День Державного прапора

В цей день підколювали прапорщиків з професійним святомJ. Вітали: «З святом!, - а вони, - Яким?, - а ми, - Днем прапора!:))))

Вдома вже не буде цікаво бігати. Принаймні до весни точно. До армії нарощував темп, відстань, виробляв витривалість, ламав себе – отримував задоволення від цього. Постійно йшов по наростаючій.

В армії так набігався кілометрів, що щоб задовольнити свої фізичні потреби потрібно буде пробігати мінімум по 5 кілометрів щодня або півроку не бігати й тоді почати знову.

*****

14: 38

ААААААААААААА! Майор Дятел, що ти робиш? Хоч головою об стінку лупися, в середині все як в жерлі вулкана, що вивергається. Чорт забирай. І йому нічого не зробиш, не скажеш…так і перегорить в мені.

Стер всі фото з моєї флешки, щоб своє відео записати. Міг би запитати чи тре? Ні одної армійської світлини не лишилося на пам'ять. Добре, що в хлопців щось є.

І сумно і весело від стресу. Фігня, блін. Там були рідкісні і унікальні фото.

*****

19: 22

ЙОБАДАМАНАКАЛЕМЕНЕ…В канцелярії двері поламали. Що за день? Капітан з іншого підрозділу вчасно втік з казарми, бо з мене в його бік почала литись чарівна російська мова на кшталт згадки про його матір і якого пня смикати, коли закрито. Виламав двері і пішов, капітан Рєпік. Ласкавих йому снів.

А при прийнятті наряду кусок труби, який відпружинив від колючого дроту, ледь не розбив мені пів писка.

*****

24.08.2012, 00: 12, п’ятниця

Роблю обхід території. Перевіряю опечатаність складів. А біля продскладу мене чекають дві ропухи. І на мене кліп-кліп. Що це значить?

По дорозі, метрів 60 звідти, ще одна вискакує назустріч.

*****

23: 17

Будова сонячної системи нагадує атом з його ядром і електронами, а чим не так?

Ми можемо бути паразитуючими бактеріями на великому організмі.

*****

26.08.2012, 13: 53, неділя

Розробляючи батальйонну стінгазету у рубриці «військова дисципліна» замість стандартного кримінального кодексу вирішив написати щось цікавіше те, що й хлопці могли б з легкістю розуміти:

Пам’ятай! Вдома на тебе чекає сім’я! Думай наперед!

Залишилось 38 діб…За плечима пройдено більше 300-сот. Знаю, що набридло бачити заспані обличчя один-одного кожного ранку, ходити строєм будь-де, слухати накази і т.д. Так, це морально втомлює. І все, що назбирується, плавно наповнюючи чашу терпіння, рано чи пізно, раптово вибухає, як вулкан. Зоною вашого ураження не повинні бути товариші по службі – вони з вами пліч-о-пліч кожен день, щоб не сталось поряд: друзі, недруги. Ви одне ціле БАТАЛЬЙОНИЩЕ, а решта самі знаєте що J…

Ми пережили все, переживали разом. Тож, щоб була хороша згадка, утримуйтесь, думайте, що робите, щоб потім не було розчарувань і слів: «Ти сам у всьому винен, тож неси відповідальність».

Ми, десантники, славимось палким характером, разом велике братство, а наодинці мірятись силою можна й у спортзалі, для цього є все необхідне. Демонстрація сили – дитячі витівки підлітків.

За службу я почав цінувати багато речей, зокрема своє і чуже життя, чужий ніс, око, нирку, палець, зуби… А так назбиралось не виказаного – по горло. І багатьом б рукою пояснив, а то й ногою, свої переконання. Та ба…Вдома на мене чекають люди яких я ціную і котрим потрібний здоровим. А вас?

Я хочу спокійно дослужити місяць. Навіщо створювати собі проблеми, які не ви вирішуватимете? Але відповідатимете. Навіщо по дурості своїй чи юності переслужувати встановлений термін і інших за собою тягнути на дно? Навіщо ганьбити батьків і свій рід?

Люди різні і до кожного свій підхід. Простий брак розуміння спричиняє конфлікти. Спілкування унеможливлює їх. Ми виростали в різних куточках України, виховувались під впливом багатьох оточуючих факторів, в кожного своя історія – кожен з нас унікальна неповторна особистість і всі ми по-своєму «круті»! Але давайте як у фільмі «Нестримні», де всі зірки бойовиків працюють злагоджено, а пику товчуть тільки поганим хлопцям у «зелених беретах». J

Хлопці, ще трішки! Зовсім не багато. Не прославтесь на всю Україну в «ОПЕРАТИВНІЙ ІНФОРМАЦІЇ».

