Поняття, предмет, класифікація психологічної основи допиту.

Тактика допиту

Допит – слідча, судова дія, яка полягає в отримані слідчим (суддею, судом) безпосередньо від допитуваної особи у встановлений К-П законом формі показань про відомі їй обставини, інші дані, що мають значення для справи яка розслідується.

Предмет – будь-які обставини що підлягають встановленню, а також інші данні, що мають пряме або побічне відношення до факту, який розслідується і які сприяють встановлення істини у справі.

Процесуальний порядок допиту регламентований нормами КПК, дотримання яких є обов’язковим.

Класифікація:

1. за суб’єктом проведення:

· слідчим

· особою що проводить дізнання

· начальником слідчого підрозділу

· прокурором

· судом

· суддею

2. за процесуальним становищем допитуваної особи:

· свідка

· потерпілого

· підозрюваного

· обвинуваченого

· експерта

3. за віком допитуваної особи:

· дорослого

· неповнолітнього

· малолітнього

· особи похилого віку

4. за місцем проведення:

· кабінет слідчого

· місцезнаходження особи

· на МП

5. залежно від використання ТКЗ:

· з використанням

· без використання

6. за послідовністю проведення і змісту:

· первинний

· повторний

· додатковий

7. залежно від присутності проц. осіб:

· допит з учасниками процесу (з процесуальними особами)

· без них

Учасники процесу:

· обов’язкові

· необов’язкові

Класифікація на види має практичне значення в тому, що залежно від виду використовуються ті чи інші тактичні прийоми.

Для успішного проведення допиту необхідно знання законів мислення, логічних методів та прийомів, даних психології і тактичних прийомів, розроблених криміналістикою.

Якщо розглядати допит з точки зору судової психології то можна вважати, що це регламентована законом специфічна форма спілкування, що проходить у формі співробітництва, протиборства, психологічної боротьби.

Спілкування проходить такі етапи:

1. витребування слідчим необхідної інформації від допитуваного

2. уявне усвідомлення допитуваним витребуваної від нього інформації, оброблення і конструювання її в вербальну (словесну) форму

3. передача інформації в сконструйованій допитуваним формі

4. отримання слідчим інформації та її усвідомлення в цілому

5. відбиття інформації в пам’яті слідчого та фіксації її в протоколі (іншими засобами).

Інформація що надходить від слідчого повинна мати зворотній зв’язок, що дозволить з’ясувати як була сприйнята і оцінена, тому що свою відповідь допитаний будує таким чином щоб слідчий прийняв як достовірну (навіть коли дає неправдиві покази). При такій ситуації виникає зворотній зв’язок. В цих ситуаціях доцільно будувати допит на правилах особливого управління, що дозволить слідчому краще проаналізувати психофізичний стан допитуваного, його поведінку в цілому, приблизно з’ясувати які відомості що надані в показаннях є достовірними, а які неправдивими.

Особливе значення в забезпечені успіху допиту має загальна сприятлива психологічна атмосфера – встановлення психологічного контакту – такого рівня взаємовідносин при якому особи, що беруть в ньому участь, можуть і бажають сприймати інформацію, яка виходить від них навіть в умовах конфліктної ситуації.

Встановлення психологічного контакту сприяє комунікабельність слідчого, здатність приваблювати до себе людей, вміння з врахуванням індивідуальних особливостей особи, що підлягає допиту, знаходити правильний тон спілкування, викликати зацікавленість до дачі правдивих показань, цьому сприяє доброзичливість, об’єктивність, готовність вислухати, коректність і вміння зняти напругу у спілкуванні.

Психологічні основи допиту полягають у тому, що формування показань – це складний психологічний процес, який складається з 3х стадій:

1. сприйняття

2. запам’ятовування

3. відтворення

1 – сприйняття залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. На сприйняття впливають об’єктивні і суб’єктивні чинники:

об’єктивні – умови сприйняття, освітлення, погода, тривалість події за якою спостерігав;

суб’єктивні – стан організму і органів почуття людини, суб’єктивна можливість правильно сприймати певний факт, емоційний стан особи, наявність інтересу до події, спрямованість уваги, темперамент.

2 – запам’ятовування, яке у більшості має вибірковий характер того, що має істотне значення для конкретної особи. На умови запам’ятовування та тривалість її зберігання впливають:

· умови сприйняття

· вид пам’яті (зорова, слухова, емоційна, рухова)

· наявність установки на збереження в пам’яті

· час що пройшов з моменту сприйняття

· стан здоров’я

· вік

· характер людини.

3 – повнота відтворення залежить від:

· сприйняття властивостей пам’яті

· психологічного стану

· темпераменту

· схильності до навіювань

· здатності до уявлення

Знання процесу формування показань дозволяє правильно обрати тактичні прийоми для отримання в ході допиту повної та об’єктивної інформації.

Об’єктивність інформації залежить від психологічної позиції особи що допитується, а тому на перше місце виступає знання тактичних прийомів спілкування, які повинні спрямовуватись на надання допомоги допитуваній особі згадати минуле, виділити реально сприйняте від фантазій або уявлень.

