної продукції, різке зменшення частки господарсько цінних видів, майже повна втрата (для галофільної і степової) і часткова (болотної і водної) регуляторних функцій ресурсів. За темпами деградації, що має тенденції до зростання, на першому місці знаходяться степові ресурси, на другому - солонцеві й солончакові, на третьому - болотні.

Налагодження економічних механізмів господарювання через за­провадження в кормовиробництві енергозберігаючих технологій, механі­зацію і автоматизацію при вирощуванні сільськогосподарських культур, забезпечення землеробства добривами і гербіцидами дозволить істотно поліпшити збалансованість природних і сільськогосподарських ландшафтів, відновити видове й ценотичне різноманіття природних лук, суттєво зменшити чи припинити ерозійні процеси лучних угідь.

Найбільш порушеними, практично втраченими є рослинні ресурси природних ландшафтів Буджакських степів України (Одеська обл.) (Пащенко, 1999), степів Дністровсько-Дніпровського (Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області), Дніпровсько-Сіверськодонецького межиріч та Північного Приазов'я (Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області), Задонецьких (Старобільських) степів (Луганська обл.) України та природних ландшафтів Нижньодніпровських (Херсонська обл.), Присивасько-Приазовських (Херсонська обл.), Кримських (автономна республіка Крим) степів.

Досить порушеними є трав'янисті рослинні ресурси морських узбереж, пересипів, кіс, плавнів (природних ландшафтів української частини Середньоруського (Харківська, Полтавська області), Лівобережно-Дніпровського (Київська, Полтавська, Сумська області) та Дністровсько-Дніпровського (Черкаська, Вінницька,

Кіровоградська, Хмельницька області) лісостепового краю, Західноукраїнського (Рівненська, Тернопільська, Львівська обл.) широколистянолісового краю. Менш порушеними є рослинні ресурси Українського Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська області), зокрема Чернігівського, Новгород-Сіверського і Житомирського.

Крім втрати ресурсного потенціалу, спостерігається чітка тенденція в напрямі деградації ресурсів, яка проявляється у зростаючій неповночленності, синантропізації, зниженні біогеохімічної функції.

Значна частина трав'янистих рослинних ресурсів розміщена на радіаційно забруднених територіях. У їхньому складі близько 25% валових запасів лікарських трав'янистих рослин, які вже виключені зі сфери використання. Практично втрачені внаслідок радіоактивного забруднення запаси мучниці. На радіоактивно забруднених територіях знаходиться близько 90% запасів журавлини, 80% запасів чебрецю повзучого і багна болотного, 70% - бобівника трьохлистого, плауна булавовидного, вереса звичайного, 60% - чорниці, 40% - брусниці та орляку звичайного, 30% - перстачу прямого, щитовника чоловічого, конвалії лікарської, перстачу білого. В районах радіоактивного забруднення зосереджено ЗО - 35% запасів харчових і 15 - 20% пряно-ароматичних, а також близько 40% кормових трав'янистих ресурсів.

В Україні спостерігається тенденція до значного зниження обсягів (у тому числі видів, сировина яких експортувалася) заготівлі лікарських рослин, зумовлена як радіоактивним забрудненням територій, так і виснаженням їх запасів внаслідок посилення антропогенного впливу на довкілля. Втрати від зниження обсягу експорту складають близько 15-20 млн грн.

Серйозність очікуваних екологічних, економічних і соціальних наслідків від втрати трав'янистих рослинних ресурсів, які матимуть місце в найближчі 20-30 років, вимагає нових підходів до управління територіями, на яких вони існують. Складність вирішення проблеми зумовлена тим, що більшість із цих територій розташована в регіонах, де землі інтенсивно використовуються і чималі площі зазнають непрямого впливу інтенсивного землекористування (сільське господарство, урбанізація, спорудження крупних господарських об'єктів тощо).

Порушення функціонування трав'янистих рослинних ресурсів, як і інших, має високу ціну - економічну, соціальну, екологічну. Крім руйнування генофонду, стає реальною загроза втрати їх біотопічних та багатьох інших функцій що, в свою чергу, є загрозою природній основі існування населення України.

Усунення деградації та невиснажливе використання можливе лише за умови створення ефективної та раціональної системи законодавства, охорони та управління в галузі використання рослинних ресурсів і на їх основі проведення широкомасштабних заходів по відтворенню та оптимізації останніх.

