Маруся Богуславка

Мару́ ся Богусла́ вка — легендарна українська героїня 16-го та 17-го сторіччя. Народна героїня Маруся Богуславка, оспівана у фольклорі та літературі, – приклад мужньої та слабкої жінки водночас. Вона – справжній патріот рідної землі, щиро вболіває за долю рідного краю, але в силу обставин залишається далеко за його межами, плекаючи надію на краще майбутнє своє та свого народу. У жодній думі не засуджується той факт, що героїня «потурчилась, побусурманилась». Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але духовно завжди разом з нею. У 1981 р. у м.Богуславі на місці, де колись була Покровська церква і хата, в якій Маруся народилася й жила, встановлено пам’ятник народній героїні. На постаменті напис “Живи у думах та піснях Маруся Богуславка”

Маруся Чурай (1625—1653)

Напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини. За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім’ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю у Полтаві. Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).