Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Низовини
|
|
Поліська низовина простягається на півночі України в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, займає також північну частину Сумської області. На Лівобережжі поступово переходить у Придніпровську низовину.
Поліська низовина відзначається різноманітністю краєвидів, що зумовлено її геологічним походженням. Вона складена з пісків річкового і воднольодовитого походження. Ці піски перевіяні вітрами, нагромаджені в горби, вали, дюни, пасма, що і надає своєрідності рельєфу.
Поверхня Поліської низовини – плоска рівнина без будь-яких підвищень.
Серед одноманітної піщаної рівнини трапляються лесові острови, а на Правобережжі, крім того, кряжі і невеликі височини.
Важливим елементом рельєфу Поліської низовини є долини численних річок (Дніпра, Прип’яті, Десни, Тетерева, тощо). Річкові долини широкі, з низькими берегами. Там, де річки врізаються в кристалічні породи – долини глибокі, мають круті скелясті береги. Заплави річок здебільшого заболочені.
Придніпровська низовина займає простори Лівобережної України в межах Чернігівської, Сумської, Київської, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської і частково Харківської та Запорізької областей. На півночі вона переходить у Поліську низовину, на півдні обмежена Донецькою та Приазовською височинами. На південному заході крутим правим схилом долини Дніпра проходить межа з Придніпровською височиною.
Утворення низовини пов’язане з Дніпровсько-Донецькою западиною. В основі низовини залягає занурений на 4 – 5 тис. м кристалічний фундамент, перекритий потужною товщею осадових порід.
У центральній частині низовини є окремі підвищення. Серед них виділяються гора Золотуха на схід від м. Ромен, гора Пивоха між гирлами Сули і Псла.
Причорноморська низовина простягається на південь України в межах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької областей та Криму. На північному заході вона переходить у Подільську височину, на півночі і сході її обмежує Приазовська височина. Поверхня низовини має загальний похил з півночі на південь.
Рельєф більшої частини низовини слабо хвилястий, в центральній частині – плоский. Рівнинність поверхні порушується долинами річок, напрям яких в основному збігається з її похилом, а також балками, ярами, подами до 20 м завглибшки.
Гірські райони
Українські Карпати становлять частину Східних Карпат.
Вони підносяться на заході України в межах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. За структурним відношенням вони відповідають Карпатській складчастій системі.
Характерною ознакою Українських Карпат є зональність їх будови. Вони складаються з ряду паралельних хребтів, які відповідно до геологічної структури простягаються з північного заходу на південний схід. Серед хребтів виділяються Скибовий, Вододільний, Полонинський і Вулканічний.
Вододільний хребет розташований у центральній смузі Карпат, він порізаний численними долинами, має багато перевалів.
Внутрішня, найвища смуга Карпат зайнята Полонинськими горами. Вони розчленовані поперечними долинами на багато відокремлених гірських масивів – полонин.
Південну смугу Українських Карпат становить Вулканічний хребет, у якому виділяються окремі гірські масиви з максимальними висотами – від 878 до 1085 м.
Карпати – середньо високі гори, пересічна висота їх становить 1000 м, найбільша гора – Говерла (2061 м). Гори розчленовані поздовжніми і поперечними долинами, якими течуть бурхливі річки. В Карпатах беруть початок Дністер, Тиса, Прут, Черемош.
Загальний характер рельєфу Українських Карпат – це зручні і низькі перевали (Ужгородський, Верецький, Яблунецький), наявність значних рівних поверхонь, що створюють сприятливі умови для їх господарського використання. Смарагдові гірські хребти, оповиті серпанком.
Кримські гори займають крайню південно-східну частину України. Вони простягаються на 180 км уздовж узбережжя Кримського півострова. Найбільша ширина гір – 50 км. У рельєфі Кримських гір чітко виділяються три майже паралельні пасма: головне (південне), внутрішнє і зовнішнє.
Найвищими є головне пасмо. Південні схили його круті, північні – здебільшого пологі. На заході пасмо крутим уступом обривається до моря, далі на схід стіна обриву відступає від моря на 10 – 12 км. Південне пасмо складено сірими вапняками, які залягають на сланцях і пісковиках. Південно-західна та центральна частина головного пасма складається з столових масивів, плескаті вершини яких називають яйлами. Тут підноситься Ай-Петринська яйла, Нікітська.
