Серпень 2011 4 страница

Пригадав випадок, що трапився зі мною після присяги у звільненні з Мар’яною. Ми прогулювались по парку в Житомирі і назустріч нам йшов чоловік середнього віку. Він віддав мені військове вітання будучи в цивільному, я здивувався і перепитав чи він військовий, нащо той відповів: «Нет! Просто очень уважаю военних. Тех ребят, которие идут служить!», - я від гордості аж засвітився і фірмово посміхнувся. Приємно, егеж?!

Так розписався, що аж перехотів спати, голова почала думати. Пишу протягом години. Ще 35 бань і додому.

Армія вчить радіти малому і цінувати та берегти наявне.

*****

Четвер

Хочу спати. Не виспався після наряду. Сидимо на уроках (теорія), як у школі. Намагаюсь подрімати за спинами товаришів поки офіцер не бачить.

Свіжа інформація. Перший екзамен стройова – 18 березня (воно ше поміняється як звичайно).

*****

Субота

Парко-господарський день…прибираємо все: знизу догори, вздовж і впоперек, а тоді навпаки. «Копаем здесь. От забора до обеда».

Сьогодні хороший день, веселий, спокійний, головне без криків! Порядок вже навели. Я відповідав за кубрик (куток проживання). Під час прибирання вмикаємо музику наповну! Не думав, що в армії почую милий серцю рок-мотив. Кожної суботи в нас звучить з колонок: Аліса, ДДТ, Кіно, Арія, Чайф, Чорний кофе, переважно те, що подобається ротному – майору Чумаку (в моїй бригаді командир бригади теж Чумак, але полковник). Вочевидь він на цьому виростав, бо, коли перемкнеш з кабінету чується: «Кто бл* пальци туда сунет!»

Є в добірці також SOAD, Рамштайн, ОЕ, Скорпіонс. Я в шоці! Звезда в шоке!

*****

5.02.2012, 23: 16, неділя

Наша пісня гарна й нова, починай спочатку! Знову почали «затягувати паски» і черговий «дурдом».

Ця невизначеність з часом дістає вже. Не знаєш чи тобі йти бритись чи зараз буде команда і не встигнеш чи ще гірше, лиш намастишся кремом для гоління а тут…Неможливо нічого робити спокійно. Немає визначеного часу на приймання їжі, миття, перегляд новин, особистий час. Довбана Десна! Недарма перед відправкою в навчальний центр майор Радченко сказав до нас: «Ви їдете в саму йоб**** частину ЗСУ», - довбані масдонські закони…

В неділю хочеться відпочити після тижневого морального мозкокохання, а тут ротний вже на підполкана заробляє. Блін! Купили за свої гроші плазму і не дивимось! 3700грн. йомана! На те дай, на се дай, а хрін отримай! Теперішнє побутове забезпечення залежить від солдат. Вам видають лише одяг (так мовити всесезонку), дах над головою і забезпечують харчуванням. В літніх берцах ходиш зимою, шкарпетки сам купуєш, віники, швабри, мило і т.д. купуємо «общаком». Ремонти, спортінвентар, доїзди. Набридло здавати і не отримувати результату. Постійно відчуваєш себе лошарою, коли піднімають питання, щоб скласти на щось гроші.

Обдумую план декількох заходів пов’язаних з навчанням особового складу, які маю бажання організувати при поверненні в частину.

*****

Середа

Щойно прийшла ідея про піший рейд житомирщиною, на тиждень, хоча б 100-кілометровий марш із виконанням бойових завдань. Поділитись на три групи, перша контрактна, йтиме попереду і залишатиме сліди з завданнями і вказівками для задніх двох і готуватиме задачі для інших, що мають знищити одна одну, але діставшись до місця призначення. Маршрут команд перехресний, щоб були «бої і поранені». Отака задумка.

