Ієрархія та задачі рівнів управління ІВС

Структура системи управління ІВС, як правило, будується з використанням ієрархічного та функціонального принципів виділення підсистем. Кожен рівень характеризується особливостями цілей і задач управління.

За ієрархічним принципом виділяють наступні рівні та підсистеми в ІВС (табл. 1.1).

Виконавчий (перший) рівень складається із множини систем управління окремими виробничими ланками (агрегатами, верстатами, устаткуванням). Метою управління на цьому рівні зазвичай є вибір і підтримка заданих технологічних режимів виконання технологічних операцій. Управління зводиться в основному до контролю параметрів виконання технологічної операції і до впливу безпосередньо на виконавчі механізми ланок.

Тактичний (другий) рівень ієрархії утворюють системи диспетчерського управління виробничими дільницями і лініями. Основною метою управління цього рівня є оперативна диспетчеризація руху матеріальних потоків через вибір і підтримку режиму спільного функціонування виробничих ланок, на яких виконуються взаємозалежні технологічні операції, що складають технологічний процес. На цьому рівні виробляється адаптація календарного плану виконання технологічних операцій до зміни виробничої ситуації.

Таблиця 1.1

Ієрархія і задачі рівнів управління ІВС

Стратегічний (третій) рівень ієрархії утворюють системи організаційного управління виробничими підрозділами. Основною метою рівня є вироблення погодженого плану функціонування структурних підрозділів на оперативний плановий період. На цьому рівні виробляється деталізація виробничих завдань по випуску продукції виробничими цехами.

Сукупність систем управління другого і третього рівнів складають ОТАСУ виробничими підрозділами.

Адміністративний (четвертий) рівень ієрархії утворюють системи, що забезпечують управління підприємством у цілому. Ціль управління полягає в підготовці й організації спільного функціонування виробничих та інших підрозділів підприємства по випуску готової продукції у визначеній кількості при встановлених техніко-економічних показниках. Для реалізації поставленої мети в процесі управління необхідно реалізувати функції економічного характеру.

Специфіка організаційно-економічних і організаційно-технічних систем відбивається в змісті основних задач управління, що забезпечують реалізацію глобальної мети підприємства.

Глобальною метою є виконання планового завдання, що регламентує обсяг, номенклатуру, терміни та умови використання виробничих ресурсів. У процесі планування на основі планового завдання визначаються техніко-економічні показники підприємства в цілому і виробляється їх деталізація по всіх підрозділах, цехах, дільницях, лініях.

В залежності від того, на які періоди складаються плани, планування поділяють на перспективне і поточне.

Перспективне планування припускає розробку планів функціонування підприємства на тривалий період (більше 1 року) і є прогнозним плануванням макроекономічних показників діяльності.

Поточне планування поділяють на річне (техніко-економічне) і оперативне. Техніко-економічне планування деталізує показники перспективного плану на даний період і коректує їх відповідно до вимог планового завдання підприємства. В оперативному плануванні конкретизуються показники техніко-економічного плану на короткі інтервали планового періоду (місяць, декада, доба) і визначаються дії, необхідні для їх виконання. Оперативні плани розробляються із врахуванням результатів виконання плану на попередніх інтервалах.

В організаційно-технічних та технологічних системах спільно розглядаються три задачі: оперативне планування, контроль (визначення відхилення поточного стану виробництва від планового) і регулювання (диспетчеризація відхилень). Сукупність цих задач лежить в основі оперативного управління. Систему, що реалізує дану сукупність задач, часто називають системою оперативного управління (СОУ).

Крім ієрархічної (вертикальної) декомпозиції ІВС, виконується її розбиття за функціональним принципом (горизонтальна декомпозиція) на підсистеми, зокрема:

– виробництва готової продукції (основне виробництво);

– виробництва допоміжного устаткування, інвентарю, інструмента та оснащення (ВДО);

– технічної (конструкторської та технологічної) підготовки виробництва (ТПВ);

– матеріально-технічного забезпечення (МТЗ);

– організаційно-трудової підготовки (ОТП);

– фінансово-бухгалтерської діяльності (ФБД);

– реалізації готової продукції (РГП).

Функціональні підсистеми призначені для реалізації наступних функцій:

– ВДО - ремонтні, енергетичного постачання, транспортні та інструментальні;

– ТПВ - конструювання, розробка технології виробництва, нормування витрат і ресурсів;

– МТЗ - обліку матеріалів, розрахунку потреби у матеріалах та інших ресурсах;

– ОТП - набір і навчання кадрів, нормування та організація праці, розміщення кадрів, оплата праці;

– ФБД - аналіз, облік фінансового стану підприємства, нарахування зарплати, контроль використання матеріальних цінностей;

– РГП - складування, організація відвантаження, здійснення оперативних контактів із замовниками.