Все, до чого ви йдете, руйнується миттєво, як будинок під час землетрусу. Не забувайте! Ви станете сильніші не від фізичного самоствердження, а духовного.

Десант – це не груба, тупа сила…а морально-ділова (психічна) вищість!

молодший сержант Н.О.Лугарєв

*****

Середа

Хороший настрій. На душі спокій, гармонія. Знайшов хвилю радіо про яку колись згадував. Випадково. 104.9 FM ПростоРадіо в Житомирі. Круте радіо. Почув на першому місяці служби, знайшов за один місяць до кінця служби.

*****

Четвер

Я так довго її не бачив, що коли глянув на свіжоприслане фото (останнє вона привезла мені на присягу), то виникла цікава і дивна психологічна реакція – холодний, як на близьку людину, на відміну від старої фотографії, від якої в мене викликає посмішку і я щасливо розглядаю свою кохану.

*****

Десантник – це 50% хоробрості і 50% наглості, а решта совісті.

*****

Четвер

Що мені дала армія?

Армія – це весело! Справді…нові враження.

Неможливо усвідомити незрозуміле і описати невимовне, де час і простір нероздільні (цілісні), охопити неосяжне, тільки прожити і відчути.

Для себе Я відкрив таємницю, але пізнавши це на собі. Не заглядаючи за лаштунки сцени чи з трапу вертольота що там, а зробив крок і опинився в іншій невагомості (реальності). Пропустив інформаційний потік по всьому тілу, який, в якомусь плані зробив, в якомусь доповнив, утвердив, дав переосмислити, усвідомити, побачити і сприйняти чужу реальність, відчути її…загартував мій характер. Випробував цінності і психіку та дав мені вірного товариша, бойового побратима на все життя – Тараса Миколайовича Коваля.

Кесарю кесареве, Богу Боже, а дємбелю дємбельські (гроші), тож кожен бере тут те, за чим прийшов спершу. Планування товариші, планування.

1) Чи вартував цей рік того?

Так! Більше результативності ніж втраченого. Тому, що про майбутнє потрібно думати і робити в теперішньому, а не думати про теперішнє і не робити майбутнього. Опущені можливості – минуле. Думай!

2) Можна б було це все і вдома перенести?

Ні! Тільки тут пізнається солдатське щастя і тільки тоді розумієш щось для себе.

Думки і переконання часто будуються на не підтверджених аргументах. Маніпуляція. А, зрештою, дурні завжди були, і там, вгорі, творці технологій, що складають прогнози, бездоганно володіють інструментом «десь чув, мені казали» - в армії я з’їв вагон такого. Спершу ковтав, тоді навчився розділяти, й з часом зовсім випльовував непотріб. ЗСУ має власне радіо, називається «СЛОН FM».

Працюючи моментами в канцелярії почав вірити тільки паперам…та й то не всім. Завжди інформація підтверджується кількома незалежними суб’єктами.

А простішими словами про здобутки:

• Фізичний
• Морально-психічний гарт
• Воєнну витримку
• Друга
• Професію (додаткову)
• Відкрило двері нових можливостей
• Знання
• Військове звання
• Переконання
• Гордість. Тато пишається своїм сином, що мав можливість не піти, але вирішив твердо і не втікав від відповідальності. Вистояв. Я хочу, щоб мої діти теж служили. І також хвилюватимусь, бо знаю, що їх чекає, як і тато знавJ
• Відчуття ризику і відповідальності за чужі життя
• Грандіозну практику: раніше і тепер засвоєних знань, організатора, лідера в колективі, начальника на роботі, простого робочого солдата, виживання, діловодства, спілкування в таких умовах…

Тай навіщо перечислювати все те, що здобув вам, якщо собі я награбав мішок золота і заховав у темну комору душі та розуму, й тихо сміючись у вус я посміхатимусь з іронією зіщуливши кутики очей, й казатиму: «Служіть козаки! Поки армія строкова!»

*****

23.09.2012, 19: 07, неділя

А час минає!

Сонце за обрій сховалось,

Туман устелився ковром.

Вечір вже не зігріває

Сонця гарячого теплом.

Кружка гарячої кави –

Як ритуал, бадьорить.

Житомир збирається спати,

А я його сон берегти.