Останнім часом не висипаюсь, але сьогодні снився цікавий сон: я з Мар’яною та Ірою (подругою, сусідкою) йду у формі до тата на роботу на підстанцію. І мені ніяково, а саме через що не знаю (чи то взуття не начищене, чи стара форма). І на повороті Кондукторської і Ремісничої (моя вулиця) мужик щось мені крикнув, потім виїжджає машина зроблена з шлакоблоків і обклеєна руберойдом (досить не погана модель вийшла). Ми пройшли повз магазин і в мене зламалась защіпка на ремені. Я почав її прилаштовувати якось, дівчата були поряд зі мною і…Черговий роти подав команду: «Рота! Тривога, тривога, тривога!, - тут я й проснувся.

Ще згадав собі сумну звістку: в кімнаті зберігання особистих речей (каптьорка) не виявилось моїх. Їх було зовсім мало, шкода лиш гаманець шкіряний, де не було грошей і шкарпетки шерстяні, які мені переслала кохана. Або вкрали сержанти або довбаний прапор відісрав, бо там немає порядку, як в нашого старшого прапорщика Якушевського Богдана Ярославовича. Хвала йому і честь!

А через кілька днів з кишень бушлату зникли нові грубі рукавиці, які лиш другий день вдягав. Ох щурі в масдонії водяться. Як би зловили, то жив би в «параші».

*****

Субота

В/служба робить парубків чоловіками. А навики розвиває й вдосконалює. Армія приземляє…тих, хто літав.

Основне і єдине корисне, що вона може дати – психічна стійкість. Чоловік повинен стояти як стіна, по життю бути міцним і терплячим, адже все відбувається поступово. Головне працювати над собою і чекати того заповітного дня.

За домом не сумую, мабуть через те, що завжди був у роз’їздах, подорожував з дитинства самостійно. Але хочеться повернутись, щоб набратись сили, перевести дух і знову «З неба в бій!».

*****

12.02.2012, 08: 17, неділя

Як я чекав цього дня, святої нероби неділі, з якою радістю заплющував очі щовечора з легкою посмішкою надії. Вихідний та сержанти подуріли – після суботи ще раз наводимо марафет в казармі. Ще трішки і відпочинемо, ще одну годинку.

Написав листи, буду відправляти сьогодні. Так приємно отримувати їх. Розмова по телефону це не те, а потримати в руках листок на якому залишився слід від докладених зусиль адресованих тобі – приємніше і більше звеселяє. Мабуть тому, що людині потрібно це відчути дотиком. Тоді вона усвідомлює.

*****

18: 10

Середа

Дивишся на світ по-новому. Змінюються погляди. Дорослішаєш і так не хочеться відпускати юнацьку мрійливість й безтурботність. Попереду свідоме життя. Таке враження, що до армії ходив у оболонці чи коконі, а тепер з нього вилажу.

Почав будувати нові плани на майбутнє. Думаю вони «тверді», бо виникають під час переходу в інше життя, самостійне. Трішки моторошно, але, здається, та темрява, що за порогом нових дверей, моментами розсіюється. І я відчуваю, що стаю готовим до кроку в безодню, кроку вперед у невідоме, у ту темряву…

*****

09: 43

Субота

Приснився сон, що я в казармі, де мої сержанти з РМП. Вже «діди», скоро додому. Зарослі волоссям. Я проходився по казармі, шукаючи їх, і зустрів Поліщука. Кажу йому: «О! Як заріс!», - і посміхаюся. Потім побачив Матьяша в якого стрижка півбокс, але на довге волосся і пофарбоване в біло-рудий колір. Сказав йому те саме. Відчував, що обоє не були раді зустрічі зі мною.

*****

17: 05

9: 56

Скоро весна! Чумачечая веснаJ Ще півтора дня до кінця зими. Вона вже позаду. Ось і час пройшов. Пригадую думав про початок зими, про те, що пройшло 1, 5 місяці служби, а зараз весна на носі. YES!

140 день служби, 20 тиждень муштри, 5 місяць випробувань.

*****

Ти просто повинен триматись!

Незважаючи нінащо. Коли боляче і самотньо – ти повинен! Коли безнадійно і пусто, коли холодно і нестерпно – ти повинен триматись. Коли стоїш, заплющивши очі, і розумієш, що не те, що сили, а самого тебе уже, майже, немає – ти повинен триматись. Коли не знаєш відповіді, коли не знаходиш виходу ти повинен триматись. Коли не сходить сонце і ніч скалить свою посмішку, коли несила чекати надії – ти знаєш, що ти не один. Коли безсиле тіло злягає і думки розбігаються, як неслухняні мурашки ти повинен триматись.

