Педагог як суб`єкт діяльності

У душевно-духовному вимірі становлення педагога виділяють такі рівні: суб`єкт, особистість, індивідуальність, універсум. В основу даного виділення поклали теоретико-методологічні уявлення про людину в різних її вимірах Б.Г.Ананьєва, В.І.Слободчикова, Є.І.Ісаєва, В.О.Татенка, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, М.М.Бахтіна та ін. Розглянемо суб`єктивний та особистісний рівні професійної підготовки педагога.

В.І.Слободчиков розглядає суб`єкт як джерело активності, розпорядника душевних сил. Педагог, як і кожна людина, має своє внутрішнє, душевне життя. До душевного життя людини відносять бажання, почуття, розум, волю, потреби, мотиви, емоції, здібності та ін. Усе це належить до внутрішніх (сутнісних) сил людини, які ззовні проявляють у вигляді дій, вчинків, активності.

Поняття „педагог-суб`єкт" можна визначити як носія педагогічної діяльності, джерело активності, спрямоване на пізнання педагогічного процесу, а також учнів. Душевні сили педагога рефлектуються ним як інтуіції – „я існую, живу", „я можу, вмію, здібний", „я хочу, бажаю, намагаюсь", „я вибираю, маю намір, вирішую", „я оцінюю, порівнюю", „я маю, володію, тримаю" – вони виступають „спонуками" активності. Суб`єктивність є системною якістю людини, у тому числі і педагога. „Бути суб`єктом, - пише О.В.Брушлинський, - тобто творцем своєї історії: ініціювати і здійснювати. практичну діяльність, спілкування, пізнання, споглядання та інші види специфічної людської активності, творчої і моральної." Суб`єктивінсть педагога не є суб`єктивним у довільно волюнтариському розумінні бажанням, задумом, діянням. Суб`єктивність – виявлення душевних сил людини, які є об`єктивною реальністю, об`єктивним полем можливостей. Щодо цього методологічно важливими є три питання, які ставить С.Л.Рубінштейн: „Перше питання, на яке ми намагаємося отримати відповідь, коли хочемо дізнатися, що являє собою та чи інша людина, що говорить: що вона хоче, що для неї є привабливим, до чого спрямовані її намагання? Це питання про спрямованість настанов і тенденції, потреби, інтереси та ідеали. Але, природньо постає друге: а що вона може? Це питання про здібності, обдарування людини. Однак здібності – це тільки можливості; для того, щоб знати, як реалізує і використовує їх людина, нам потрібно знати, що вона є, що із її теденцій та постанов увійшло до неї в тіло і кров і закріпилося в якості стрижневих особливостей особистості. Це питання про характер людини."

Суб`єктність педагога передбачає активність, самостійність, здатність здійснювати практичну педагогічну діяльність. Бути суб`єктом для педагога означає бути " суб`єктом педагогічної діяльності". „Стати суб`єктом визначеної діяльності (навчальної, трудової тощо), - визначає В.І Слободчиков, - означає засвоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здібним до її здійснення і творчого перетворення".

Стати суб`єктом – це не миттєвий акт, а процес становлення внутрішніх сил людини, їх дозрівання для того, щоб „вилитися" в активні дії. Для того, щоб стати суб`єктом, педагог повинен „дозріти", внутрішньо, його внутрішні сили мають досягти такого розвитку, щоб породжені ними інтенції відчували „ утиск", а внутрішні сили „вимагали" свободи, тобто їх перетворення педагогом у зовнішню активну діяльність. Тільки на рівні самостійної і творчої активності, за досить високого розвитку здібностей, здатності до „саморозвитку", тобто до „генерування" нових здібностей, педагог може стати суб`єктом активності [10, 52].

Педагог як суб`єкт повинен бути творцем свого життя загалом, враховуючи специфічність професії, оцінювати способи діяльності, контролювати її, аналізувати результати, а на основі аналізу здійснювати корегування діяльності. Для цього недостатньо „вузькопрофесійних" здібностей. Педагог-суб`єкт повинен оволодіти сукупністю здібностей: мисленням, свідомістю, волею, почуттями та інше. Суб`єкт володіє рефлексивною свідомістю, оцінює себе серед інших, у суспільстві загалом. Педагог стає суб`єктом під час спілкування і діяльності. Б.Г.Ананьєв наголошував: " Суб`єкт характеризується сукупністю діяльностей та мірою їх продуктивності" [1, 49]. Поняття „суб`єкт" відображає взаємозв`язок, відношення внутрішнього життя, внутрішніх (душевних) сил і зовнішніх дій. Щодо цього Б.Г.Ананьєв відзначав: " Людина - суб`єкт передусім основних соціальних діяльностей – праці, спілкування, пізнання, за допомогою яких здійснюється як інтеріоризація зовнішніх дій, так і екстеріоризація внутрішнього життя особистості. Баланс інтеріоризації – екстеріоризації визначає структуру людини як суб`єкта визначених діяльностей" [1, 81]. Інтеріоризація – зміна, розвиток, становлення внутрішнього світу людини, її внутрішніх сил під впливами зовнішніх дій через посередництво навчання та накопичення життєвого і професійного досвіду. Поєднання знань із досвідом є однією з основних умов формування педагога як суб`єкта діяльності. Екстеріоризація є переходом внутрішніх і зовнішніх дій у вигляді втілення задумів, реалізації планів і програм, побудови нових об`єктів, культурних надбань.