Південний схил пасма утворює смугу Південного берега Криму. Своєрідними формами рельєфу тут виділяють гірські амфітеатри: Ялтинський, Гурзуфський, Алуштинський; гори відторженці (Кішка, Могарі), зсуви, нагромадження скель (хаоси), виходи вулканічних порід – лаколіти (гори Аюдаг, Кастель), давньовулканічні масиви (Карадаг).
Внутрішнє пасмо Кримських гір простягається по лінії Інкерман – Старий Крим. Воно складено з жовтих вапняків, рельєф його характеризується горами-останцями – Чуфук-Кале, Мангуп-Кале.
У багатьох місцях Кримських гір завдяки вивітрюванню на схилах утворилися мальовничі скелі, стовпи, природні “ сфінкси ”, карстові утворення – печери, лійки. Найбільшою є Червона печера.
Клімат України
Клімат – це багаторічний режим погоди в даній місцевості, зумовлений географічними умовами.
Клімат має величезне значення, оскільки під впливом основних факторів кліматоутворення – тепла, вологи, тривалості світлового дня – формується відповідна рослинність. З рослинами тісно пов’язанні тварини. Господарська діяльність людини також обумовлюється кліматичними факторами. В більш сприятливих кліматичних умовах вища щільність населення, концентрація промисловості.
Україна розміщена в основному в помірному тепловому поясі. Клімат її в цілому помірно-континентальний, лише на Південному березі Криму клімат субтропічний, середземноморського типу. В Закарпатті клімат також м’який, з теплою малосніжною зимою і дощовим літом.
Загальною закономірністю клімату України є зростання його континентальності з заходу на схід і близька до широтної зональності у розподілі температури, вологості та опадів. Це пов’язано з різною віддаленістю західних і східних районів від Атлантичного океану. Основними кліматоутворюючими факторами є:
1) кількість сонячної радіації
2) циркуляція атмосфери
3) підстилаючи земна поверхня
Сонячна радіація (надходження сонячного тепла до поверхні Землі) є одним з визначальних факторів клімату. Сумарна сонячна радіація на території України за рік становить від 398 – 406 Дж /см² у північних і південно-східних районах до 560 – 561 Дж / см² на Південному березі Криму. Більша частина сонячної радіації припадає на теплий період року, особливо на травень – вересень.
Циркуляція атмосфери – другий важливий фактор кліматоутворення. Рівно ний характер рельєфу сприяє вільному пересуванню повітряних мас з різними властивостями – теплих і холодних, сухих і зволожених.
Циклони – це висхідні атмосферні вихрі із зниженим атмосферним тиском у центрі і з вітрами від периферії до центру.
Антициклони – низхідні атмосферні вихрі із замкненою областю підвищеного тиску в центрі, від якого вітри дмуть до периферії.
Для території України в цілому характерний антициклональний стан атмосфери: днів з антициклонами більше (235), ніж з циклонами (130), що пояснюється меншою рухливістю антициклонів.
Підстилаюча земна поверхня має значний вплив на погодні процеси і на клімат. Гори, височини затримують вітри, впливають на розподіл опадів. Ліси сповільнюють рух повітря в нижніх шарах атмосфери; в степу, навпаки, повітряні маси рухаються з великою швидкістю. Сніговий покрив відбиває до 94% сонячної радіації, внаслідок чого взимку поверхня України ще більше охолоджується. Трава, грунт відбиває 26% сонячної радіації.
Основні метеорологічні елементи
Температура повітря в Україні змінюється залежна від надходження сонячної радіації. Середня річна температура на території нашої країни на півночі становить +6...+7° і на півдні +12°...+13°С.
Найхолодніший місяць – січень, найтепліший – липень. У західній частині України тепловий вплив повітряних мас, що формуються над Атлантичним океаном і Західною Європою, більший, ніж на східній.
Найвищу температуру зафіксовано на південному сході країни, в районі басейну Сіверського Дінця (+41°C).
Опади розподіляються на території України нерівномірно. Кількість х змінюється залежно від пори року, рельєфу, географічного положення місцевості та інших факторів.
Найбільше опадів випадає у гірських районах Карпат (в окремих районах понад 1500мм), найменше – на узбережжях Чорного та Азовського морів (близько 300 – 350мм).
