Лютого 1483 року

Роки

Подорож Кирила до Хазарії, куди він прямував з проповідю християнства. Проїздом він побував у Херсонесі, де зустрів людину, що розмовляла по-руськи й знайшов Євангеліє та Псалтир “роуськими письмены писано”. За два тижні перебування Кирило оволодів письмом і став читати, перекладати й розмовляти цією мовою. Цей факт засвідчується в праці “Панонське житіє” Кирила.

863 рік

Створення солунськими братами Кирилом та Мефодієм на основі грецького алфавіту письма для слов’ян – кирилицi.

*Мефодій (815-885) – слов’янський просвітитель з Солуні (Салоніки в Македонії), творець слов’янської азбуки, перший перекладач богослужебних книг з грецької на слов’янську мову. Запрошений у Великоморавську державу для ведення служб слов’янською мовою. Був правителем однієї з областей на Балканах, згодом постригся в монахи. Став архієпископом Великої Моравії. Був заарештований і засланий в монастир у Швабії. У 873 р. звільнений. Помер 8 квітня. Місце могили невідоме.

*Кирило (до прийняття в 869 р. монаства – Костянтин) (827-869)– слов’янський просвітитель, творець слов’янської азбуки, перший перекладач богослужебних книг з грецької на слов’янську мову. Навчався в Константинополі, згодом викладав філософію. Запрошений у Великоморавську державу для ведення служб слов’янською мовою. На запрошення Папи Адріана ІІ їде в Рим освячувати слов’янські книги. 14 лютого він важко захворів і помер. Похований у базиліці Св. Климента.

Роки

“Літопис Аскольда”, існування якого встановлено Б. Рибаковим. Розпочатий близько 865-866 рр.

Роки

“Преславські настінні написи” – найдавніші старослов’янські пам’ятки глаголичного та кириличного письма, які знайшли в середині ХХ ст. болгарські вчені К. Миятев та І. Гошев на стінах і плитах Симеонівської церкви в колишній болгарській столиці Преславі. Серед них є уривок глаголичного абецедарія. Збереглися ще Паризький (Болгарський) та Мюнхенський абецедарії. Перший походить з кінця ХІ ст. У ньому подається глаголична азбука з слов’янськими назвами букв, написаними латиницею. Другий міститься в латинському рукописі кінця Х ст. У ньому наведені зразки обох слов’янських азбук.

Кінець ІХ – початок Х століття

Написано невеликий трактат “Сказаніє о письменех” болгарським ченцем, письменником Чорноризцем Храбром. Трактат дійшов до нас у багатьох списках. У ньому автор подає періодизацію історії слов’янської писемності.

Початок Х століття

“Київські глаголичні листки” – одна з найдавніших києво-руських писемних пам’яток, написана глаголицею. Складається з семи пергаментних аркушів. Включає апостольські читання, молитви, пісні, римську обідню, перекладену з латинського джерела наприкінці Х ст. Знайдені єпископом Антонієм у монастирі Св. Катерини на горі Синай. У 1872 р. подаровані Київській духовній академії. Зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського в Києві. В.В. Німчуком перекладені на кирилицю.

І чверть Х століття

Найдавніший кириличний напис на території Русі, знайдений Д. Авдусіним при розкопках Гнєздовського кургану під Смоленськом. Він міститься на глиняному глеку й читається “гороухша” або “гороушьна” – “зерно гірчиці”.

Роки

Договори Олега, Ігоря та Святослава з Візантією, уписані до “Повісті минулих літ” – доказ існування писемності в дохристиянський період до офіційного хрещення Київської Русі.

921 рік

Арабський історик Ахмед ібн Фадлан відвідав волзьких булгар і був присутній на похороні знатного русича. Він згадує, що на могилі “поставили посередині велике біле дерево хондага (береза чи сосна), написали на ній ім’я мужа та ім’я царя русів” – свідоцтво про існування раннього письма в східних слов’ян.

943 рік

“Добруджанський напис” був знайдений 1950 р. у Румунії в м. Добруджі. Найдавніший кириличний напис свідчить про те, що з середини Х ст. кирилиця вже досягла великого розвитку.

Середина Х століття

Написана праця “Золоті луки” Аль-Массуді (помер у 956 р.), у якій згадується про відвідування ним слов’янських храмів, де він бачив написані на камені пророцтва.

982 рік

Напис Григорія на грецькому акті Іверського монастиря – найдавніший точно датований глаголичний напис на території Русі.

993 рік

Напис на надмогильній плиті членів сім’ї болгарського царя Самуїла в Македонії, виконаний кириличними буквами – один з найдавніших датованих слов’янських написів. Текст містить 11 рядків. Пам’ятка відкрита в кінці ХІХ ст. у с. Герман, близько Преспи, у Південно-Західній Македонії.