Педагог як суб`єкт має здатність змінювати педагогічну дійсність, впроваджувати нове, прогресивне, перетворювати учнів і себе, весь педагогічний процес. Педагога-суб`єкта можна уявити як „вулкан діяльності, активності". Проте така активність грунтується не на безпідставних „злетах фантазії", а на „реальному грунті внутршніх сил". Педагог-суб`єкт вміє поєднувати внутрішню оргнанізацію свого життя з умовами зовнішнього світу, в яких і здійснюється діяльність. З урахуванням своїх реальних можливостей і недоліків він узгоджує систему особистих якостей (здібностей, почуттів, інтуіції, волі, мотивації) з системою об`єктивних умов і завдань. К.О.Абульханова-Славська зауважує: „Позиція суб`єкта – це комплексна характеристика психологічних режимів діяльності відповідно до здібностей, станів, відношень суб`єкта до завдання, з одного боку, його стратегією і тактикою – з другого, нарешті, з об`єктивною динамікою діяльності - з третього."

Педагогу-суб`єкту властиві такі якості як прогнозування подій та готовність до подолання труднощів, які передбачаються, уміння організовувати час, планувати і програмувати свою діяльність, визначати оптимальні рівні активності, рівні управління педагогічним процесом. Чим вищий розвиток душевних сил педагога (здібностей, волі, мотивів, інтересів), тим більше у нього виникає позитивних емоцій від професійної діяльності, що породжує додаткові мотивації до самовираження, творчості, досягнень.

Для педагога як суб`єкта діяльності є характерними захопленість справою, відповідальність за долю учнів, колег, власну долю, що навіть зростання труднощів не може змінити його ставлення до професійної діяльності. А самі труднощі у професійній діяльності постають перед педагогом як перспектива можливого їх роз`язання власними силами. Педагог-суб`єкт стає одним із центрів педагогічного процесу. Він може допускати інші центри, а може і не допускати. Значить педагогічний процес може бути суб`єктно-об`єктним чи суб`єктно-суб`єктним рівнем управління.

Педагог як суб`єкт є цілістю душевного життя, яка інтегрує у собі психічні процеси, функції, властивості. Така цілісність є недиз`юктивною, системною, механічно-неподільною, постійно-змінною. Суб`єктність педагога є соціальною реальністю, способом його буття.

Суб`єктність і особистість, поряд з індивідуальністю і універсальністю людини, є родовими характеристиками людини, які відображають її відношення до світу і світу до неї. Людина і Світ як складні системи володіють властивостями відкритості. Система Людина виділяється від останнього світу, є відносно незалежною. Проте, Людина (як відкрита система) вбирає у себе Світ і у такому розумінні є мікрокосмосом, який відображає макрокосмос – суспільство, природу, культуру, світ загалом. Пізнавати Світ передусім означає пізнавати Людину. П.Тейяр де Шарден зазначав: „Якщо ми ідемо до людської ери науки, то ця ера буде ерою науки про людину – людина, яка пізнає, помітить нарешті, що людина, як „предмет пізнання" – це ключ до всієї науки про природу. Людина як предмет пізнання має для науки унікальне значення з двох причин:

1.Вона являє собою, індивідуально і соціально, найбільш синтетичну споруду, в якій нам доступна тканина універсума;

2.Відповідно до теперішнього часу ми знаходимо тут найбільш рухому точку всієї тканини, яка знаходиться у стані перетворень.

З таких причин розшифрувати людину – означає взнати, як утворювався світ і як повинен продовжувати утворюватися".

Суб`єктність і особистість педагога мають багато спільного, але мають різну сутність. Б.Г.Ананьєв писав: „ Суб`єкт характеризується сукупністю діяльностей і мірою їх продуктивності, а особистість – сукупністю суспільних відносин" [1, 107]. Суб`єктність педагога втілює мотиви, наміри, цілі, інтереси, ідеали, сутнісні сили у діяльності, активності, творчості. Суб`єктність спрямована на перетворення оточення і себе, на оволодіння професією, на пошуки і виявлення свого „Я". Суб`єктність педагога – його потенції і інтенції у діях, помислах, планах. Бути суб`єктом – означає бути активним у пошуках смислів, цінностей. Суб`єктивність – це відповідальність педагога перед собою, своїми вихованцями. Суб`єктивність педагога – це прагнення до визнання у педагогічному світі, громадськості, суспільстві. Діяльність педагога як суб`єкта передбачає дослідження природи педагогічного процесу, дослідження і розуміння учня, середовища, в якому він знаходиться.

Розум педагога входить до основних складових його суб`єктності. Саме за допомогою інтелекту педагог аналізує у своїй діяльності різні методи, методики, засоби педагогічних впливі на учнів, користуючись при цьому методами природничих та гуманітарних наук. Суб`єктність педагога – це реальність для себе, свого внутрішнього світу, свого „Я". Суб`єктність проявляється у виявленні „внутрішнього" до зовнішнього світу в діяльності. Однак суб`єктність ще не виражає положення в суспільстві, ще не є „реальністю для інших".