Схема світової історії.

За К. Ясперсом («Сенс і призначення історії» рос. – «Смысл и назначение истории») схема світової історії може бути викладеною у наступному вигляді:

· З глибин доісторії (до часу появи цивілізацій), що продовжувалася сотні тисячоліть, з десятків тисячоліть існування подібних нам людей у тисячоліття, що передували нашій ері, в Месопотамії, Єгипті, в долині Інду і Хуанхе виникають великі культури стародавніх часів.

· В масштабах усієї земної поверхні це – острівці світла, що розкидані у всеохоплюючому світі первісних народів.

· В великих культурах давніх часів, в них самих або в орбіті їх впливу в осьовий час, з 800 по 200 рр. до н. е., формується духовна основа людства, причому незалежно одна від одної в різних місцях – Європі з її поляризацією Схід і Захід, в Індії і Китаї.

· На Заході, у Європі, в кінці середніх віків виникає сучасна наука, а за нею з кінця XVIII ст. чередують століття техніки; це перше після осьового часу дійсне нове звершення духовного і матеріального характеру.

· З Європи йшло заселення Америки і формування її духовної культури, виходило вирішальне у раціональній і технічної сфері впливу на Росію з її східно-християнським корінням; Росія ж, в свою чергу, заселяла всю північ Азійського материка до Тихого океану.

· Сьогоднішній світ з його наддержавами – Америкою і Росією, з Європою, Індією і Китаєм, з Передньою Азією (Іран, Пакистан, Туреччина), Південною Америкою і іншими регіонами земної кулі (Японія, Тайвань, Південна Корея, Індонезія, Сінгапур, Південноафриканська республіка та ін.), поступово в ході довготривалого процесу, що розпочався з XVI ст., завдяки розвитку техніки, фактично став єдиною сферою спілкування, яка, попри боротьбу і роздрібненість, з все наростаючим ступенем вимагають політичного єднання, будь то насильницького в межах деспотичної світової імперії (Китай, Росія), будь то в межах правового устрою світу в результаті узгодження (Евросоюз).

· До сьогодення взагалі не існувало світової історії, а був тільки конгломерат локальних історій з епізодичними, короткочасними поєднаннями відмінних культурних систем в межах великих геополітичних просторів (Імперія Олександра Македонського, Римська імперія, Арабський халіфат, Монгольська імперія Чингізидів).

· Те, що ми називаємо історією, і те, чого у попередньому сенсі більше не існує, було лише миттю, проміжком в якісь п’ять тисячоліть між заселенням земної поверхні, що відбувалося сотні тисяч років у доісторії, і тим, що мі тепер розглядаємо як дійсний початок світової історії.

· Людина чотири рази як би відправляється від нової основи.

Ø Спочатку від доісторії (виникнення мови, знарядь праці, вміння користуватися вогнем), коли вона тільки ставала людиною.

Ø У другому випадку від виникнення великих культур стародавніх часів.

Ø У третьому – від осьвого часу, коли повністю формується дійсна людина в його духовній відкритості світу.

Ø У четвертому – від науково-технічної епохи, чий перетворюючий вплив мі відчуваємо і зараз.

· У відповідності до цієї схеми виникають чотири специфічних питання, які у наші дні сприймаються як основоположні питання світової історії:

1. Що було у доісторичній історії вирішальнім для формування людини?

2. Як виникли починаючи з 5 тис. р. до н. е. великі культури стародавніх часів?

3. У чому сутність осьвого часу і яка його причина?

4. Як треба розуміти виникнення науки і техніки? Що призвело до «епохи техніки»?

Елвін Тоффлер («Третя хвиля») для розуміння історичного процесу запропонував використовувати аналіз «фронту хвилі». Історія це череда хвиль, що несуть зміни. Такий підхід концентрує нашу увагу не стільки на історичних безперервностях, якими би важливими вони не були, скільки на дискретності ( перервності) в історії, моментах порушення безперервності – нововведеннях і крапках перериву ( набуття нових якостей у русі систем ).

v Зростання сільського господарства було першим поворотним моментом у соціальному розвитку людства – ПЕРША ХВИЛЯ. До неї людство жило невеликими, досить часто мігруючими групами, які займалися збиральництвом, рибальством, полюванням і тваринництвом. Приблизно 10 тис. років до н. е. розпочалася сільськогосподарська революція яка з часом поширилася всією планетою, повністю змінивши життя людей. Ця перша хвиля не вичерпала себе до початку наступної і тільки на сьогодні практично згасла. Лише нечисельним племінним суспільства Південної Америки, Папуа-Нової Гвінеї, Африки ще належить увійти у сільськогосподарський простір. Проте сили цієї першої хвилі вже вичерпані.

v Індустріальна революція була другим великим проривом – ДРУГОЮ ХВИЛЕЮ. Розпочалася в Європі у XVII ст. і призвела до планетарних змін. Ця друга хвиля рухалася країнами і континентами значно швидше першої. За декілька століть ця хвиля революціонізувала життя у Європі, Північній Америці і деяких інших частинах земної кулі. Вона продовжує поширюватися і багато країн які раніше були виключно сільськогосподарськими з усіх сил намагаються будувати сталеварні, автомобільні, текстильні заводи, залізниці та ін. Друга хвиля ще не остаточно втратила свої сили.

v Коли наплив індустріалізму досяг свого піку після закінчення Другої світової війни світом почала рухатися ТРЕТЯ ХВИЛЯ яка трансформувала все до чого б вона не доторкнулася. Саме у повоєнне десятиліття вперше кількість «білих комірців» (менеджери, юристи, брокери тощо) і робітників сфери обслуговування перевищила кількість «синіх комірців» (інженери і техніки). Це було те саме десятиліття яке стало свідком широкого впровадження комп’ютерів, досяжних мандрівок на реактивних літаках, таблеток-контрацептивів і інших високо значущих нововведень.

Тому багато країн відчуває вплив двох або навіть трьох зовсім різних хвиль (Бразилія) які рухаються з різною швидкість і несуть різний потенціал. Всі країни, що оволодівали сучасними технологіями страждали від колізії між Третьою хвилею і застарілими, «скам’янілими» економікою і установами Другої хвилі.

Повертаючись до чотирьох запитань про світову історію ми не можемо не торкнутися ключової проблеми сучасної історії – поєднання біологічного та історичного в людині.

У процесі становлення людини протягом багатьох тисячоліть фіксувалися, скоріш за все, у якості спадкових біологічних властивостей існуючі зараз її основні риси. У історичний час, навпаки, людина біологічно, скоріше за все, не змінювалася. «Немає ні найменших ознак того, що у межах науково контрольованої історичної епохи змінювалися б задатки новонароджених» (А. Портман). Способи дослідження і відповідні їм реальності біологічна і історична не співпадають. Складається враження немов би одне, історичний розвиток людини, продовжує друге, біологічне. Те, що ми називаємо історією, скоріш за все, не має нічого спільного з біологічним розвитком.

Між тим у людській природі біологічні і історичні риси насправді нерозривно пов’язані. Як тільки ми проводимо розділення понять виникає ряд питань.

· До яких біологічних змін може призвести історичний розвиток?

· Які біологічні реалії можуть послужити причиною тих або інших можливостей історії?

Між тим яким чином біологічний розвиток людини і його історичне перетворення впливали один на одне, у цілому, теж залишається від нас прихованим.