Система сучасного бізнесу на макрорівні

У повсякденному розумінні бізнес асоціюється з одиничною діяльністю окремих підприємців, спрямованої на одержання доходів. Це подання є зайво спрощеним для сучасної ринкової економіки. На макрорівні сучасний бізнес являє собою систему відносин, до якої так чи інакше входить все населення країни. Ця система складається з активних суб'єктів, кожний з яких керується своїми цілями.

Суб'єктами бізнесу виступають:

– саме підприємці та їхні колективи;

– індивідуальні та колективні споживачі;

– наймані працівники та професійні союзи;

– державні структури. Розглянемо докладніше.

Перша з названих категорій – підприємці – у ринковій системі займає про- відне місце в активізації всієї системи. Їхній діловий інтерес – це отримання до- ходів – реалізується через виробництво, купівлю та продаж продукції й послуг. У ході цієї діяльності вони вступають у взаємні ділові відносини, опосередко- вані ринковим обміном. Сучасні підприємці в країнах з розвиненою економі- кою відрізняються від своїх попередників.

По-перше, підприємницький бізнес у малих фірмах є загальнодоступною справою, усіляко заохочується й підтримується державою. Він становить по- стійну основу для відтворення підприємницького середовища. Так, у наш час у таких країнах, як США, Німеччина та інших мале підприємництво забезпечує зайнятість 60-70% населення цих країн.

По-друге, підприємницький бізнес у великих і середніх фірмах базується, як правило, на розмежуванні власності й безпосереднього підприємництва. Цьому сприяє широке поширення акціонерних товариств. У США, наприклад, близько 25% працездатних громадян є власниками акцій.

Підприємницький бізнес розвивається за трьома основними напрямами:

виробництво, комерція й фінанси.

Виробниче підприємництво представлене виробничими підприємствами, фірмами й установами, що задовольняють потреби ринку в товарах і послугах. Комерційне підприємництво поширюється на обіг, обмін, розподіл і споживан- ня товарів та послуг. Сюди відноситься й посередницька діяльність спеціалізо- ваних фірм. Фінансове підприємництво в сучасній економіці складається з від- носно самостійних структур кредитно-грошової системи й фондових бірж.

Другою категорією суб'єктів ділових відносин є споживачі. У ринкових відносинах споживчий бізнес – це масове явище. По-перше, цей вид бізнесу здійснюється всіма дорослими громадянами, виражаючи діловий інтерес усього суспільства. По-друге, споживчий бізнес відбиває зацікавленість людей у кін- цевих результатах виробництва. Ця діяльність безпосередньо спрямована на пошук найкращих умов досягнення цих результатів. По-третє, споживчий біз- нес є одночасно й зрівноважуючим фактором, й стимулятором стосовно під- приємництва, змушуючи останнє зважати на запити споживачів. По-четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці – виробники – як

споживачі засобів виробництва й робочої сили. Це є важливим фактором, що балансує підприємницький попит кожного з ділових людей.

Якщо основою підприємницького бізнесу виступає приватна власність на засоби виробництва, то для споживчого бізнесу такою основою є приватна вла- сність на предмети споживання – товари й послуги, із цих форм власності виро- сли й інші форми – сімейна, групова, колективна, які поширені нині як у вироб- ництві, так і в обігу товарів та послуг.

Третьою категорією учасників ділових відносин є громадяни, що працю- ють за наймом. Як і споживачі, вони виступають не пасивною стороною в уго- дах, а рівноправними учасниками у відносинах з підприємцями. Діловий інте- рес найманих працівників полягає в одержанні вартості своєї робочої сили в грошовій формі, що й закріплюється звичайним для ділових угод контрактом. Тому на поверхні явищ наймані працівники також виступають учасниками біз- несу, що одержав назву «трудовий бізнес». Західна наука прагне приховкати рі- зницю між трудовим бізнесом та іншими видами бізнесу на тій підставі, що працівник має власність на свою робочу силу і йде на угоди з підприємцем доб- ровільно. Однак, сутнісні відносини між працею й капіталом залишаються як і раніше джерелами всіх видів прибутку й вони не можуть бути змінені «рівно- правними» і «добровільними» трудовими контрактами.

Четвертою категорією учасників ділових відносин можуть бути державні органи лише в тому випадку, коли вони включаються в ділові ринкові відноси- ни. Форми цих відносин можуть бути різні. По-перше, державне підприємницт- во, яке здійснюється на базі державної власності. Зразкова оцінка господарчого внеску державного сектору в економіку країн Західної Європа коливається від 1/10 до 1/5. Суттєвий вплив державного сектору на економіку країни має місце в Італії, Франції, Португалії й Греції; з господарським внеском даного сектору від 18% у Франції до 24% у Португалії [2, c. 25]. У цих та інших країнах відбу- вається державна приватизація збиткових підприємств, розвивається система державних корпорацій. Крім того, у післявоєнний період одержали розвиток підприємства змішаного типу – державно-приватні акціонерні форми.