987 рік

Написана “Книга розпису наукам” арабського вченого Ібн ель Надима, де він не тільки згадує про наявність у наших предків листів, але й залишив зразок. Маючи на увазі 987 р., автор пише, що один із царів гори Кабк (Кавказ) послав його до царя русів; він стверджував, що бачив письмена, вирізані на дереві. Наводить зразок одного східнослов’янського запису, який досі не розшифровано.

Кінець Х століття

“Зографське Євангеліє” (тетраєвангеліє) – пам’ятка старослов’янської мови, написана глаголицею. Це неповний текст Євангелія, перекладений з грецького джерела наприкінці Х або на початку ХІ ст. у Македонії. Обсяг рукопису – понад 300 листків. Старослов’янський текст займає аркуші з 2 по 288. Знайдено В. Григоровичем у Зографському монастирі на горі Афон у 1845 р. Зберігається в бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

Кінець Х століття

Із кінця Х ст. з території Болгарії походять ще такі недатовані кириличні написи, як “Антибогомільський напис” монаха Ананія, “Преславський напис” Павла Хартофілакса, напис Мостича. У Югославії в Темницькому повіті відкрито “Темницький напис”. “Битольський напис” початку ХІ ст. знайдено в 1956 р. в південномакедонському місті Битол.

Початок ХІ століття

Німецький літописець єпископ Титмир (помер у 1018 р.) у своїй праці згадує про загадкові слов’янські письмена, які йому довелося бачити в одному з язичеських храмів міста Ретри. Там знаходилося кілька слов’янських ідолів. На кожному з яких особливими знаками було накреслено ім’я ідола.

Початок ХІ століття

“Рильські глаголичні листки” – глаголичніуривки з “Паренесиса” сірійського богослова ІV ст. Єфрема Сіріна та сповідна молитва, перекладені з грецького джерела в Східній Болгарії. Обсяг збереженої пам’ятки – 5 листків, 3 вирізки з пошкодженим текстом і 3 вирізки, текст яких не піддається розшифровці. Один листок і вирізку відкрив В. Григорович 1845 р., ще 2 листки й вирізку 1880 р. знайшов К. Іречек в Рильському монастирі, а решту відкрив там же в 1936 р. Й. Іванов.

30-50-ті роки ХІ століття

Написано церковну промову “Слово о законі і благодаті”. Автор однієї з перших пам’яток літератури Київської Русі Іларіон – найвідоміший оратор Київської Русі, перший митрополит Києва.

1047 рік

Короткой глаголичний напис попа Упиря Лихого на Новгородському рукописі – зразок глаголиці в східних слов’ян.

1048 рік

“Реймське Євангеліє” датується 40-ми роками ХІ ст. Разом з Анною Ярославною потрапило до Франції. Під час вінчання в Реймському храмі 19 травня 1051 року Анна поклала на олтар написане кирилицею Євангеліє. Зберігся її кириличний підпис АНА-РЪИНА (ANNA-REGINA). Ця книга кишенькового формату призначена для особистого користування. Найдавніша її частина написана кирилівським уставним письмом з якогось старослов’янського тексту з ознаками східнослов’янської мови, оформлення спрощене. Текст – це місяцеслівна частина якогось Євангеліє-апракос (святкове). Решта тексту написана глаголицею в ХІV ст., завезена до Франції і прилучена до першої частини. Зараз Євангеліє зберігається в міській бібліотеці в місті Реймс.

Роки

“Остромирове Євангеліє” (короткий апракос) – найдавніша датована рукописна кирилична пам’ятка церковнослов’янської мови, переписана на пергаменті дяком Григорієм (294 аркуші). Вишуканий рівень оформлення. Знайдене Я. Дружиніним у покоях імператриці Катерини ІІ після її смерті і піднесене в 1806 р. імператору Олександру І. Зберігається в бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Уперше було видано в 1843 р. О. Востоковим.

Книга являє собою т.зв. апракос (тижневе читання), тобто окремі євангельські глави у ньому розміщені не у хронологічному порядку, а розбиті по тижнях, починаючи з Великодня.

В апракосі є три мініатюри із зображеннями євангелістів Івана, Луки та Марка.

Основний текст апракосу містить дуже мало русизмів, відтак вчені припускають, що у своєму розпорядженні Григорій мав оригінальну старослов’янську книгу. Тому Остромирово Євангеліє становить особливу цінність не тільки для розуміння давньоруської, а також давньої болгарської й македонської культур.