Заплющ очі, вдихни глибоко-глибоко, послухай своє серце, неспокійне і молоде, глянь на свої руки…Ти знаєш, якщо ти здашся краще не стане.

*****

Четвер

Весна! Сонечко світить і зігріває мене своїм теплом, стоячого у бронежилеті і касці на посту №2 на 33-му полігоні (Десна). Ліс пахне сосновою свіжістю і у повітрі витає прийдешнє відродження. Я вдихаю солодке, легке, заспокійливе, весняне повітря. Підняв голову догори і спрямував погляд у вись…небо лазурне. Яка краса! Благодать. Ситий солдат сповнений спокою. Навколо пурхають синички і, крадькома, видзьобують соняшникові насінини. Так мило спостерігати за цими прудкими Божими створіннями опершись на шлагбаум.

На обід заварив собі «бульйон» з консерв сухпайка, галетів і кубиків Галіни Бланки. Палимо багаття, заварили 8 літрів чаю у гільзі від артснаряду танка. Замість води начерпали снігу. Одна смакота J.

Сподобалось в наряді по полігону. Як на відпочинку на природі. Можна й шашлички посмажити, але кабанчики, сліди яких повсюди в лісі, поховалися від гуркоту танкових пострілів.

Одним словом релакс або автентичним галицьким – лафа! Наївся, як на присязі, коли приїхала сім’я з коханою.

Підошва валянок трішки промокла, тож ми поклали їх підсушити, а самі перевзулися у берци. Шкарпетки ледь вогкі, то я повісив сушитися і спалив…підгоріли місцями. Не біда, а, навпаки, весело і смішно!

*****

17: 25

Середа

Приїхали з стрільб. Я гадав, що косолапий, а лиш треба практики. Настріляв 19 очок з 25.

*****

Субота

Давно не було натхнення (мабуть не було ситуацій, які б мене турбували настільки, що потрібно було б записувати). Здали екзамени – загальна оцінка чотири. Фахівець – спеціаліст 3-го класу!

Отримав листа від Алли…вона мене балує компліментами. Але листування з нею, як пиття найчистішої водиці. Її мова л’ється, а музика думок причаровує і, затамувавши подих, на мить принишкло зупинившись, куштуєш соковиті плоди живої людини.

З жадібністю розкривав…(?) рвав (!) конверт (- ну й запакувала-), щоб дістати з нього частину людини!

*****

Пол года пронеслось, я бегал по полям как дикий лось.

*****

1.04.2012, 19: 02, неділя

Я погруз у своєму ідеальному світі і не сприймаю відмінного буття, тому з надутими щоками і набиченим поглядом, із зверхністю, стукаюсь з іншими. Я воюю всередині з собою. Внутрішній конфлікт добра з реальними подіями, які відкривають мене для мене. Стара програма бореться із поступаючою інформацією. Не призвичаюється, не оновлюється. Відкладає «на зберігання». База даних заповнюється, але програма працює як і була задумана творцем…ідеальна з мого погляду світобудови.

*****

19: 10

Моєму мозку (розуму) весь час потрібна пожива, щоб розмірковувати. Інформація, яку він перероблятиме, як комп’ютер: load, reload.

«Ефект метелика» наштовхнув (після перегляду).

Дорогою до їдальні: погода, як жінка – мінлива (дощ, сніг, холод, сонце, припікає, знову дощ…)

*****

2.0420.12, 19: 05, понеділок

Я вбив собі у голову, а цьому ще допомогла церква, бути смиренним, стриманим, прощати. З гідністю приймати удар на груди…Чому так важко себе зламати, щоб вчиняти по-іншому, не підло але загрозливо?

*****

Середа

В поїзді…дорогою до Житомира. Так швидко все закінчилось. Малий ДМБ…як приємно! Повертаюся до «братства».