Атмосферні опади – це вода в краплинно-рідкому або в твердому стані, яка випадає з хмар у вигляді дощу, мжички, снігу, крупи або осідає безпосередньо з повітря на поверхню Землі у вигляді туману, роси, інею, ожеледі тощо.
Сніговий покрив у Поліссі та Лісостепу утворюється у середині листопада, у степовій зоні – на початку грудня, у Кримських горах – наприкінці листопада на початку грудня, у Карпатах – ще раніше.
Несприятливі метеорологічні явища
Грози в Україні спостерігаються переважна з квітня по вересень, на узбережжях морів – у жовтні, листопаді, зимою грози бувають дуже рідко. Середня кількість гроз на рік 25-30, у південних районах кількість їх зменшується до 15-20, а у гірських районах зростає до 30-40. Інтенсивні і тривалі грози найчастіше спостерігаються під час проходження атмосферних фронтів.
Град в Україні у середньому на рік буває 1-2 дні, у горах 4-6 днів, у степових районах його часто не буває зовсім. Найчастіше він випадає у травні – червні. Випадання граду, як правило, супроводжується значним зниженням температури повітря (на 6-8 град.). Град завдає значної шкоди сільському господарству.
Тумани в Україні найчастіше бувають у холодний період року (особливо в грудні – лютому).
Утворення туману взимку зумовлюється охолодженням теплого вологого повітря, що надходить з Атлантичного океану та Чорного моря, значний вплив мають також місцеві умови – рельєф, температура вологість повітря.
Ожеледиця утворюється у холодний період року при температурі нижче 0...–3°С. Найчастіше вона буває на Донецькому кряжі, Приазовській височині (на рік приблизно 30 днів), а також у Карпатах та Кримських горах. Загальна тривалість ожеледиці коливається від 15 хв до 15 діб, середня – близько 12 год.
Суховії в Україні спостерігаються у квітні – вересні, з максимумом у серпні. Виникають при підвищенні температури повітря понад +25°С, зниженні відносної
вологості до 30% і швидкості вітру понад 5 м/c.
Грунти України
Грунт – це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв’язує живу і неживу природи. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.
Процес утворення грунтів пов’язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підгрунтя і працею людини.
Найважливіші морфологічні ознаки грунтів:
1) забарвлення
2) структура
3) будова
4) механічний склад
5) включення
6) родючість грунту
Забарвлення – це одна з важливіших морфологічних ознак, за якою деякі грунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір грунтів залежить від сполук, що входять до його складу.
Структура. Грунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному грунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв’язані одна з одною. У структурному – вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які надають грунтові певної структури.
Структура грунту, створюючи сприятливий водний і повітряний режим, є одним з вирішальних факторів його родючості.
Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0.25 мм.
Будова грунту – щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.
Механічний склад грунту – це співвідношення в грунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску поділяються на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.
Включення – це елементи, які містяться в грунті не з причин грунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.
Родючість грунту – це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації.
До складу грунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими з них є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.
Чорноземи – най родючіші грунти в світі. Вони містять до 7% гумусу і мають грудкувату будову. Най більшою особливістю цих грунтів є велика глибина гумусового горизонту – до 120 – 150 см і більше.
В Україні спостерігається зменшення земель внаслідок ерозійних процесів, повторного засолення, забруднення промисловими відходами. Так, еродовані грунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68%.
Чорноземи втратили третину гумусу.
Слід пропонувати дітям восени вкопувати опале листя в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючі землі.
Води України
Вода – найбільш розповсюджена речовина в природі, без якої неможливе життя на Землі.
Моря
Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини.
На північному сході Керченською протокою сполучається з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор – з Мармуровим морем.
Островів у Чорному морі мало, вони не великі за розмірами, більшість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.
Глибина Чорного моря най більша біля Південного узбережжя Криму до – 1000 – 2000 м (на відстані 7 – 29 км від берега). Північно-західна частина Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100 – 120 м (середня менша 25 м).
Солоність води в північно-західній частині Чорного моря становить 13 – 14% через велике надходження прісної води, яку приносять річки, поблизу Південного берега Криму – близько 16%.
Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0.4... 8.4°, влітку +23... 25°С.
