Вплив системи оподаткування на підприємницьку діяльність

Механізм впливу держави на підприємницьку діяльність і економіку краї- ни за допомогою податків у загальному плані полягає в наступному.

Під час спаду виробництва для збільшення сукупного попиту держава збі- льшує свої витрати на організацію суспільних робіт (будівництво доріг, мостів та інших об'єктів) і на реалізацію різних державних програм, тим самим ожив- ляючи багато галузей і фірми. На підйом економіки держава може впливати, скорочуючи свої доходи, тобто зменшуючи податки з населення і підприємств. У населення підвищується попит на споживчі товари, а в підприємств з'явля- ється більше можливостей для інвестування, що в залишковому підсумку пови- нне привести до пожвавлення економіки.

Державна система оподатковування суттєво впливає на підприємницьку діяльність. Адже податковий тягар може бути таким, що навіть у добре працю- ючого підприємства не буде залишатися досить засобів не тільки для розшире- ного відтворення, але і простого відтворення. Воно повинне передбачати визна- чені пільги в оподатковуванні для підприємств, що функціонують у бажаних для держави сферах економіки; для стимулювання малого бізнесу; для підпри- ємств, які значну частину своїх доходів направляють на реконструкцію, техніч- не переозброєння і розширення діючого виробництва. Податкова політика дер- жави повинна стимулювати підприємницьку діяльність у нарощуванні випуску продукції і наданні різних послуг.

Зниження державних витрат у певних випадках приводить до зниження дефіциту державного бюджету, а отже, уповільненню інфляційних процесів.

Однак макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління, оскільки держава може запізнюватися у своїх діях.

У ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегу- лювання, що вступають у дію негайно, як тільки виявляються негативні процеси в економіці. В економічній літературі їх називають вбудованими стабілізатора- ми. Норми дозволяють автоматично здійснювати зміни податкових надхо- джень, виплати соціальної допомоги та ін. Таким стабілізатором може бути прогресивна система оподатковування, що визначає податок у залежності від доходів. З підвищенням доходу прогресивно збільшуються податкові ставки, затверджувані урядом заздалегідь.

Фіскальна (бюджетна) політика держави спрямована, у першу чергу, на згладжування економічних коливань. Здійснюючи тільки цю політику, держава не може виконувати свої функції без відповідної кредитно-грошової політики, особливо в умовах глибокої економічної кризи.

Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року за- кріплює систему податків і зборів (обов'язкових платежів), що стягуються в бю- джети й у державні цільові фонди відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до зазначеного Закону систему оподатковування України скла- дають 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов'язкових пла- тежів). Таке положення закріплене відповідно ст. 14 і 15 Закону України «Про систему оподаткування».

В Україні стягуються: загальнодержавні податки і збори (обов'язкові пла- тежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачу- ються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комуна- льними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

8) рентні платежі;

9) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

10) податок на промисел;

11) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

14) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

15) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

16) фіксований сільськогосподарський податок;

17) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

18) єдиний збір, що стягуються у пунктах пропуску через державний кор- дон України;

19) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

20) збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регу- лярний, спеціальний);

21) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенера- ційними установками;

22) збір за проведення гастрольних заходів;

23) судовий збір;

24) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природ- ний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) установлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначе- ний у п. 24 частини першої цієї статті, установлюється у порядку, визначеному Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і ло- терей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягнення та поря- док їх сплати установлюються сільськими, селищними, міськими радами відпо- відно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Суми податків і зборів (обов'язкових платежів), зазначених у цій статті, за- раховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищ- ними, міськими радами, якщо інше не установлено законами України.

Тільки вищезазначений перелік податків, зборів і обов'язкових платежів може служити підтверженням складної системи оподатковування, що існує в нашій державі, а якщо врахувати те, що стягнення даних податків, зборів і пла- тежів здійснюється на підставі окремих нормативно-правових актів, то можна говорити про реальну проблему правового регулювання оподатковування в Україні.

З огляду на обмеженість обсягу даної роботи не є можливим розглянути дане питання більш докладно.

Разом з тим, з 1998 року в Україні передбачена спрощена система оподат- ковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Застосування спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності, можливість якої була передбачена в Указі Президента України від 12.05.98 р., знайшла свою конкре- тизацію і розвиток в Указі Президента України «Про спрощену систему оподат- ковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98, а також в Указі Президента України «Про внесення змін в Указ Прези- дента України від 3 липня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткову- вання, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28.06.99 р., від- повідно до якого Указ Президента України від 03.07.98 р. викладений у новій редакції.

Згідно з цим нормативно-правовим актам, з метою реалізації державної по- літики з питань розвитку і підтримки малого підприємництва, ефективного ви- конання його можливостей у розвитку національної економіки діє спрощена си- стема оподатковування, обліку і звітності.

Платник податків – суб'єкт малого підприємництва має право вибору спо- собу оподаткування: або платити податки за загальними нормами, установле- ними чинним законодавством про оподатковування, або – за спрощеною систе-

мою, що передбачає заміну багатьох видів податків – одним. Податок має прос- ту і зрозумілу схему сплати, внаслідок чого зменшується загальна сума податку, спрощується система обліку і звітності, зменшуються витрати на її ведення.

Основні правила спрощеної системи оподатковування малого підприємни- цтва:

– максимальна величина виторгу від реалізації продукції, що дозволяє пе- рейти на нову систему оподатковування, диференційована: для фізичних осіб – 500 тис. грн., для юридичних осіб – 1 млн. грн.;

– єдиний податок – від 20 грн. до 200 грн. – уведений для фізичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, число найманих працівників яких за рік не перевищує 10 осіб;

– дві ставки єдиного податку – 6% суми виторгу від реалізації продукції у випадку сплати податку на додаткову вартість і 10% суми виторгу у випадку включення ПДВ до складу єдиного податку – уведені для юридичних осіб будь- якої організаційно-правової форми і форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб.

Суб'єкти підприємницької діяльності – юридичні особи, що перейшли на спрощену систему оподатковування по єдиному податку, не мають права засто- совувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім наявного і безготівкового розрахунків грошима.

У випадку здійснення операції з продажу основних фондів виторгом від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, і їхньою залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платни- ком більш десяти видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суб'єкти малого підприємництва – фізичні особи, що є платниками єдино- го податку, мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апара- ти для проведення розрахунків зі споживачами.

Дія Указу не поширюється на:

– суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється чинність За- кону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального патенту;

– довірчі суспільства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи;

– суб'єктів малого підприємництва, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам і засновникам даних суб'єктів, що не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

– фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють тор- гівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними мате- ріалами;

– спільну діяльність, визначену п. 7.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім названих Указів Президента України, спрощену систему оподаткову- вання, обліку і звітності регулює низка інших підзаконних нормативно-

правових актів, що підтверджує складність діючого організаційно-правового механізму регулювання відносин між платниками податків і державою.