На відміну від інших пам'яток XI ст. в " Остромирове Євангеліє" спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків буквами ь, ь. Дана фонетична особливість була спільною для старослов'янської та інших слов'янських мов, тому російський переписувач за традицією добре передавав її на письмі, хоча вона в той час вже зникала. Тут спостерігається ряд давньоруських рис. До таких рис в першу чергу відноситься змішання букв, ѧ, ѩ, ѫ, ѭ обозначавших носові голосні, з буквами ѹ, ю, я. У давньоруській мові XI ст. носові голосні звуки, характерні раніше для всіх слов'янських мов, вже співпали зі звуками ѹ, ю, я. Тому Григорій, переписуючи старослов'янський текст, не завжди правильно передавав на листі відповідні літери. Він пише: рабѫ замість рабѹ, в'кѹ сіть замість в'кѫ сіт', нѹ ждѫ замість нѫ ждѫ, землю замість землѭ та ін

Замість старослов'янських сполучень р', л', рь, ль, передавали складові л і р, іноді вживаються давньоруські поєднання скорочених голосних з плавними л, р: вьрх' замість врьх',

нап'лнішѧ замість напл'нішѧ, ск'рбь замість скр'бь та ін

Особливо часто в пам'ятнику зустрічаються давньоруські закінчення дієслів третьої особи однини і множини-ть: сѫ ть замість сѫ т', імѫ ть замість імѫ т', дасть замість даст', бисть замість бист' та ін. У євангельському тексті Григорій послідовно передає старослов'янські неповноголосні форми слів: глад', глава, глас та ін. У післямові він користується давньоруськими полногласной формами слів: Вь новѣ городѣ, володімір' та ін

1068 рік

Напис на Тмутараканському камені. Складається з двох рядків завдовжки 90 см (1 рядок) і 80 см (2 рядок). Знайдено в 1792 р. в руїнах турецької фортеці поблизу Тамані.

1073 рік

“Ізборник Святослава”, переписаний для князя Святослава з болгарського оригіналу. Містить 380 статей, що належать 25 авторам. Містить портрет сім’ї князя. Написаний на пергаменті. Зберігається в Московському історичному музеї. Виданий фотолітографічно

1076 рік

“Ізборник Святослава”, виконаний писцем Іоанном, складений на основі рукописів великокнязівської бібліотеки. Містить уривки з творів грецьких авторів. Зберігається в бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Виданий В. Шимановським у Варшаві в 1887 р.

1092 рік

“Архангельське Євангеліє” (короткий апракос, 177 аркушів, І ч.). Фіксує багато рис давньоруської мови. Високий рівень оформлення. Уперше подається заставка. Зберігається в Публічній бібліотеці ім. В.І. Леніна в Москві. Є фотоцинкографічне видання 1912 р.

Роки

“Новгородські Мінеї”. Збереглося три Мінеї: на вересень 1095 р. (176 аркушів), на жовтень 1096 р. (127 аркушів), на листопад 1097 р. (174 аркуші).

ХІ століття

У Софіївському соборі під зображенням святителів із книгами в руках написана азбука з 27 літер (так зване графіто). Знайдена в 1969 р. Збережені епіграфічні написи свідчать про протокириличне письмо.

ХІ століття

“Савина книга” – неповний рукопис Євангелія на 129 листках, переписаний з глаголичного оригіналу на кирилицю в Східній Болгарії. Пам’ятку відкрив І. Срезневський у Московській типографській бібліотеці. Зараз зберігається в Москві в Центральному архіві давніх актів.

ХІ століття

“Супрасльський рукопис” – переклад з грецького джерела Мінеї (житія святих, легенди, проповіді), написаний кирилицею в Східній Болгарії. Пам’ятку відкрив М. Бобровський 1823 р. у Супрасльському монастирі, що біля Бялистока. Зараз рукопис зберігається в кількох місцях: 118 листків – у Любляні й 16 – у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці; більша частина пам’ятки (151 листок) зберігалася у Варшаві, але під час ІІ світової війни пропала.

ХІ століття

“Єненський апостол” – переклад з грецького джерела, дуже пошкоджений кириличний уривок збірного Апостола на 39 листках, відкритий у 1960 р. у болгарському с. Єнина й переданий на зберігання в музей найближчого міста Казанлик.

ХІ століття

“Хіландарські уривки” – кириличний уривок проповіді на 2 листках, перекладений з грецького джерела в Східній Болгарії. Пам’ятку відкрив В. Григорович 1844 р. в Хіландарському монастирі на Афоні й згодом подарував бібліотеці Новоросійського університету в м. Одесі.