Рослинний світ Чорного моря представлений водоростями.
Тваринний світ представлений багатьма безхребетними.
Серед риб (180 видів) промислове значення мають бички, хамса, скумбрія, кефаль, оселедці, камбала, пеламіда, ставрида.
З великих ссавців поширені дельфіни – білоочки, зрідка зустрічаються білодеревні тюлені.
Азовське море являє собою являє собою внутрішнє море Атлантичного океану: Керченською протокою сполучається з Чорним морем. Береги Азовського моря переважно низькі, прямолінійні. Островів у Азовському морі мало. Найбільші з них Бірючий, Черепаха, Довгий, Піщані острови. Глибини Азовського моря незначні. Середня глибина 8 – 10, максимальна – 14 м. Солоність води у Азовському морі порівняно невелика – близько 12 %, у східній частині моря – 4, 4 %. Температура води влітку в середній частині досягає +25...+28, біля берегів +30...+31 град.С. У морі водиться багато прісноводних видів риб. Найбільше значення мають судак, лящ, тюлька, хамса, осетер, севрюга, білуга, оселедці, бички, тараня, камбала, короп, кефаль, тощо.
Річки
Річкова сітка України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і частково до басейну Балтійського моря. Всі річки території нашої країни належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн Дніпра.
На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2938 мають довжину понад 10 км і 116 – понад 100 км.
За характером течії, берегів і режимом річки України поділяються на три основних групи: 1) річки Поліської низовини; 2) річки розчленованих рівнин; 3) гірські річки.
Річки Полісся беруть початок переважно з боліт, живляться ґрунтовими, дощовими і талими сніговими водами. Долини їх широкі, слабко вироблені, течія повільна з великою кількістю закрутів і стариць у заплаві. Навесні під час танення снігу річки широко розливаються.
Річки розчленованих рівнин Степу і Лісостепу становлять найбільшу групу. Вони беруть початок переважно з джерел на невеликих височинах або в глибоких ярах на рівнинній місцевості, течуть у широких долинах з пологими схилами, мають повільну течію, добре вироблене русло. Навесні вони переповнюються талими водами і широко розливаються, влітку міліють, а деякі пересихають. У місцях виходів кристалічних порід на річках утворюються бистрини, перекати, пороги.
Гірські річки Карпат і Криму мають характерне велике падіння, русла неглибокі, скелясті, порожисті, із значною кількістю перекатів і водоспадів; долини вузькі з крутими схилами. Течія Карпатських рік стала, найвищий рівень води буває влітку, під час посиленого танення снігу в горах, та восени, під час великих дощів. Річки Кримських гір часто змінюють свій режим, на довгий період пересихають або переходять у підземні потоки. Живлення їх здебільшого дощове. Взимку і навесні можливі паводки.
Усі річки України взимку замерзають. Встановлюється льодостав у кінці листопада – кінці грудня. Першими скресають річки південно – західної частини території країни, останніми – північно-східної частини.
Найбільшою річкою України є Дніпро. Це третя за площею басейну річка в Європі після Волги і Дунаю. Бере початок на Валдайській височині в Смоленській області. В Україні Дніпро протікає своєю середньою і нижньою течією і впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. У Дніпро впадає 1351 притока. З правих приток найбільша Прип’ять. Найбільші притоки Прип’яті – Тур’я, Стохід, Стир, Горинь, Ствига, Уборть. Друга права притока Дніпра є Тетерів. Інші праві притоки: Ірпінь, Рось, Тясьмін, Базавлук, Інгулець.
З лівих приток Дніпра найбільша Десна. Вона впадає в Дніпро на північ від Києва. З інших лівих приток найважливішими є Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара.
На території України протікають: Південний Буг, Синюха, Інгул, Дністер, Дунай, Стрий, Тиса, Сіверський Донець, Сал гир, Міус, Сан і Буг, та багато інших.
Річки України використовуються як для внутрішніх перевезень, так і для економічних зв’язків з іншими державами, як джерело енергії та водопостачання.
В Україні проводиться цілеспрямована система заходів, зв’язана з охороною річок. Зниження водоносності великих річок, яке спостерігається зараз, залежить від водоносності малих річок. Через це значна увага приділяється охороні малих річок, у басейнах яких формується близько 60% стоку нашої країни.
|
|