По-друге, для розвинених країн сучасного світу характерним напрямом економічного розвитку виступає державне планування й програмування. У За- хідній Європі діє 70 програм у рамках ЄС.

Державні структури в ділових відносинах підлягають загальним законам ринку, однак діловий інтерес держави не може не відрізнятися від ділових інте- ресів інших суб'єктів. Основу ділового інтересу держави становить потреба в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково- виробничих та інших програм, здатних принести користь всій державі та її гро- мадянам.

Принцип взаємної вигідності сторін за таких угод трохи змінюється: крім особистої участі у фінансуванні й акціонуванні, підприємницькі фірми стиму- люються державою шляхом зниження податків, або частковою компенсацією деяких витрат цих фірм (за рахунок державного бюджету) за участь у цих про- грамах. Держава ж одержує можливість реалізувати свої плани по удосконалю- ванню економіки країни. Основу державного бізнесу становить державна влас-

ність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, а також збільшені обсяги бюджетних ресурсів.

Таким чином, сучасний бізнес являє собою системне макроекономічне утворення, до якого включені всі основні суб'єкти господарської діяльності. Як і будь-яка інша система, бізнес шляхом різноманітних економічних зв'язків здобуває інтегративні системні якості, завдяки яким макроекономіка стає ціліс- ним органічним утворенням. Основні інтегративні якості системи бізнесу від- биваються, по-перше, у соціально-економічній відокремленості й суверенітеті всіх суб'єктів ділових відносин; по-друге, у зв'язку й консенсусі інтересів усіх суб'єктів ділових відносин.

Суверенітет суб'єктів ділових відносин є обов'язковою умовою їхньої учас- ті в бізнесі. Дотримання цієї умови дозволяє підприємцям, найманим працівни- кам, споживачам, державним органам йти на самостійний пошук предмета та форми угод, приймати свої рішення, здійснювати операції, ризикувати власним надбанням, нести економічну та юридичну відповідальність за результати дія- льності.

Суверенітет суб'єктів ділових відносин не слід ототожнювати з їхньою свободою. Свобода економічних суб'єктів являє собою повну незалежність їх від інтересів, рішень та дій інших агентів ринку. Однак, ділові відносини не можуть стійко розвиватися, якщо економічні суб'єкти не зважають на рішення своїх контрагентів. Свобода сучасного ринку відносна. Суб'єкти залежать, на- самперед, від дії об'єктивних законів вартості й додаткової вартості, які визна- чають певну тенденцію свого руху незалежно від бажання підприємців. Вони залежать від випадкових і непередбачених ситуацій ринкових відносин і бага- тьох інших факторів. Стабільність ділових відносин і зниження ризику суттєво залежить від того, що потреби кожного з учасників ділових відносин у ході їх- нього здійснення реалізуються за допомогою прийняття всіма учасниками вза- ємоприйнятих рішень, тобто за допомогою установлення консенсусу соціально- економічних інтересів. Консенсус інтересів означає, що при обов'язковому ви- конанні всіх взаємних зобов'язань учасників угод, їхній суверенітет не порушу- ється.

Таким чином, суверенітет суб'єктів ділових відносин і консенсус інтересів цих суб'єктів обумовлюють один одного. Якщо протиріччя між бізнесменами виводяться за рамки існуючого суспільного консенсусу, то набувають чинності загальнодержавні регулятори.

Бізнес – це саморегулююча система. Існують законодавчі регулятори діло- вих відносин, і такі регулятори, що нормативно орієнтують діяльність.

Законодавство розмежовує законний і незаконний бізнес («тіньовий»). Че- рез правову систему юридичних законів, суду й прокуратури воно визначає обов'язкові правові норми взаємовідносин учасників бізнесу, ступінь їхньої від- повідальності один перед одним. Нормативно-орієнтуючі регулятори бізнесу містять прийняті в країні важелі гарантії, підтримки й захисту законного бізне- су.

Як системне явище бізнес має власні імпульси розвитку. Такими є конку- ренція, що, хоча й перетерпіла суттєві зміни протягом останнього століття, за-

лишається основним середовищем бізнесу. Система забезпечення й відтворення ділових контактів складається з різного типу контрактів. Інфраструктура сучас- ного бізнесу виражена в розвиненій інформаційній системі, кредитно-грошовій системі, посередницькій системі, що включає біржі, консалтингові й аудитор- ські компанії, а також навчальні заклади. Система вивчення ринку характеризу- ється широким застосуванням маркетингу, а управління – сучасним менеджме- нтом.

В українській економіці бізнес поки не має системного характеру. Одне із центральних завдань економічної реформи полягає в тому, щоб поряд зі ство- ренням умов для розвитку бізнесу повною мірою перетворити систему «тіньо- вого» бізнесу в систему легального бізнесу. Лише в цьому випадку реформа придбає радикальний характер, тобто створить умови для розвитку бізнесу, що будуть задовольняти інтересам й потребам усього суспільства.