ХІ століття

“Македонський листок” – староболгарська пам’ятка, уривок оригінального твору граматичного змісту, написаний кирилицею. Відкритий у Македонії О. Гільфердінгом. Зберігається в Санкт-Петербурзькій бібліотеці.

ХІ століття

“Листки Ундольського” – кириличні уривки на 2 листках євангельського тексту, перекладені з грецького джерела. Обставини відкриття пам’ятки нез’ясовані. Відомо тільки те, що вона належала бібліографу В. Ундольському. Зберігається в Державній бібліотеці ім. В.І. Леніна в Москві.

ХІ століття

“Листки Лаврова” (Зографські) – кириличний уривок проповіді на двох погано збережених листках, переклад з грецького джерела. Пам’ятку відкрив П. Лавров 1906 р. на Афоні в Зографському монастирі і видав у Парижі 1926 р.

ХІ століття

“Слуцький Псалтир” – кириличний уривок на 5 листках, переклад з грецького джерела. Знайдений 1867 р. художником Д. Струковим у м. Слуцьку, біля Мінська. Текст пам’ятки видав І. Срезневський.

ХІ століття

“Купріянівські листки” – кириличний уривок на 2 листках євангельського тексту, переклад з грецького джерела. Відкрито археологом І. Купріяновим у Новгородській Софіївській бібліотеці й у 1865 р. передано у фонди Санкт-Петербурзької публічної бібліотеки. Почерковими особливостями споріднюється з “Остромировим Євангелієм”.

ХІ століття

“Маріїнське Євангеліє” – неповний глаголичний рукопис на 172 листках, переклад з грецького джерела, написаний у Сербії, ймовірно в Боснії. Пам’ятку відкрив В. Григорович у монастирі Діви Марії на Афоні в 1845 р. Зберігається в Державній бібліотеці ім. В.І. Леніна в Москві.

ХІ століття

“Охридські листки” – уривок глаголичного євангельського тексту на двох листках, переклад з грецького джерела. Пам’ятка трохи молодша від “Синайського Псалтиря” та “Синайського Требника”. Відкрив її В. Григорович 1845 р. у м. Охрида. Зараз рукопис зберігається в Одеській науковій бібліотеці ім. М. Горького.

ХІ століття

“Синайський Псалтир” – глаголичний рукопис на 177 листках, переклад з грецького джерела, написаний в Македонії. Пам’ятку відкрив П. Успенський 1850 р. у монастирі Св. Катерини на горі Синай. Там вона й зберігається.

ХІ століття

“Синайський Требник” (молитвослов) – глаголичний рукопис на 109 листках, переклад з грецького, частково давньоверхньонімецького та латинського джерел, написаний в Македонії. Пам’ятку відкрив П. Успенський 1850 р. у монастирі Св. Катерини на горі Синай. Основна частина там і зберігається, а 4 листки в бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі.

ХІ століття

“Збірник Клоца” – рештки колись великої збірки житій і проповідей, написаної глаголицею. Усього збереглося 14 листків. Переклад із грецького джерела. Особливості мови близькі до “Маріїнського Євангелія”. Основну частину (12 листків) відкрив В. Копітар у бібліотеці графа Клоца в м. Тренто в Італії і видав із цінною передмовою 1836 р. Згодом Ф. Міклошич відкрив ще два листки і видав їх у 1860 р.

ІІ половина ХІ століття

“Празькі уривки” – старослов’янська пам’ятка моравсько-чеської редакції, два листки з текстами церковних пісень за грецьким обрядом, написані глаголицею. Перший листок написаний у ІІ половині ХІ ст., другий – на початку ХІІ ст. в одній місцевості. Пам’ятку відкрив К. Гефлер 1855 р. у Празі.

Кінець ХІ століття

“Ассеманівське Євангеліє” (Ватиканське) – неповний глаголичний рукопис на 158 листках, переклад з грецького джерела, зроблений у Македонії. Пам’ятку купив папський бібліотекар Йосиф Ассемані 1736 р. в Єрусалимі. Зберігається у Ватиканській бібліотеці в Римі.

Кінець ХІ століття

“Боянське Євангеліє” – західноболгарська пам’ятка, 42 листки Боянського палімпсеста, первісно написані глаголицею в кінці ХІ ст., а в кінці ХІІ- на початку ХІІІ ст. вискоблені та використані як матеріал, на якому заново був написаний кирилицею середньоболгарський текст Євангелія. Відкрив В. Григорович 1845 р. у церкві с. Боян поблизу Софії. Зберігається в Державній бібліотеці ім. В.І. Леніна в Москві.