2. Підготовка полягає у проведенні комплексу дій, що містять в собі:

1. визначення кола осіб, які підлягають допиту: послідовності їх допиту

2. визначення предмета допиту та вивчення матеріалів справи

3. збір і вивчення даних щодо особи, яка буде допитуватись

4. підготовка речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному

5. визначення часу і місця допиту та способу виклику на допит

6. набуття спеціальних знань, які можуть знадобитись під час допиту

7. визначення переліку необхідних ТКЗ, що можуть застосовуватись для фіксації і їх перевірки готовності

8. визначення кола учасників проведення допиту, кого залучати

9. складання плану

Визначення кола осіб залежить від обсягу інформації що є у слідчого – матеріали к/с та в деяких випадках матеріали органів дізнання.

Послідовність допиту певних осіб здійснюється з врахуванням даних що є у справі стосовно особи яка ними володіє; важливість цієї інформації на конкретному етапі розслідування; зацікавленості особи в кінцевому результаті розслідування; можливість виклику в найкоротший строк; вивчення предмету допиту встановленим обставинам, які можуть бути відомі допитуваному.

Вивчення особи допитуваного – дослідження соціально – психологічної характеристики, встановлення рівня інтелекту, схильностей, способу життя, виховання, способу мислення, темпераменту, що дозволяє встановити психологічний контакт, обрати найбільш доцільні і ефективні тактичні прийоми спілкування і правильно оцінити одержане.

Прогнозуючи поведінку особи що буде допитуватись необхідно передбачити що вона може добросовісно помилятись або давати неправдиві покази.

Момент проведення допиту визначається конкретною с/д, а щодо підозрюваного, обвинуваченого, момент визначається діючим КПК У.

Місцем, як правило, повинен бути тільки кабінет, але допит може проводитись на місці події, за місцем проживання чи знаходження (СІЗО, ізолятор тимчасового утримання), місцем роботи в лікувальному закладі (з дозволу лікаря). За місцем проживання доцільно допитувати малолітніх, осіб похилого віку. Крім того, за місцем проживання може бути допитаний підозрюваний – після проведення в нього обшуку.

Виклик – повісткою або через кур’єра, телеграмою, безпосереднім повідомленням по телефону, через адміністрацію ізолятора тимчасового утримання або СІЗо.

Коло учасників визначається виходячи із предмета допиту, особи допитуваного і його процесуального становища.

Завершальним етапом є складання плану, який може бути усним або письмовим, коротким чи розгорнутим.

При розслідувані одноепізодних нескладних справ план – це перелік питань, що підлягають встановленню, а по багатоепізодним – можуть бути у вигляді таблиці.

При підготовці плану необхідно мати на увазі, що все не можливо врахувати, а тому в процесі можуть вноситись зміни і доповнення.

3. Тактика допиту, тактичні прийоми.

Процес допиту умовно можна поділити на 4 частини:

1. вступна

2. вільна розповідь

3. відповіді на запитання

4. заключна

приступаючи до допиту необхідно з’ясувати анкетні дані, перевірити особисті документи, уточнити чи є необхідність залучення перекладача чи інших осіб, роз’яснити права і обов’язки з врахуванням процесуального становища – свідки, потерпілий – попередити про кримінальну відповідальність.

Поруч з цим необхідно з’ясувати ставлення допитуваного до справи і осіб, які проходять в ній, його можливу позицію і встановити психологічний контакт.

Для успішного встановлення психологічного контакту необхідним є дотримання таких умов:

1. індивідуальний підхід до допитуваної особи

2. здійснення психологічної діагностики ліній поведінки, що обрана допитуванням з метою встановлення причин обраної ним позиції

3. об’єктивна, коректна доброзичлива поведінка слідчого

4. роз’яснюють допитуваному його права і обов’язки

5. дотримання законних інтересів і прав допитуваного

6. проведення допиту без сторонніх осіб (за винятком, коли цього вимагає закон та обставини справи).

Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані тактичні прийоми: проведення бесіди на сторонню тему що становить інтерес як для нього так і слідчого, демонстрація поінформованості про життя допитуваного, його потреби, інтереси.

Переходячи до допиту необхідно запропонувати вільно розповісти все що йому відоме у справі (коли особа не ухиляється від дачі показань). Застосування цього прийому дозволяє скласти особисту думку про допитуваного, виявити ступінь поінформованості про обставини справи допитуваним, отримати уявлення про правдивість свідчень та факти, які ще не відомі.

Під час вільної розповіді не бажано ставити уточнюючі і додаткові питання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямувати розповідь до суті факту що підлягає встановленню.

Вести протокол не доцільно, а здійснюються тільки чернові записи на цій стадії.

Під час вільної розповіді не завжди все висвітлюється що є предметом допиту, виникає необхідність перейти до стадії «запитання – відповідь»

В залежності від змісту та мети поставлених питань вони поділяються:

· основні

· доповнюючи

· нагаду вальні

· уточнюючі

· контрольні

Згідно з вимогами ч.6 ст.143, ч.4 ст.167, ч.2 ст.171 КПК У заборонено ставити питання у формулюванні яких є відповідь.