Існуюча нормативно-правова база в галузі використання ресурсів у сучасних економічних умовах не є ефективною, зокрема:

• недостатньо враховані суперечливі інтереси щодо використан­ня ресурсів різними відомствами: аграрними, промисловими, кому­нального господарства, охорони здоров'я тощо, а також приватними власниками;

• відсутня інтегральна оцінка реальної цінності трав'янистих ресурсів;

• не опрацьовані достатньою мірою економічні механізми відшкодувань на відтворення ресурсів, зокрема тих, які інтенсивно експлуатуються (кормові, лікарські, технічні), а також на їх непряме використання.

Ефективність управління знижується внаслідок неопрацьованості системи екологічного моніторингу за станом трав'янистих рослинних ресурсів, а також відсутності їх державного обліку і кадастру.

Основним механізмом усунення дисбалансу використання трав'янистих рослинних ресурсів є проведення радикальних змін у законодавстві. Насамперед, необхідно розробити та прийняти на державному рівні відповідний документ щодо системи правових гарантій і формування державної політики з раціонального використання фіторесурсів на основі дотримання національних інтересів України і необхідності збереження ресурсів для прийдешніх поколінь.

Не менш важливим механізмом усунення дисбалансу використання трав'янистих ресурсів є об'єднання зусиль та гармонізація діяльності, що, в свою чергу, зумовлює необхідність створення міжвідомчого комітету з питань охорони та використання фіторесурсів.

Актуальним є розроблення окремої конкретної політики щодо трав'янистих рослинних ресурсів України з метою опрацювання шляхів еколого-економічної збалансованості їх використання. Це важливий крок до усвідомлення проблем, зокрема директивними органами, і проведення відповідних запропонованих заходів. Окрема політика стосовно фіторесурсів посилить їх визнання як об'єкта, що вимагає особливих підходів до їх управління. Вона також буде сприяти більш ефективному розгляду питань збереження фіторесурсів, зокрема на законодавчому рівні, та участі в цих процесах широких кіл громадськості.

Під конкретною політикою щодо рослинних ресурсів розуміється прийнятий в якості практичних дій для збалансованого використання та збереження фіторесурсів набір принципів та керівних раціональних рішень. Керівним принципом конкретної політики, який допомагає зробити вибір як спеціальних заходів у природних умовах, так і стратегічних рішень на її рівні, є раціональне природокористування. Воно має базуватися на інтегральній оцінці фіторесурсів та їх функцій з урахуванням тенденцій розвитку суспільства, історичному огляді використання фіторесурсів, його впливу на їх стан з оцінкою реальних і прогностичних втрат, забезпеченні законодавчої та відомчої відповідальності за використання та збереження фіторесурсів, виявленні можливостей для розвитку відповідних програм партнерства та співробітництва.

Настав час змінити пріоритети оцінки біоресурсів з їх економічної (ринкової) вартості на екологічну (екосистемну), а саме, виходячи з позицій оцінки ролі окремого елемента біорізноманіття чи їх сукупності у забезпеченні оптимального функціонування екосистем. При ринковому підході до використання біорізноманіття і його сировинних ресурсів, особливо рослинних, важливо забезпечити централізоване регулювання такого використання з боку держави, аби не допустити збіднення і виснаження природних біоресурсів.

У цілому існуюча система використання фіторесурсів, яка складалася в умовах функціонування командно-адміністративної системи, є екологічно згубною та економічно невиправданою. Недосконала організаційна структура управління, охорони та використання природних рослинних ресурсів. Наявні роз'єднаність та суперечливі інтереси різних відомств. Стандарти якості природних ресурсів значною мірою мають декларативний характер та встановлені без урахування їх реальної ціни. Система економічного механізму використання фіторесурсів є неефективною. Відсутність ефективної системи моніторингу не дозволяє отримати реальну інформацію про стан ресурсів і відповідно знижує ефективність управління.

Історично склалося, що традиційна економіка направлена на добування, переробку і споживання природних ресурсів, а не на їх збереження. Тому оцінка вартості традиційно застосовується до товарів та послуг, які проходять через ринкову систему. При цьому екологічна вартість природних ресурсів, особливо біоресурсів, часто не оцінюється. Важливо розробити такі критерії оцінки об'єктів біорізноманіття, які б враховували екологічні наслідки прямого використання ресурсів біорізноманіття чи опосередкованого - через вплив господарської діяльності на екосистеми. Така оцінка має базуватись на вигодах екологічно безпечного природокористування, враховувати можливості відновлення тощо.