*****

10.04.2012, 12: 31, вівторок

Почуваю себе зовсім по-інакшому ніж в Десні: бадьорість, моторність, енергія. Зараз лежу в наметі і мрію про завтрашній стрибок. Чай, печиво, пампухи, цукерки, зручне крісло, телевізор і душевний, моральний спокій – виконуєш свою роботу в таких умовах і наче не в армії, далеко від дому.

Насолоджуюсь умиротворенням душі і хорошим оточенням.

*****

Середа

(дорогою до бригади з стрибкового поля в Камазі)

Сьогодні я на 800 метрів був ближче до Бога…1-й стрибок - ривок у безодню. Це було надзвичайно класно, незабутньо і швидко як перший секс. О 14: 35 я покинув борт вертольота.

*****

Субота

Про армію: вона показала мені світогляд, заставила сприйняти мислення, життя людей менш вимогливіших за себе – «простих смертних». Спустила з моєї хмаринки ідеальності. На питання комбата чи не жалію, відповів, що ані трішечки. Дуже багато позитиву і науки виношу з армії. Безцінний досвід!

*****

23: 43

Який прекрасний місяць, небо зоряне. Лежу і милуюсь виглядом з казарменого вікна.

З’явились депресивні думки після чергового заходження в нет. На «граждані» життя здається жвавим, різноманітним, люди ростуть і досягають чогось в діяльності…Хоча я теж не промах – вже є досягнення. За рік багато пропускаю (вже цікаве пропустив). А тут одноманітність. Мабуть це й жаба тисне, бо з одного боку вони пішли далі, ніж я, поки тут себе обмежую у свободі. Та з другого вони мене вже ніколи не наздоженуть, бо дороги в різні сторони ведуть…

Але і Я здійснює свої мрії…Хоч не знаю. Думав, що почало знову щось плануватись… не знаю, що робити, коли повернуся. Та точно впевнений і твердо вирішив: просто заспокоюсь після всього і зорієнтуюся на місці. Все буде!

*****

5.05.2012, десь коло 7: 00, субота

(лист)

Добрий ранок, світоче!

Пишу листа, коли надворі крапає дощик, а я сховавшись на КПП, де є черговим, вдихаю свіжістю свіжо змоченої землі та насолоджуюсь легкою прохолодою: «бодречком пацанчики!». Ухх…грім вдарив, що аж шибки задзижчали від гуркоту. Сонечко здаля просвічує небесну доріжку усипану краплинками дощика. До нас забіг, сховавшись, товариш, дощ посилився – злива. Люди бігають, втікають від прохолодних обіймів ранку.

Цвіт буяє сповна, зелень вкрила поверхню. Розквітли каштани, горобина, кульбабки вдягли свої жовті корони і гордо, так самотньо, передвіщають прихід мальовничого цвітіння.

Не служба, а казка…

Скоро мине 7 місяць, і аж не віриться у це. Швидко…надто швидко пролетів час, непомітно та, правда, не безрезультатно. Трохи дощу накапало за шиворот як вийшов пропустити автомобіль. Небо затягнуло сірою пеленою, мокро, прохолодно – в такий день хочеться спати непробудно в домашньому затишку, а потім їсти печенька з смаколиками та теплим, міцним чайком, укрившись мохнатим коциком, лежати в обіймах коханої.

Попереду тепле, жарке літечко; легка служба. Побрився на лисо під бритву, щоб голова загоріла, не було парно і, щоб берет тримався краще J

16.05 починається 100-днівка і пройде марш-кидок на 44 кілометри в повному обмундируванні та з виконанням поставлених завдань. Готуюсь до випробування. Проводжу невеликі дослідження та спостереження над людьми і собою. Висновки й лягають на папір, як я помітив, переважно, в емоційній формі. Дещо з цього: «…обставини формують людину і її характер. Є пряма залежність людського характеру від умов життя».

Щойно була неочікувана приємність: пропускали «хлібобулочні» до їдальні і шофер дав нам 4 свіжі булки і 1, 5 літрову пляшку солодкої води J Прикол в тому, що пише трохи вище про домашній затишок і печенько з чаєм. Притягнув до себе позитив:)) Спасибі Господи!

