Лютого 1591 року

Видана “Просфоніма” – пишний панегірик, яким спудеї (учні) братської школи вітали митрополита київського Михайла Рогозу. Перша в східнослов'янській літературі окрема друкована збірка віршованих декламацій. Вона вважається першою публікацією твору, який можна віднести до зачатків драматургії.

1591 рік

Видано “Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго Єллино-славенскаго язика. Совершаннаго искуства осьми частей слова” (“Адельфотес” – грецькою мовою означає братство) – надрукований підручник для братської школи. Книга була складена під керівництвом викладача Львівської братської школи Арсенія Елласонського. Написана двома мовами – ліворуч подано текст грецькою мовою, праворуч – церковнослов’янський переклад із значним впливом українських говорів.

1596 рік

Видані у Вільно “Лексисъ, сирічь реченія, въкратъці собраны и из словенского языка на просты Рускій діалектъ истолкованы” та “Грамматіка словенска” Лаврентія Зизанія – українського мовознавця, учителя Львівської братської школи, автора першого православного Катехізису в східних слов’ян. У реєстрі словника церковнослов’янські слова перекладено староукраїнською літературною мовою. Містить 1061 словникову статтю.

1598 рік

Опубліковано “Апокрисис, албо Отповіді на книжки о соборі Берестейськом, іменем людей старожитной релігії гречєской...” (1597р, Вільно; 1598р., Острог) Христофора Філалета, що в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб. (Дослідники сходяться на тому, що псевдонім належить прибічнику князя Острозького, сину одного з діячів Чеських братів, протестанту Мартину Броневському.) – полемічний твір, який вийшов друком спочатку польською мовою у типографії Раденького, а згодом в українському перекладі в Острозькій типографії. Написаний проти анонімно виданої в 1597 р. книги єзуїта Скарги “О писанье и оборона събору руского беремтейского”. Написаний з великою ерудицією. Твір багатий на прислів’я, приказки, притчі, байки.

За змістом “Апокрисис” складається з двох частин: дві перші присвячені унії й пов’язаним з нею проблемам, дві другі – загальним питанням, зокрема примату папи та східному патріархату. Навівши велику кількість урядових і приватних документів, автор доводить, що Берестейська унія – це справа кількох людей, які для задоволення особистих, егоїстичних інтересів надужили високим становищем у православній церкві. Наприкінці твору Філалет іронізує з обіцянок католиків і надій уніатів, що унія піднесе престиж церкви східного обряду в Речі Посполитій. На його думку, унія, яку прийняли в Бересті, замість єдності та спокою може викликати ще більші релігійні та національні колотнечі. “Апокрисис” містив багатий фактичний матеріал і водночас відзначався публіцистичністю. Високу оцінку твору Філалета дав Іван Вишенський у посланні 1597р. “Благочестивому государю Василію, княжиті Острозькому і православним христіанам Малои Руси...” Це була по суті перша спроба рецензування дана його колегою-сучасником.

Роки.

“Пересторога”– автор невідомий, але, очевидно, це світська людина, близька до князя Острозького, добре обізнана з полемічною літературою й діяльністю братства. Дослідники вважають, що автором міг бути Юрій Рогатинець або Іов Борецький.

Опубліковано “Тренос, тобто плач єдиної Святої вселенської апостольської східної церкви” Мелетія Смотрицького (Вільно, 1610). Передбачаючи, який резонанс викличе його книга, сховав своє прізвище під псевдонімом Теофіл Ортолог. “Тренос” набув такого розголосу, що польський король Сигізмунд 3 наказав під загрозою штрафу в 5 тисяч злотих не продавати і не купувати книгу. Твір написаний у формі плачу-голосіння православної Матері-церкви, що переростає в образ Матері-України, яка тужить-плаче за своїми невдячними дітьми, котрі покинули, зрадили її мову, віру, громадянство. Ці невдячні діти – це українські магнати, до речі, в “Треносі” подано поіменний список української аристократії та перекидчиків-священнослужителів, яких змальовано в образі зграї псів, що біжать у запряжці – унії. Найцікавіші перші чотири розділи твору, в яких автор звертається до почуттів своїх читачів і виявляє себе майстром художнього слова. Наступні шість розділів написані сухо, тут автор виявляє себе незвичайно освіченим і ерудованим (у “Треносі” подано посилання на 150 авторів).

1616 рік

Відкрито братську школу в Києві при Богоявленському монастирі і братстві при ньому на Подолі. Першим ректором був Іов Борецький – відомий учений і письменник-полеміст (1570-1631).

1619 рік

Видана “Грамматіка славенския правилное Синтагма” Мелетія Смотрицького. За одними даними була випущена в 1613 р. у м. Вільно, за іншими – у 1619 р. у м. Єв’ї. Складається з чотирьох частин: орфографії, етимології, синтаксису, просодії (правила віршування). За твердженням учених, автор створив “українсько-білоруський варіант церковнослов’янської мови початку ХVІІ ст.” Праця справила великий вплив на наступні граматики української, білоруської та російської мов.

*Мелетій Смотрицький (1572 чи 1578-1633) – письменник-полеміст, філолог, ректор Київської братської школи в 1618-1620 рр. Написав близько 18 творів, зокрема “Антиграфи” (1608), “Тренос, або Плач” (1610), “Протест” та “Апологія” (1628), “Параїнезис” (1629).

Роки

Написаний великий трактат “Палінодія”, направлений проти книги віленського уніатського архімандрита Льва Кревзи. Автор Захарія Копистенський. Трактат складався з передмови та чотирьох частин, мав на меті довести безпідставність католицького вчення про першість папи. Він не був надрукований, але мав велику популярність і вплинув на творчість українських письменників ХVІІ ст.

*Захарія Копистенський походив із Західної України і вчився в школі Львівського братства. У 1625 р. став архімандритом Печерського монастиря після Єлісея Плетенецького. Написав “Книгу о вірі” (1619), “Книгу о правдивой єдности” (1625). Помер у 1627 р.

1626 рік.

Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св.Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1627 рік

Видано “Лексиконъ Славеноросскій и именъ тлъкованіє...” Памва Беринди (близько 1555-60-1632), виданий у Лаврській друкарні (друге видання 1653 р.). Це церковнослов’янсько-український словник, який містить 6982 словникові статті мовознавчого й енциклопедичного змісту.

1627 рік.

Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька
патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах
спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги.
Так, у Москві спалено «Учительное євангеліє» Транквіліона-Ставровецького
разом з іншими його книгами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія
Тустановського.