Експортний факторинг

Факторингова операція — це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з поступленням банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта, тобто одержанням коштів за платіжними документами (без права зворотної вимоги до клієнта).

Мета факторингу — усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції.

Перевагами використання факторингу є:

- можливість розширення обсягу торговельних угод;

- використання додаткового джерела фінансування;

- економія управлінських видатків.

Негативні моменти використання факторингу:

- експортери можуть надавати перевагу традиційним методам фінансування;

- може існувати думка, що використання факторингу є свідченням нестабільного фінансового стану;

- в експортерів виникає побоювання, що втручання факторингової фірми чи банку може погіршити взаємовідносини між партнерами.

У факторингових операціях можуть брати участь чотири сторони:

— експорт-фактор, тобто факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), що купує рахунки-фактури в експортерів;

— імпорт-фактор, тобто факторингова компанія (або факторинговий відділ банку) в країні імпортера;

— клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислове або торгове підприємство, що уклало угоду з факторинговою компанією;

— покупець — імпортер товару.

У міжнародній торгівлі застосовуються чотири моделі факторингу:

1. Двофакторна модель дозволяє розділити функції і ризики між імпорт-фактором, розташованим у країні імпортера, і експорт-фактором, розташованим у країні експортера. Головна мета цієї моделі — зменшити ризики кредитування підприємства-імпортера, передавши частину робіт імпорт-фактору, зменшивши накладні витрати в адміністративній сфері.

2. Прямий імпортний факторинг. Його головна мета — забезпечення платежів через імпорт-фактора, тобто факторингову компанію в країні імпортера. Прямий імпортний факторинг має сенс лише в тому випадку, коли експорт здійснюється в одну або дві країни. Якщо експортер має контрагентів у багатьох країнах, то укладання однієї угоди з факторинговою компанією своєї країни буде зручнішим, ніж значна кількість прямих угод із факторинговими компаніями інших держав.У випадку прямого імпортного факторингу факторингова компанія країни-імпортера укладає угоду з експортером про переступлення їй боргових вимог по цій країні, здійснюючи страхування кредитного ризику, облік та інкасування вимог, які є для неї внутрішніми.

3. Прямий експортний факторинг, при якому факторингова компанія в країні імпортера не задіяна. Недоліком цієї моделі є труднощі в оцінці кредитоспроможності підприємств-імпортерів, які знаходяться в іншій країні. Тому для оцінки ризику або для перестрахування експорт-фактор може підключити товариство зі страхування кредитів у країні імпортера або підстрахувати себе гарантіями відповідної державної організації. При використанні цього варіанта факторингу можна отримати вигідні умови фінансування експортних поставок при покритті з боку державної страхової компанії.

4. " Бек-ту-бек". У трьох розглянутих вище моделях міжнародних факторингових операцій фінансування вимог концернів не передбачається. Цю функцію виконує факторинг " бек-ту-бек". Реалізація угоди за цією технологією схожа на комбінацію двофакторної схеми і звичайного внутрішнього факторингу.

Експортний факторинг – авансування товоровиробників-експортерів фактор-компанією (комерційних банків та їх дочірніх фактор-фірм або відділень) під майбутні доходи від експорту з одночасним наданням їм гарантій від валютного та кредитного ризиків.