Кінець ХІ століття

“Зографський палімпсест” – 32 сторінки вискобленого глаголичного тексту, на яких у ХІІ ст. написана частина молодшого списку “Зографського Євангелія”. Текст написаний круглою (македонською) глаголицею з нанизуванням букв під верхньою лінією рядка і входив до складу іншого тетраєвангельського рукопису, що не відповідав вимогам канонічних перекладів і з цієї причини був використаний як матеріал для письма.

80 роки ХІ – початок ХІІ століття

“Житіє Феодосія Печерського” Нестора – агіографічна пам’ятка давньоруської церковно-історичної літератури. В основу сюжету покладено біографію письменника, одного із засновників Києво-Печерського монастиря. Найдавніший список виявлено в Успенському збірнику ХІІ-ХІІІ ст.

ХІ століття

Кириличні пам’ятки: “Чудівський тлумачний Псалтир”; “Путятина службова Мінея” (на травень); “Євгенівський тлумачний Псалтир” (уривки); “Слова Григорія Богуслова” (із проповідей); “Турівське Євангеліє” (уривки, 10 листків).

ХІ-ХІІ століття

Відкрито багато давньоруських написів на бересті (так звані берестяні грамоти) у Новгороді, Смоленську, Вітебську, Москві; численні написи та клейма на цеглинах, зброї; написи з жіночими іменами на пряслицях. Усі пам’ятки виконані кирилицею. У 1988 р. у Звенигородці під Львовом знайдено берестяні грамоти, які датуються 1110-1137 рр. За змістом це насамперед ділове та приватне листування.

1096 рік

“Поученіє” Володимира Мономаха (1053-1125), написане церковнослов’янською мовою з елементами живої народної мови. Дійшло до нас в єдиному списку, включеному до Лаврентіївського літопису. Три частини: “Повчання”, автобіографію, “Лист до князя Олега Святославича”.

Твір було написано 1117 р., хоча поданий у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 р.

Складається зі вступу, що є своєрідною психолог.самохарактеристикою, де також вказані причини написання твору: відмова взяти участь у між князівській боротьбі та передати нащадкам свій досвід як батька (приватної особи) і правителя (державного мужа).

І частина – релігійно-моральні настанови на пр. псалмів 41, 12, 36, 1, 37 (р.9-17, 21-27), 55, 58 (р. 1-4), 63, другого р.із 33 і 32, основна тема яких загибель грішних та спасіння праведних. Автор радить «утримувати язик, опановувати очі, смиряти ум, поневолювати тіло, знищувати гнів, дбати про добрі вчинки, тримати думки в чистоті» і т.д. Закінчується І частина похвалою Господеві за те, що він небагато вимагає від людини (не треба зовсім самотності, чернецтва, посту, достатньо каяття, сліз, милостині), звертається з трепетною похвалою до мудрості Божої в створенні та полагодженні світу, а також з проханням до читачів виконувати якщо не все, то половину цих духовних вимог, і, зокрема, не забувати молитви та в походах (дальних і «хвилинних») повторювати «Господи, помилуй!»

ІІ частина подає «світські» поради в дусі християнської гуманності. Почавши з допомоги бідним, сиротам, вдовицям, переходить до правосуддя взагалі і, зокрема, про князівські обов’язки та обов’язки загальнолюдські. Поради свої мотивує релігійно («страхом Божим»), етично («всі люди однакові, всі смертні»), практично («покривджені будуть проклинати, а гостинність, знання мов – добра слава про тебе…»). Закінчується друга частина програмою князівського дня. ІІІ частина автобіографічна. Твір в цілому закінчується словами, що треба пильнувати всі добрі вчинки та славити Бога і святих Його. До основного тексту додано лист до Олега Святославича з проханням мирно закінчити чвари та відпустити з полону жону вбитого Ізяслава і молитву. (За Чижевським Д.)

Початок ХІІ століття

“Сказаніє про Бориса і Гліба” – належало до найпопулярніших пам’яток житійної літератури Київської Русі. “Сказаніє” складається з двох частин (власне “житія” і чудес). Це перша агіографічна пам’ятка оригінальної давньоруської церковно-історичної літератури. В основу сюжету покладено біографії давньоруських князів. Відомі два варіанти житій Нестора та невідомого автора.

Роки

Написано “Хожденіє” ігумена Даніїла, який залишив опис своєї подорожі в Палестину. Поряд із географічними та економічними відомостями автор подає низку оповідань легендарного й апокрифічного характеру як усного, так і літературного походження. Це зумовило популярність твору, відомого в близько 90 списках ХV-ХІХ ст.

1113 рік

Написана “Повiсть минулих лiт” Нестора.

«Се повість времяньных літ, откуду есть пошла Руска земля, кто в Киеве нача первіе княжити и откуду Руская земля стала есть».