На клумбі біля моєї «буди» ростуть конвалії і нарциси. Так красиво! Дивлюся на них і пригадую як Мар’янці часто дарував квіти зрізані з маминої клумбиJ.

Здійснив стрибок з парашутом з вертольота. Емоції переповнювали усіх першоразників. На обличчі була написана вся коктейльна картина радості і адреналіну з родзинкою хвилювання. Коктейль, дія якого, пізніше, призводить до стресового стану – після стрибковий синдром у новачків.

До молодих комбат не відпустив, сказав, що Я йому тут потрібен. А так хотілося молодняк поганяти і навчити їх більшого ніж мене вчили. Цікаво чи на Євро нас будуть залучати.

Отримую сержантську зарплатню. До речі, присвоїли звання молодшого сержанта. Переважно зайнятий паперовою роботою, як не в наряді. В канцелярії спокійно виконую роботу, посьорбуємо чайок, покусуємо щось смачненьке і якби не паркан, який видніється з вікна, складається враження, що на роботі.

Моя незрозуміла мовчанка спричинена не непорозумінням, а розслабухою мозкового центру після Десни. Зараз порівнюю себе із гірським, кришталевим озером на якому штиль: вода спокійна і лиш з рідка легенький дражливий вітерець може проковзнути по дзеркальній гладі води. Незворушний спокій…насолода.

Служба в навчальному центрі, з її затягами і повсякденністю, тепер дала мені можливість морально відпочити, відновитись, оговтатись, психічно насититись «штилем». Тому мозок нічого такого не створював, просто релаксував і забувався. Не міг, доцільніше, відмовлявся зібратися з думками.

Кожен конверт викликає бурю емоцій радості і щастя. Я смакую дивовижними вигадками та багатством мови і витонченості. Бачу безцінного самородка, світоча на тернистому шляху, золотий пил якого, розпорошившись, знаходять ті…саме ті.

Діамант…ти…діамантом мене називаєш – ти мене пестиш, та кому це не до вподоби? Моя Мар’янка на початку говорила про мене «алмаз», а пізніше назвала «діамантом» (уже обробила граніJ).

Приємно читати про себе таку красу. А пиріжків я б з’їв охоче:)

Мозкова ейфорія, як вдих кисню – це те, що отримую від спілкування з тобою. Тому ні в якому разі не здумай припиняти листування. Мені деколи треба «кинути кусок м’яса» для мотивації.

Я відчуваю пристальну увагу до моїх дій, обіцянок і висловлювань, та побоююсь схибити…бо тоді перетворюся у звичайного мужика, а, з досвіду, похибка неминуча.

Делікатна справа. Задалеко в чужі дебрі Я залізло. Ще й так наповал – «Бліцкриг». А може це моя природа кошачо-царська: прийшов, побачив, блиснув, крутнув гривою, зробив вихиляс, махнув хвостиком і хвацько пішов, закинувши цікавість емоційно й духовно близьким людям. Задурманив їм свідомість.

Хочеться здаватись якимсь… - а треба бути, бути завжди – але це неможливо, неможливо завжди бути через фізичну і моральну нестабільність – внутрішні голоси розмовляють між собою. Більше 4-ох не нараховував.

*****

15.05.2012, вівторок

«Віддати на смітник» - в цьому абзаці зловив думку: Я звик до самотності (самостійності), звик, що моїм теплом і добротою торгують, звик роздавати світло, тому на близькій відстані людей довго не тримаю, точніше, коли вони знову прибігають двері вже закриті. І це дало мені поштовх, колись, до установок щодо оточуючих. Я вірю лише собі, цілком, віднедавна частину віри привідкрив (привідкрив пічку душі, де палає полум’я сакрального мене – «Я»).

Світське буття, офіціоз, мої захоплення…а може карма така моя, що з дитинства розумів, як поводитись з «недругами»?

