Основні принципи організації бухгалтерского обліку

1.

Бухгалтерський облік- це спосіб суцільного безперервного, документального обґрунтованого обліку і контролю за господарською діяльністю, п-ств, установ, о-цій.

Він є основою для здійснення управління п-ствам і для проведення аналізу його господар. Д-ності і її результатів.

Суть б.о. полягає у відображенні всіх господарських о-цій, що відображаються на п-ствіц, впровадженні їх узагальнення і визн. Фін. Результатів до яких вони привродять.

Функції: 1) Інформаційна (відображ. фактич. стану госп. діяль) в бухгалтерії можна одержати інформацію про всі операції, які відображаються на п-стві.; 2) Контрольна (забеспеч. контролю за викон. планових завдань, збереженням і рац-м викор. госп. з-бів) облік забезпечу. Контроль за збереження майна, за станом рахунків, за правильності здійснення операцій.3) Аналітична – дані бух. Обліку викорис. Для проведення аналізу і її результатів та для прогнозування на майбутнє. Завдання: 1)Збирати, обробляти та відображ-ти первинні дані про госп. діяль. підпр. 2)Проведення системат-цї даних для узагаль-ня і одержання підсумк. інф-ї про діяль. підпр. 3)забеспеч. керів-ва інф-ю про викон-ня планових та базових показників діяль. підпр. Вимоги: 1)строга докумениальність 2)своєчасність 3) точність, об’єктивність та достовірність 4)простота, ясність та доступність 5)економічність при веденні б.о.

Значення. Б.о. полягає у постійному контролі за д-стю, за законністю здійснених операцій і не допущенні порушень і зловживань.

3.

Правове регулювання б. о. здійснюється на підставів законодавчих актів, якими визн. Методологія, о-ція та введення його на п-ствах.

Правове регулювання скл. З трьох рівнів:

1) закони України, укази президента, постанови ВР і КАБміну.

2) Положення (стандарти) б.о. (П(с)б.о.).

3) постанови, положення, інформації, листи (НБУ, Мінфіну, галузевих п-ств та відомств).

Основним законодавчим актом з питань обліку ЗУ «Про б.о. і фін.звітність в Україні №996 від ².07.1999.

Інформація, що ф-ться в б.о., забезпечує різних її користувачів, які под. на:

1) внутрішні – керівники, менеджери, власники, працівники.

2) зовнішні – вищі ланки, банки, податкові і соц. Органи, торгові партнери і інш.

2.

Історія господарського обліку нараховує понад 6000 років, його

поява пов’язана з господарською діяльністю. Господарю треба бу-

ло знати: скільки і якого майна є фактично, яка заборгованість

господаря і йому, яка ефективність господарювання та ін. Щоб

все це знати, необхідна була писемність та арифметика. Невипад-

ково деякі дослідники вважають, що потреба в господарському

обліку дала поштовх розвитку писемності та математики.

Безперечно, що систему господарського обліку складають ма-

теріальні носії інформації (даних) — папіруси, глиняні та воскові

таблиці, а нині — паперові первинні документи. Незалежно від

матеріальних носіїв в обліку історично склалася система поточної

реєстрації інформації.

Науковий пошук і розвиток суспільних відносин забезпечили

перехід від облікового натуралізму до облікового реалізму. Важ-

ливим напрямом цього періоду було виникнення подвійної бух-

галтерії (подвійне відображення актів господарської діяльності).

Виняткове значення мало введення єдиного грошового вимірни-

ка, що сприяло створенню єдиної системи обліку.

Для успішного господарювання необхідна оперативна інфор-

мація, пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матері-

альних і нематеріальних цінностей, наданням і використанням

послуг, інформацію, яку одержують за допомогою господарського

обліку. Тому підвищення його оперативності, максимальне на-

ближення до потреб управління господарством у сучасних умовах

має першочергове значення.

Цю інформацію в обліку одержують шляхом систематичного

спостереження за здійснюваними господарськими діями (ситуа-

ціями), їх вимірюванням у певних числових показниках і реєст-

рації за певною системою.