*****

20: 38

«Чемоданний» настрій. Завалив би у пику та стримуюсь. Ще 10 днів терпіння. Не віриться, що «ось і все». Парадна форма, дємбель, інше життя. Мало часу. Рік служби це мало, 1, 5 в точку, і не багато. Шкода не ті часи.

За 10 днів треба встигнути доробити усі справи і мене це непокоїть. Маю багато паперової роботи, засиджуюсь до ночі часто, щоб на другий день встигнути зробити своє діло. А хочеться розслабитись, десь піти в куті впасти і спати, зашаритись подалі від штабу, сісти з солдатами й дивитись той телевізор, що вони зараз дивляться, піти в спортзал коли є сили і не треба себе силувати. Просто читати книжку без вічних відволікань на чиїсь потреби.

*****

Обставини формують людину, її характер. Залежність людського характеру від умов життя. У капіталістичному суспільстві панівні класи намагаються прищепити людині страх, щоб тримати її в покорі. А в армії страхають кримінальною відповідальністю на кожному кроці, щоб була дисципліна (та ж покора).

*****

24.09.2012, 17: 26, понеділок

Пригадуючи минуле стає смішно; дивлюсь вперед - моторошно, а заглянувши в дзеркало – ти, тут і зараз. Перечитуєш записи і насміхаєшся з самого себе – які дрібниці. Я це пережив! Переріс.

*****

Середа

21 година 30 хвилин до свободи

Завтра дємбель! Неймовірно! Не вірю! А опам’ятаюся, мабуть, коли проснуся серед ночі в теплій хаті поруч з нареченою. В голові паніка. Все дуже швидко. Це цінний урок. Тепер вже сповна доросле життя…а так не хочеться старітиJ

*****

23: 13

Четвер

Дємбель - раз в житті!

В дорозі… на трасі Житомир-Київ. А з столиці поїду поїздом до Франі.

*****

Субота

10 годин тому приблудив додому…ВСЕ! ДємбельJ

Розділ

In the end…

І кожен фініш - це, по суті, старт.

(Ліна Костенко)

16.10.2012, 0: 13, вівторок

Люди на вулиці бісять. Ходять сюди-туди, плутаються під ногами. Так і хочеться крикнути розійдись, пошикувалися, дати копняк, як молодому…не зрозуміють. От був б у форміJ

Хаос! Невеличкий безлад в голові. Надлишок вибору створює безліч інформації від якої розбігаються думки. Не можу дати їм лад. Звик до кількох можливих варіантів, які лише замінюють одне одного.

Ноги в порядку: відпарив, відмив, замастив і полікував, а от копчик чомусь почав турбувати після першої домашньої ночі. Уявлення не маю від чого.

Змінився! Спасибі вам за службу друзі, недруги, товариші, офіцери, контрактники. А «високому та стрункому» «соотвєтствєнно, так сказать, пламєнний привет».

*****

Четвер

Мандруючи примарними просторами «вільного» світу павутиння зустрічав багацько людей подібних до мене, також, мислячих, люблячих…просиджують життя перед екраном у віртуалі, викладаючи мало не щодня, які «шкарпетки натягнув-натягла». Та кому це потрібно, крім себелюбства. PR! Для декотрих основне показати себе в діяльності – створити ще одну ілюзію.

Просиджувати в очікуванні, бездіяльності, втрачаючи позитивні моменти розвитку. Не хочу. На собі випробував: варіанти можливостей не дають розвитку, їхня відсутність штовхає до руху, пошуку, тобто розвитку.

*****

23.10.2012, 2: 58, вівторок

А ти відчував смак життя борючись за нього з останніх сил, видираючи нігтями?

Читаю, що пишуть люди. Така їх заздрість бере. А як це мене виводить – патякання. Пики понабивати.

*****

17: 04

Приємно знайти 5 гривень у сорочці, яку вдягав 1, 5 року назад.

*****

26.10.2012, 4: 40, п’ятниця

Це нове випробування, яке дане мені, щоб утвердити прощення, любов, смиренність, покуту, світло, гармонію.

Я відчуваю як старі примари страхів, обов’язків, обіцянок, бажань, нездійснених думок налягають на мої плечі, щоб знову звалитись на голову купою і поглинути мене у минулий вирій буття. Перегорнута сторінка. Не хочу. Не дам себе затягнути рутиною ілюзій і фальшу. Це брехлива, лукава лицемірність і суча натура в людях.

Мені здається, що я став підлим, мутним, лукавим. Виношував приємні плани помсти, зверхності, самоутвердження, збагачення радістю миті переваги та щастя насолоджуватись упадком інших. Отримую задоволення пишучи про це. Чи це від очищення? Чи став на частку звіром?