Оскільки назва розлога, то відомий як «Повість врем’яних (минулих) літ», Несторів літопис, Сильвестрове зведення, Початковий літопис. Укладений у 1113 р. і входив до складу всіх літописних зведень ХІV – ХVІ ст..

Відомі 3 редакції даного літопису: 1113 р. – Несторова редакція, Києво-Печерський монастир, Нестор (втрачено), 1116 р. – Сильвестрова редакція, ігумен Видубицького монастиря Сильвестр (акцентує увагу на боротьбі В.Мономаха проти половців), 1118 р. – невідомого літописця для Мстислава (сина Мономаха), до складу якої входить «Повчання Володимира Мономаха дітям».

Збереглося 234 списки «Повісті…», що повторюють 2 і 3 редакції.

Найвідоміші списки – Лаврентіївський (1377 р., переписав чернець Лаврентій) та Іпатіївський (20-ті рр.. ХV ст, переписано в Іпатіївському монастирі).

«Повість…» вперше розглядає історію Русі в контексті всесвітньої історії.

Провідні мотиви -

- патріотизм,

- суто релігійний погляд на описані події. Так, усе залежить від Бога, всі нещастя – Божа кара за гріхи.

- щире захоплення героїчним минулим,

- глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями,

- підкреслення великої сили слова й книги. Укладання книг вважалося благочестивою та державною справою, слову відводилася роль посередника, що забезпечував єдність між божественним і земним.

- засудження людської пихатості, гордості, жорстокості, зарозумілості та інших вад, наприклад, оповідь про обрів, про смерть князя Олега та ін.

- звеличення відваги, мужності, героїзму, простодушності, прямолінійності харакрету та інших людських чеснот, наприклад розповіді про князя Святослава, про Кожум’яку та ін.

- добро і зло, справедливість і підлість, Божу волю і Божу кару тощо.

* Зміст «Повісті …» продовжують Київський (1200 р) та Галицько (1201-1261 рр.)-Волинський (1262-1291 рр.) літописи – пам’ятки орнаментального стилю.

На початку ХІV ст.. було створено літописне зведення усіх вище названих творів під назвою «Літопис Руський».

*Автор повісті Нестор, прозваний Літописцем (1056-1113) – монах Києво-Печерського монастиря. Був пострижений в ченці, потім посвячений в диякони. У 1091 р. йому було доручено відкрити мощі преподобного Феодосія.

Повѣ сть временныхъ лѣ ^т̑ . черноризца Федосьєва манастырѧ Печерьскаго. ѿ куду єсть пошла Рускаӕ землѧ стала єсть. и ^Г хто в неи почалъ пѣ рвѣ є кнѧ жи^т̑ ❙ се начнемь повѣ сть сию. по потопѣ бо . г҃. є. сн҃ ве Ноєви роздѣ лиша земьлю. Симъ. Хамъ. Афетъ. ӕ сѧ въстокъ. Симови. Перьсида. Ватрь. доже и до Инъдикиӕ. в долготу и в широту. и до Нирокуриа ^Д. ӕ ко же рещи ѿ въстока доже и до полудньӕ. и Суриӕ. и Мидиа. и Єфратъ рѣ ку. и Вавилонъ. Кордуна. Асурианѣ. Месоп^о̑ тамиа. Аравиа Старѣ ишаӕ. Єлумаисъ. Индиѧ. Аравиа Силнаӕ. Кулии. Колгини. Финикиӕ всѧ ❙ Хамови же ӕ сѧ полуденьӕ часть. Єгупетъ. Єфиѡ пьӕ прилежащиӕ къ Индомъ. другаӕ же Єфиѡ пьӕ. из неӕ же исходить рѣ ка Єфиѡ пьскаа Чермьна. текущиӕ на въстокъ.

Роки

У Видубицькому монастирі складений “Київський літопис” на честь київського князя Рюрика Ростиславовича. Дійшов до нас в Іпатіївському списку (поч. ХV ст.). Іпатіївський список “Початкового літопису”, зроблений із південно-західного оригіналу в Пскові, містить Київський і Галицько-Волинський літописи. Хронологічно він є продовженням “Повести временных лет”. У літописі великі історичні повісті перемежаються з численними записами сучасників про історичні події.

1113 рік

“Житіє Антонія Печерського” – агіографічна пам’ятка давньоруської церковно-історичної літератури. В основу сюжету покладено біографію письменника, засновників Києво-Печерського монастиря Антонія. Найдавніший варіант житія в “Повести временных лет” датується 1051 р.