Слід відзначити, що кількісні показники обліку є основою для

якісної оцінки явищ і процесів, що піддаються обліку (наприклад,

на підставі кількісних показників про собівартість і вартість реа-

лізованої продукції можна визначити прибутки або збитки госпо-

дарства, його рівень рентабельності тощо).

Господарський облік, як свідчить сама назва, це облік госпо-

дарства, облік господарської діяльності підприємства, суспільст-

ва, що містить у собі виробництво, реалізацію і розподіл матеріа-

льних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Отже, господарський облік є кількісним відображенням і

якісною характеристикою господарських процесів з метою кон-

тролю за їх розвитком і керівництва ними. Зміст господарського обліку, його цілі, мета і завдання, методи

і форми головним чином залежать від способу суспільного вироб-

ництва та характеру виробничих відносин. На етапі розвитку су-

спільства господарський облік визначається особливостями тієї

суспільно-економічної формації, процеси якої він відображує і

контролює.

Зауважимо, що господарський облік історично зумовлений та

відображує інтереси суспільства.

У сучасних умовах розвитку нашої держави господарський об-

лік має виняткове значення.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік і фінан-

сову звітність в Україні», ст. 8, п. 1 «Бухгалтерський облік на під-

приємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до

його ліквідації». Там же, п. 3: «Відповідальність за організацію

бухгалтерського обліку … несе власник (власники) або уповнова-

жений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підпри-

ємством відповідно до законодавства України та установчих до-

кументів».

Важливим є те, що згідно з цим Законом підприємство само-

стійно визначає облікову політику підприємства, тобто обирає

сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються

підприємством для складання та подання фінансової звітності,

що містить інформацію про фінансове становище, результати

діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний пе-

ріод.

Узагальнюючи розглянуті вище аргументи, зауважимо, що го-

сподарський облік має виняткове значення у вирішенні питань,

пов’язаних з господарською діяльністю підприємств, установ та

організацій у сучасних умовах економічного механізму господа-

рювання та ринкових відносин у господарюванні.

4.

Господарський облік – це спостереження вимірювання та реєстрація всіх фактів господарського життя.

Поділяється:

1) Оперативний – це спостереження і контроль за безпосередніми операціями у ході їх здійснення. Основна риса – швидкість отримання і-ції, яку можуть передавати усно, телефоном, факсом і т.д.

2) Статистичний – це спостереження і контроль за масовими кількісними і якісними соц. І економ. Явищами та процесом і здійснюється органами Держкомстату на підставі стат.звітності п-ств або власних спостережень.

3)Бухгалтерський – це спосіб спост. І контролю, за господ. Д-ністю п-ств.

Б.о. поділяється на:

- фінансовий – конроль за фін. Господ. Д-стю, що відображається у фін. Звітності і є відкритим для всіх користувачів.

- управлінський – контроль за виробничо-господарською д-стю, що відобр. У внутрішній звіт, яку викор. Внутрішні користувачі і є комерційною таємницею п-ств.

4.

В обліку застосовуються облікові вимірники для оцінювання господ. Операцій за кількіснми і вартісними показниками. Вони поділяються на:
1)натуральні – це ті, які застосовуються для обліку матеріал. цінностей в їх натуральній вираженіні, тобто в одиницях маси, об»єму, довжини, площі, міри.

2) трудові – викорис. Для визн. К-сті затраченої праці в одиницях робочого часу (год).

3) грошові (вартісні) – застосовується для узагальнення та руху господ. Засобів їх джерел, господарських процесів та їх результатів в єдиному грошовому вираженні, в нац. Грошовій одиці (грн.. коп.)

Щоб перевести в в нат. Вимірники у грошовий застосовують метод таксування.

5.

Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» — таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основних (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних Із законодавчих циркулярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди. Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потребує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далекоглядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

7.

1. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Процес реєстрації, накопичення, узагальнення та збереження інформації про діяльність підприємства ведеться безперервно від створення юридичної особи і до дати припинення юридичної особи.

2. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Саме власник підприємства як особа, найбільш зацікавлена в результатах діяльності підприємства та їх визначенні, має пріоритетне право у вирішенні питання організації бухгалтерського обліку.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

3. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

4. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

— введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

— користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

— ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

— самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Не дозволяється ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності самими власниками чи керівниками установ та організацій незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється:

— комерційних банків;

— відкритих акціонерних товариств;

— підприємств — емітентів облігацій;

— інвестиційних фондів;

— довірчих товариств;

— валютних та фондових бірж;

— інвестиційних компаній;

— кредитних спілок;

— недержавних пенсійних фондів;

— страхових компаній та інших фінансових установ.

5. Підприємство самостійно:

— визначає облікову політику підприємства;

— обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

— розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Перелічені правила оформляються наказом керівника підприємства про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства, додатками до якого можуть бути:

— списки осіб, які мають право підписувати бухгалтерські документи та надавати дозвіл на здійснення господарських операцій, які пов’язані з перерахуванням (виплатою) грошових коштів, витратами товарно-матеріальних цінностей та іншого майна;

— правила документообороту, регламент та графіки проходження документів;

— наказ про організацію відокремлених підрозділів та затвердження положень про них;

— затвердження посадових інструкцій.

При визначенні облікової політики в наказі підприємства також розкривається інформація шляхом описання принципів, які застосовуються для обчислення оцінки статей балансу, в тому числі визнання активів, а також застосування методів і процедур обліку за окремими статтями звітності, зокрема застосування методів амортизації необоротних активів, установлюються пороги суттєвості облікової інформації.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі — бухгалтер):

— забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

— організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Обов’язки бухгалтера суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи може виконувати бухгалтер (з дипломом фахівця) з достатнім досвідом самостійного ведення робіт, тобто бухгалтер (з дипломом фахівця) 1 категорії, а виконувати обов’язки бухгалтера фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, може бухгалтер 1 або 2 категорії.

8. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх)

представниками (органами) або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачено цим Кодексом. Ліквідацію суб’єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

8.

Основні принципи організації бухгалтерского обліку

Засади бухгалтерського обліку в Україні містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV. Зокрема в його ст. 4 наведені основні принципи, на яких ґрунтується організація бухобліку в Україні. А саме:

1) обачність – передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

2) повне висвітлення — вимагає, щоб фінансова звітність містила всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

3) автономність — передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, в зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

4) послідовності – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики, при цьому зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінзвітності;

5) безперервність діяльності — за ним оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність буде тривати далі;

6) нарахування та відповідності доходів і витрат — зобов’язує з метою визначення фінансового результату звітного періоду порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати повинні відображатися в бухобліку та фін звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

7) превалювання сутності над формою – передбачає облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

8) історична (фактична) собівартість — за ним пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

9) єдиний грошовий вимірник — передбачає вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці;

10) періодичність – передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Окрім вищезазначених принципів бух обліку, які встановлені законодавчо, можна також виділити і інші принципи. Вони визначені зокрема практикою діяльності підприємства: цілісність, всебічність, субординація, динамічність, системоутворюючих відносин, ритмічність, адаптивність, прямоточність, пропорційність, відкритість, доречність, своєчасність, достовірність та інші.

9.

Для забесп. свої діяль. кожне п. має відповідне майно – госп. з-би (матер. і грош. рес-cи), які форм-ся за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, залучених з-бів і ін). Контроль за наявністю та рухом, а також рац-м викор-м госп. з-бів здійсн-ся за допомогою б.о. Таким чином, госп. з-би, які знах-ся в розпоряджені п., і джерела їх формув-ня є об’єктом б.о. і входять до змісту його предмету. В б.о. відображ-ся матер. трудові і фін. затрати, які зв’язані з в-вом і реалізацією продукції, визнач-ся фін. результати госп. діяль. Крім того, товарно-грошове обращение обумовлює різні розрахункові взаємовідносини підпр – с постачаьниками, покупцями за товарно-матеріаль. цінності і послуги, с бюджетом по налогам та ін. платежам, банками за отримані кредити, робітниками по оплаті праці та ін., які також охоплюються і контролюються б.о. Отже предметом б.о. є госп. з-би і їх використання у процесі госп. діяль., а також розрахунково-кредитні взаємовідносини, які виникають при цьому.

10.

Господарські засоби п-ства поділяються за 2 ознаками:

1)За складом і розміщенням – показує з чого скл. Засоби і де вони розміщенні.