Смирення…з реальністю творить долю. Я прийняв її, як Спартак…і проковтнув, можливо, десь, частково, переступивши.

В мені ще жевріє бажання знищувати всіх лжеязичників мого імені (Роду). «Вбивати сморід чорноротих». Шаблею по шиї й по проблемах.

Ці підлі пси…і в мене є ще перед ними якесь зобов’язання. Ні! Перед собою – слово дане мною, Назарієм! А так хочеться наперекір. Не буду ламати програму «слово – дія» або ж Я не буду Назарієм!

Ахх…Боже! Молю тебе! Відкрий дорогу до прощення і любові.

*****

6.11.2012, 0: 28, вівторок

Я йшов на цей відчайдушний крок, щоб утікти, забутись і знайти себе знову.

Мені важко визначити майбутнє, але стержень ближчої п’ятирічки споруджено: робота, будинок, сімя, діти.

Не назву це депресією після служби та якась меланхолія мене наповнює зараз.

*****

Субота

Підбиваючи підсумки скажу лиш, що було повсякому легко після 4 місяців служби. І зараз символічно завершуючи цю стадію життя, перегортаючи сторінку я радо вливаюсь в новий потік життя.

*****

Основний задум цих мемуарів – показати дітям реалії служби в українській армії, які переніс на собі їхній татко. Тут містяться мої переживання, емоції, думки, все, що наповнювало і спустошувало мою душу протягом року. Ви побачили переміну у світогляді і змужнілість характеру. Це школа, яку потрібно пройти кожному чоловіку. Особливо в наш час, коли людство забуло, що таке чесність, честь, благородство, відвага, самопожертва, служіння. Це напряму стосується керівників всіх рівнів державних установ та політичних партій. Все, що згадується, характеризується, критикується побудоване на власних переконаннях, які я хочу донести до молодих людей, насамперед, до юнацтва, що виховується на прикладах і наслідуванні авторитетів. Хлопчаки ще не сформовані, перебувають в своєму пошуку і їм важко витримати зовнішній тиск моди, пропускаючи через себе інформацію, накопичують безліч всього, що заважає зосередитись на головному, а це розвиток. Розвиток особистості, а не тваринності. Розумію, що тіло молоде все одно має пройти всі спокуси, але чи зроблять висновки зберігши «це тіло»…Крик душі товариство!

Негатив, який я зараз розповідаю (секс, наркотики, алкоголь, розпущеність, безкультурність) турбує мене, бо він повсякчас мене торкався, точніше «лАпав» своїми руками протягом служби. Все покоління, що виховувалося в незалежній Україні без заперечень виростало на засадах ліберального демократичного устрою. Бо його нам втовкмачували. «Так добре, це класно, ви вільні!», – вони пропагують особисту свободу, волю у виборі, а що з того вибору… Нерозумно керуючись (ні, не керуючись, а пустивши все на самотік, як в нас люблять виховники нації) принципами досягли рівня морального занепаду. Хто винен? Всі. Тому, що дозволяли ламати себе і спускали первинним інстинктам. Оскільки зараз в цю годину мене турбує лиш проблематика, тож теревенимо про це.

Багато ідей, дій, думок, я зрозумів за цей час. Усвідомив їх, бо знання фактів це не їх розуміння. Виніс для себе формулу: знати – розуміти – усвідомлювати. Здавалося, наче, прості істини, але який вони мають глибинний сенс.

Не дарма час проходить, бо ще й навчаєшся. Тому, хто хоче знати є чого взяти з армії, крім форми і квитка, значків і спогадів. Солдатське життя повне пригод і цікаве, коли самому старатися наповнити сяйвом сіру рутину буденності. Друзі, товариші, недруги, вороги, приємні моменти гордості і зальоти. Вчишся радіти в малому і бути вдячним за найменше. Допомагати один одному і підтримувати. Шукати добро в людях, але як важко буває їм прощати, тим, що цікавляться лише собою. Вчитись спілкуватись і практикуватись у цьому, розуміти психологічні установки. Не дати обставинам і оточуючим змінити себе, наповнившись «непотребом». Постійна боротьба з собою та іншими Я.

Як і всюди в житті тут інстинкт стада та індивідуалізм. В загальному ти стикаєшся з ситуаціями, людьми, точніше, типовими моделями, що тебе оточують в навколишньому світі і чекають повернення додому.