Нерідко результативним є реалізація правила неочікуваної постановки раптового (основного) питання, що визначається особливостями особи та ситуації що склалася. В деяких випадках до основного питання необхідно підготовити особу, шляхом повного переходу до нього від обміркування незначних другорядних обставин, а інколи і від відтяжного міркування тематики, що виходить за межі предмета допиту.

Тактичні прийоми що застосовуються різноманітні і нерівнозначні, але їх застосування дозволяє провести допит цілеспрямовано, встановити психологічний контакт, з’ясувати які саме обставини відомі, прийняти заходи щодо нейтралізації негативної позиції.

На відміну від процесуальних норм, тактичні прийоми не регламентовані законом, але кожний з них повинен відповідати вимогам:

1. несу перечити нормам закону, моралі, етики, процесуального порядку слідства

2. не чинити на допитуваного такого впливу який може призвести до само обмови

3. не ґрунтуватись на обмані, обіцянках, які не можливо виконати

4. виключати психічний або фізичний вплив, який може завдати шкоду допитуваній особі

5. не дискримінувати правоохоронні органи, їх діяльність

Тактичні прийоми застосовуються як під час підготовки до допиту, так і в процесі допитів.

Прийоми що застосовуються при підготовці:

· вивчення особи,

· організації допиту

· встановлення психологічного контакту

В процесі допиту застосовують такі тактичні прийоми:

1. що спонукають допитуваного до міркувань і дачі показань:

· постановка уточнюючих питань

· нагадування в загальних рисах про події що відбулися

· уточнення емоційного стану допитуваного

· обстановки, умов при яких формувались покази

· пожвавлення асоціативних зв’язків з метою відновлення в пам’яті сприйнятого

2. що здійснюють психологічний вплив на допитуваного:

· спонукання відмовитись від протидії і введення слідства в оману

· створення враження про безнадійність обраної ним педагогічної позиції

· раптове пред’явлення найбільш важливих доказів

3. що використовуються в безконфліктних ситуаціях:

· створення доброзичливої обстановки, що сприятиме дачі правдивих достовірних показань

· надання допомоги у згадуванні сприйнятого і постановка уточнюючих питань

4. що використовуються в конфліктних ситуаціях:

· створення суворо робочої обстановки, яка б була несприятливою для вираження неприязні до слідчого, а навпаки, викликала б повагу

· подолання негативної позиції

· створення враження про повну обізнаність щодо обставин справи

· переконання в недоцільності конфліктувати

Тактичні прийоми в конфліктних ситуаціях можна поділити на кілька груп:

1 – прийоми що направлені на розпізнання правдивих і неправдивих показань:

· створення не відволікаючої обстановки та уваги до допитуваного

· уточнення і конкретизація невизначеного, неповного

· постановка додаткових і контрольних питань з метою повторного викладу окремих і всіх фактів

· формування уявлення про неможливість говорити неправду або приховувати факти

2 – прийоми що направлені на відмежування умисно логічних показань від помилок:

· уточнення умов сприйняття

· постановка питань які збуджують або послаблюють емоційний стан допитуваної особи

· раптовий перехід до з’ясування іншого

· постановка питань які можуть вказувати на неправдивість показань (в більшості це з’ясування ознак і особливостей)

3 – прийоми що направлені на використання якостей особи:

· використання якостей

· звернення до совісті за сумлінного виконання своїх обов’язків щодо сприяння в боротьбі зі злочинністю

4 – прийоми що направлені на викриття неправдивих показань:

· створення суворої робочої обстановки і конкретної поведінки

· формування у допитуваного уявлення про те, що давати неправдиві покази недоцільно і будь-яка неправда буде викрита

· створити у допитуваного уявлення про повну обізнаність слідчим про подію що відбулась і доказах

· пред’явлення найбільш вагомих доказів

найбільш ефективні результати дає пред’явлення речових доказів. Існують такі прийоми пред’явлення:

1. роздільне пред’явлення в тій чи іншій послідовності

2. одночасне пред’явлення всього комплексу доказів

3. пред’явлення спочатку побічних, а потім прямих доказів

4. несподіване, раптове пред’явлення після бесіди з цього приводу

5. пред’явлення доказів у зростанні їх значимості

6. пред’явлення комплексу доказів після попереднього інформування про їх наявність або переліку з роз’ясненням джерел їх походження чи без роз’яснення

7. пред’явлення доказів зненацька

8. надання можливості самій особі вивчити і оцінити докази і ступінь їх значимості

9. супроводження процесу пред’явлення поясненням умов і механізму утворення та обставин виявлення

10. пред’явлення доказів з демонструванням можливості ТКЗ стосовно виявлення і розшифровки інформації, що міститься в цьому доказі

Для викриття злочинців в одноепізодних злочинах перевагу надавати пред’явленню всієї сукупності доказів одночасно. Коли особа не бажає давати покази, застосовувати поступове пред’явлення окремих доказів, і коли він похитнувся то можуть бути пред’явленні всі докази в сукупності, що спростовує надані неправдиві покази конкретним доказом.