Класифікація засобів:

1. Необоротні засоби

2. Оборотні засоби

1. Необоротні матеріальні активи:

Основні засоби – це сукупність матеріальних цінностей, що тривалий час приймають участь в процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми і переносять свою вартість на продукцію, що виготовляється підприємством, частинами у вигляді нарахування зносу. До них відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні, регулюючі прилади та пристрої, обчислювальна техніка тощо.

Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незавершені будівництвом об’єкти.

Довгострокові фінансові інвестиції – це внески в цінні папери інших підприємств (акції акціонерних товариств, процентні облігації державних і міських позик) на строк більше одного року або операційного циклу.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізичних і юридичних осіб даному підприємству, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік або операційного циклу, якщо він більше за рік.

Інші необоротні матеріальні активи – це матеріальні предмети, які використовуються тривалий час не змінюючи свою натуральну форму, але на відміну від основних засобів їх вартість менша.

2. Необоротні нематеріальні активи – це довгострокові витрати, які окупаються протягом визначеного періоду за рахунок додаткової виручки чи прибутку, які одержує підприємство в результаті їх застосування в своїй господарській діяльності.

Оборотні активи мають такий поділ:

3. Активи у сфері виробництва:

Предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби) – призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

Незавершене виробництво – це матеріали, які безпосередньо знаходяться на певній стадії обробки, тобто незакінчені технологічні процеси.

4. Активи у сфері обігу:

Готова продукція – виготовлена на підприємстві, пройшла всі стадії обробки, призначена для продажу та відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором абоіншими нормативними актами.

Кошти в рахунках – вільні грошові кошти підприємства, що зберігаються на поточному рахунку, від реалізації продукції, виконаних робіт та надання послуг, одержані кредити банків, заборгованість від дебіторів.

Грошові кошти – готівка, що зберігається у касі підприємства. До каси гроші надходять з поточного рахунку в банку для виплати заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, пенсій, премій та інших цілей.

5. Вилучені з обігу активи:

збитки підприємства, тобто перевищення витрат над одержаними доходами. Збиток означає зменшення, втрату коштів, вилучення з величини ресурсів, які має підприємство.

11.

За джерелами формування і цільовим призначення – показує звідки взялись засоби.

1.Власні кошти

2.Позичені кошти

Власні – засоби, які підприємство отримує на весь період діяльності. Це:

Власний капітал – це власні джерела підприємства, які складаються з внесків власників вкладених без визначеного строку повернення, або залишені ними на підприємстві з одержаного прибутку;

Цільове фінансування – це джерело додаткових коштів одержаних з бюджету, галузевих і міжгалузевих фондів спеціального призначення, від інших організацій, фізичних осіб для здійснення заходів цільового призначення (для розширення своєї діяльності, фінансування науково-дослідних робіт, якщо не вистачає внутрішніх ресурсів), такі кошти поверненню не підлягають.

Доходи майбутніх періодів – це доходи, одержані в поточному періоді, проте вони належать до майбутніх періодів.

Позикові – це засоби, які підприємство одержало у тимчасове користування. Це:

Довгострокові зобов’язання – це заборгованість підприємства перед фізичними і юридичними особами, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік або операційний цикл. До них відносять: довгострокові зобов’язання по кредитам банку, довгострокова кредиторська заборгованість.

Поточні зобов’язання – це заборгованість фізичним і юридичним особам, яка має бути погашена протягом року, або операційного циклу, якщо він більший за рік. Вони включають: короткострокові зобов’язання по кредитам банку, короткострокова кредиторська заборгованість, короткострокові зобов’язання за розподілом.

До довгострокових зобов’язань належать:

· довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний період;

· інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховують відсотки;

· інші довгострокові зобов’язання (заборгованість по довгострокових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов’язаннях тощо)

До складу поточних зобов’язань належать зобов’язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов’язань належать:

· короткострокові кредити банків – сума поточних зобов’язань перед банками за отримані від них короткострокові кредити;

· кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги – сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;

· поточні зобов’язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;

· інші поточні зобов’язання (по векселях виданих, одержаних авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

12.