1117 рік

“Мстиславове Євангеліє” (повний апракос), написане старослов’янською мовою давньоруської редакції. Призначене для церковного користування. Оформлене на замовлення Мстислава за аналогією до Остромирового Євангелія. Переписане Лазаровичем. Зберігається в Московському державному історичному музеї.

Роки

“Юр’ївське Євангеліє” (повний апракос). Написане старослов’янською мовою давньоруської редакції в Києві для Юріївського монастиря. Зберігається в Московському державному історичному музеї.

1130 рік

“Мстиславова грамота” – це дарча грамота, що вийшла з київської великокнязівської канцелярії Мстислава Володимировича, надана Юріївському монастирю в Новгороді. Написана на пергаменті золотом. До неї прикріплено срібну печатку із зображенням святого Федора.

1144 рік

“Галицьке Євангеліє” (тетраєвангеліє) – найдавніше датоване східнослов’янське Євангеліє, написане кирилицею. Зберігається в складі рукописних книг колишньої Синодальної бібліотеки в Московському державному історичному музеї.

1151 рік

Напис на чарі чернігівського князя Володимира.

60-80-ті роки ХІІ століття

Діяльність Кирила Туровського – єпископа, відомого письменника-проповідника. Написав дев’ять “слов”- проповідей на теми різних свят (“Слово в новий тиждень після Пасхи”), три поучення ченцям і деякі інші твори. Його твори написані урочистою риторичною формою, з драматизацією біблійних подій, з численними афоризмами й притчами. Автор був великим оратором.

1161 рік

Напис на хресті Єфросинії Полоцької. Княгиня Єфросинія Полоцька заснувала монастир і сама постриглася в черниці при кафедральній єпископській церкві Софії в Полоцьку й “начат книги писати своими руками”.

1164 рік

“Добрилове Євангеліє”. Зберігається в складі рукописних книг колишнього Рум’янцевського музею в бібліотеці ім. В.І. Леніна.

1187 рік

“Слово о полку Игореве” – героїчна поема невідомого автора. Тема – боротьба руського народу з кочівниками-половцями, зокрема, невдалий похід проти половців Ігоря Святославовича, князя новгород-сіверського, який відбувся в кінці квітня – на початку травня 1185 р. Поему знайдено на початку 90-х років ХVІІ ст. Граф Мусін-Пушкін придбав з бібліотеки Спасо-Ярославського монастиря рукописний збірник, де було вміщено це “Слово”. Оригінал не зберігся.

«Слово» насичене специфічними словесно-образними засобами, тропами як метафоричного, так і метонімічного походження. Та незважаючи на це, воно не справляє враження образної перенасиченості, не втрачає простоти. У перекладі, зробленому для Катерини II, було вказано, що оригінал містить у собі велику кількість «южнорусских» та польских слів, незрозумілих російському читачеві. Слова мають властиві для сучасної українскої мови закінчення, кличний відмінок. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на «ы». В тексті присутня велика кількість характерних малоросійсьских фраз: «а мої ті Куряни свідомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлеліяні, конець копія вскормлені, путі їм відоми, яруги їм знаєми, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сіриї волки в поле…».

ХІІ століття

Пам’ятки: “Успенський збірник”. Містить “Житіє Феодосія Печерського”, “Сказаніє про Бориса і Гліба”; “Христинопільський Апостол” (Гординський). Виданий у 1896 р.; “Одеське Євангеліє”. Рукопис зберігся в Одесі, в історико-археологічному музеї; “Учительне Євангеліє”. Попович Михайло брав участь у переписуванні; “Типографське Євангеліє”. Мова відбиває галицько-волинські риси; Успенський список “Мінеї”(на травень); “Виголексинський збірник”; “Типографське Євангеліє № 6”; “Ірмолай Григоровича”; “Віденський октоїх” (Осьмогласник); “Бугацьке Євангеліє” (Бродинське); “Лаврські листки”; “Хіландарський паремійник”. Найдавніший список знайдений на Святій Афонській горі.

ХІІ-початок ХІІІ століття

Написані “Слово” й “Моленія” (“Посланія”) Данила Заточника – давньоруського письменника, автора послання до князя Ярослава Володимировича.

Роки

“Галицько-волинський літопис” є продовженням Київського літопису. Перша частина складена при дворі галицького князя Данила Романовича Галицького світським письменником близьким до офіційних кіл, можливо, дружинник князя, добре знайомий із книжною літературою. Про це свідчить риторичний, прикрашений стиль із книжними зворотами та словесними формулами. Праця відзначається перевагою світських інтересів над церковними. Друга, починаючи з 1264 p., – написана при дворі володимир-волинського князя Василька та його синів. Мова літопису наближена до ділової. Дійшов цей літопис до нас у складі Іпатського списку ХV ст.