Оооо… «труп» - це слово для мене сьогодні, як лакмусовий папірець. Ми (10 чоловік), як почесна варта хоронили військового прокурора: труп в домовині пожовклий, спухлий, легкий підгниваючий сморід, люди плачуть, жінки ридають і виють, говорять до мерця, як до живого, що аж від гніту на психіку й сам стримував сльози. Ухх…тоді вирувала думка про вплив на психіку людей, масовість… не можу «розжувати і перетравити», щоб висловити те, що в голові. Думаю споріднена душа вловить мій імпульс думок.

Цікаво було спостерігати, як не дивно звучить.

Тепер ми (р емонтна р ота б атальйону з абезпечення – РР БЗ) не тільки (після марш-кидка) р озвід р ота б атальйону з нищення, а й «р итуальная р ота б истрого з акапивания» або «… б истрого з ахоронения»:))

*****

Про картонні принади цього світу

На цвинтарі задумався про папірці, прагнення, досягнення чогось в житті, все в один момент пропадає, а лишається дух, згадка, слід і чим більше Я віддам себе, тим довше залишусь в пам’яті (світового розуму), і цей вітер, можливо, носитиме мого духа над океанами.

Страждай, люби, - не дарма! – так, це зрозумів, вже що зі мною відбувається чогось вчить і моя енергетика, віддана іншим, теж не дарма виплескалась.

*****

18.05.2012, 01: 41, п’ятниця

8 місяць служби, 139 днів до мирського життя.

Я якось ізолююся від людей. Чому? Я був товаристським, більш відкритим в плані спілкування.

Чомусь мене пробиває на роздуми в наряді. Мабуть від того, що немає чим мозку зайнятись.

*****

Субота

Мав можливість переконатися, що я відімкнув мізки. Ця інтелектуальна обмеженість…потрібна реанімація. Реально мій процесор деколи починає «зависати». І це лякає. Тепер старатимусь постійно читати і творити, розбирати нові твори на гітарі. Пишіть мені частіше, тепер не чекайте відповіді, я поступово відповідатиму на кожен лист. Прошу допомоги у приведенні мозкового центру в готовність «звична діяльність» або по-армійському, в бойову готовність «повна». Бо з можливими засобами і обставинами мені здається, що тільки втручання ззовні, інтервенція з цивілізованого світу, зможе мене повернути у справжній довоєнний стан.

Тут (в ЗСУ) не думаєш як забезпечити твоє існування, а лиш виконуєш. За тебе все вирішують. Щось в цьому є від зомбі – воїни-раби. Не думаєш, виконуєш, деградуєш, звикаєш, а з часом автоматизованість, покірність. АЙЙЙ…

Що розказувати? Моментами затинаюсь у словах.

*****

9: 58

Про віру

Так, це все не марно, що проходжу. Я знаю.

*****

05.06.2012, 10: 20, вівторок

Кожен створює власну ілюзію (тобто коробку комфорту для його проживання).

Український народ, як «слони» в армії – нічого не треба, не хочуть робити лиш вимагають. Так і в державі не хочуть працювати, тож і мають відповідний достаток.

*****

11.06.2012, 2: 24, понеділок

Щось мені стало впадло придумувати, творити – видно, геть, зовсім процес деградації прогресує.

*****

9: 10

Через недосипання і поганий сон(+нерви і відповідальність) мозок не отримує потрібної кількості необхідних гормонів, тому й перебудовується.

*****

Субота

Несу службу черговим по батальйону. Треба чимось зайнятись, щоб не дригатись за тим столом від «залипання». Піду погуляю.

Є про шо подумати. Перестав активно мислити, творити, переосмислювати, шукати, копирсатися в собі. Я сприйняв мислення оточуючого бидла (пшестко пшепрашам, то не про всіх), на жаль, воно мене поглинуло і тепер я думаю, мислю їхньою системою, спілкуюся і пояснюю, сварюся і обурююсь, як в них прийнято. Це плачевно. Моя оборона впала, Десна переламала (форматнула) мислення і сприйняття, що й не помітив куди стрімголов лечу…у яку чорну дірку. Мені дивно з себе як я так можу спілкуватись і не противитись цьому, бо раніше ставився з огидою до такого і не вживав. Так наче не я говорю. Несвідомо.