Зверніть увагу на внутрішній світ. Йде постійна боротьба, не зовнішня, а внутрішня. В реальному світі немає ніякого протиборства, воно внутрішнє і створюємо його ми. А те, що чинники боротьби зовнішні хибна думка – це ілюзія, яку ми самі створили і підживлюємо.

*****

6.12.2012

Все неможливо так просто вам без наслідків розповісти, але поетично оформивши в художню форму легко описати те, коли влаштувавши п’янку (і в казармі офіцер), а вам мало, як по простирадлах спускатись на перший поверх, щоб побігти за «веселящим питвом» до цілодобової баби Жені (многа їй літ виручальниці-годувальниці) за паркан через всю частину.

Про легендарний бутерброд «розірви їб**» за 8 гривень, що не вміщається у роті.

Про продавчиню Свєту, її телефон і власника кіоску під парканом, якому в/ч приносить прибутки через, буцімто випадково, вигідне розміщення.

Як чергує наряд по парку, і де спить наряд з охорони об’єктів тилу, та в якому сусідському городі їсть яблука і як латає дірки в колючці від ходів до кіоску.

Як в армії можна пити молоко і їсти кавун з динею, як спати на «тумбочці». Про дідівщину, яку й так не викорінять з армії.

Про «контік» та «снікерс», як окрему незалежну армійську грошову одиницю, та їх житомирські замінники батончики «Кльово», «Нірвана» і «Суматра».

Про те, як можна котити квадратне і нести кругле.

Про славних прапорщиків і жаргонні манери висловлювань командирів.

Про «Хлопєц, ти не прав, так сказать бля** нах** соотвєтствєнно» і про «прокашлювання». Про те, як переховувати заборонені речі і цілу ніч дивитись фільми на комп’ютері.

Про те, що з сухпайком десантник непереможний, а з ложкою так взагалі безсмертний. Про шашлики на ПТОРі і ягідно-аличеві місця за ним.

Про каністри солярки і банки фарби та про те, як вилами і ломом відкидати сніг.

Про чарівні закляття, що заводять машину.

Про самоволки навіть ті, коли замполіт думав, що я йду у звільнення.

Про те, як спати в танку.

Про «Маньку-пулеметчика» і його «самогоноварку» в акумуляторці та про те, як в наряді по бригаді опів на першу годину ночі охороняти танк на центральній площі Житомира.

Про Петьку «сьомпола», Рембо, Смаколика, Чорного, Дикого, Каліну, братів молочних, Прихода, Нинішнього, Качана, Кузю, Гапу, Павла Євгенійовича, самого рижого, Хмаринку, Кастєта, Снагу, Олька, Скрипку, Рокі та козаків, що славу здобували…

Це моя історія, моя правда. Я пам’ятаю всіх і все.

Хоч ким ми не були один для одного та в серці залишимось ще тим БРАТАЛЬЙОНОМ. Дякую за різноманітну службу всьому особовому складу Батальйону забезпечення в/ч А0281, 2011-2012 роки служби:

Комбат: п/п-к Галась; заступники: м-р Скульський, Бесєдін, к-н Церанюк, ст.л-т Поліщук

Ротний РР: к-н Вільгота та ст.л-т Ніцак, ротний АР к-н Попов; заступник КАР: ст.л-т Салатов

Взводні РР: ст.пр-к Шаран, Гарбар О., Гарбар С.,

Старшина батальйону: ст.пр-к Якушевський

Контрактники: пр.-к Рокитенець, Покідов, с-на Яткевич, с-нт Ольшевський, Костін, солд. Снагощенко, Іщенко

Сержанти: Миськевич, Антоненко, Коваль, Янковий, Ткаченко, Гап’як, Садковий.

Ст.солдати: Корман, Брус, Калініченко, Заремба, Глушко, Манчевський, Молодико, Гуцало, Нефьодов, Придатченко.

Солдати: Глушенко, Фріюк, Вшестенко, Фесенко, Сайко, Ковтун, Чернець, Казмірчук, Павленко, Рядський, Саміляк, Мельник, Кіщук, Хмарик, Попик, Осташ, Приходько, Матейцев, Синюк, Штик, Волошин, Комлик, Шелест.

Через 20 років буде що згадати дітям. Не живи спогадами, роби їх!

Ніхто не говорив, що це буде легко.

Я пройшов! Моментами було нестерпно, але я це подолав!

Сержант запасу Лугарєв Н.О.

ВЕСЕЛА СІМЕЙКА

Ось і казочці кінець.

А, хто слухав – молодець!