20-30-ті роки ХІІІ століття

“Києво-Печерський патерик” – пам’ятка києво-руської літератури, збірник оповідань про ченців та заснування Києво-Печерської лаври. В окремому вигляді ці твори до нас не дійшли. Є кілька редакцій (Арсеніївська, Феодосіївська, дві Касіянівські). Найдавніша перша редакція 1406 р. Після переробок уперше патерик опубліковано 1661 р. у друкарні лаври за наказом Інокентія Гізеля.

1271 рік

Написано “Паремійник”. Місце його знаходження визначають по-різному: Новгород, Псков. Переписав його священик Захарія зі своїм сином. До наших днів дійшли майже 70. Із ХVІІ ст. ця збірка виходить з ужитку.

1282 рік

Руська правда по Новгородській кормчій. Зберігається в Історичному музеї в Москві. Пам’ятка із знімками та коментарями з усього рукопису видана академіком Є.Ф. Карським.

1282 рік

Укладено рукописний словник “Речь Жидовскаго язика преложена на роускою, неразоумно на разоумъ”, у якому тлумачаться біблійні імена й топоніми (усього 174 слова)

1283 рік

Складена збірка законів “Руська правда по списку”, за якою судили давньоруські князі та їх адміністрація.

1283 рік

Написано “Галицьке Євангеліє” Поповича Євсевія. Зберігається в складі рукописних книг колишнього Рум’янцевського музею в бібліотеці ім. В.І. Леніна.

СТАРА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА

1381 рік

“Поучаніє Ісаака Сіріна” – перша східнослов’янська книга, написана на папері

(папір винайдений у Китаї в 105 р., придумав Цай Лунь), який тоді завозився з Німеччини. Перша згадка про папірню в Україні відноситься до 1522 р., заснована в Янові поблизу Львова.

1431 рік

Написано “Тлъкованіе неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемь, понеже положены сять речи въ книгахъ отъ начальныихъ преводникъ, ово словенскы, и ино Сръбскы, и другая Блъгарскы и Гръчьскы, ихже неудоволишася преложити на Рускый” – один із перших словників у східних слов'ян.

Роки

Видано 42-рядкову Біблію Іоганном Генсфляйшем (більше в історії відомий під ім'ям Гутенберга (1400-1468) – назва спадкового маєтку його батька в Німеччині), винахідником книгодрукування рухомими літерами. Почав працювати над Біблією в 1452 p. і закінчив у серпні 1456 p. Біблія складається з двох томів: у першому томі – 324 сторінки, у другому – 317. Близько 35 примірників книги було віддруковано на пергаменті, а 165 – на папері.

1483 рік

У Римі вийшла І друкована книга українського і взагалі східнослов’янського автора з астрономії латинською мовою Юрія Дрогобича (Котермака) (1450-1494), родом з м.Дрогобича, що на Львівщині. “Прогностична оцінка 1483 року”, яка дає підстави назвати Юрія Дрогобича першим гуманістичним письменником України. Відкривається книга вступом-поезією про пізнанність світу, про силу людського розуму

Знаю: для тебе нема таїни у підмісячнім світі;

Нині ти, бачу, спізнав силу могутню зірок.

Обшири неба для наших очей незбагненно великі,

Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть. (переклад Ю.Литвинова)

У книзі викладено окремі наукові відомості з філософії, астрономії, географії. На думку автора, у світі панують античні боги і зірки, що вказує на ренесансний тип світогляду.

** Юрій Дрогобич – перший відомий український учений європейського масштабу (астроном, математик, фізик, лікар, філософ, поет). Навчався в Краківському та Болонському університетах. У Болонському університеті одержав ступінь доктора філософії та медицини, у 1478-1482рр. тут викладає математику й астрономію, а у 1481-1482рр. обіймає посаду ректора. У 1487р їде до Кракова, займається медичною практикою (лікар короля), викладає медицину і астрономію, стає ректором Краківського університету. Тут його лекції слухає Микола Коперник (основоположник вчення про сонячну систему) та Павль Процелєр – автор віршів латиною, що їх підписував Павло Русин (з Лемківщини).

лютого 1483 року

Опубліковано “Місал за законом римського двору”. У слов'янському світі перша друкована книга глаголичного друку, що вийшла, на думку одних учених, у Венеції, а на думку інших – у далматинському селі Косинь.

Кінець XV століття

Видані “Октоїх” (1490-1491), “Часослов” (1491), “Тріодь пісна” і “Тріодь звітна” (без зазначення часу друку) – літургійні книги православної церкви. Вони вийшли з друку в першій кириличній типографії в Кракові, типографом якої був Швайпольт Фіоль.