Тема: Природно-біологічна підструктура особистості.

План:

1. Складові природно-біологічної підструктури особистості

2. Вроджене та спадкове як фактори формування природно-біологічної підструктури особистості

3. Темперамент

4. Задатки

https://lection.com.ua/psychology/optp/psihosotsialni-vlastivosti-osobistosti-osnovi-psihologiyi-ta-pedagogiki

Ключові поняття:

Індивід, природна організація людини, спадкове, вроджене, стать, вік, конституція, астенічний тип, пікнічний тип, атлетичний тип, властивості нервової системи, ліва півкуля, права півкуля, функціональна асиметрія великих півкуль, художник, мислитель, задатки, темперамент, загальна психологічна активність, моторна активність, емоційна активність, сензитивність, реактив­ність, ак­тивність, пластичність, ригідність, екстравертивність, інтровертив­ність, меланхолік, сангвінік, флегматик, здоров’я, психосоматика, соматичні захворювання, нервові та психічні захворювання, зміни поведінки при захворюванні.

Психіка людини може сформуватися та успішно функціонувати лише за певних біологічних умов: температура тіла, обмін речовин, наявність головного мозку тощо. Існує достатня кількість подібних біологічних параметрів, без наявності яких людська психіка нормально існувати не буде.

Можна назвати наступні природні особливості організму людини, що мають особливе значення для психічної діяльності: вік, стать, конституція людини, рівень гормональної активності, нейродинамічні особливості мозку, асиметрія великих півкуль.

Всі ці ознаки впливають на психічні прояви людини і характеризують її як індивіда. Індивід — це характеристика людини як біологічної істоти, як представника свого роду Homo sapiens. Індивід — продукт біологічної еволюції.

Ознаки індивіда є спадковими та вродженими утвореннями. Спадкове — це те, що передається людині від її предків (морфологічні, фізіологічні, біохімічні особливості організму) через генотип.

Спадково людина отримує:

- будову нервової системи, органів чуття;

- фізичні ознаки — загальні для всіх (скелет, руки, прямоходіння тощо);

- особливості типу вищої нервової діяльності;

- біологічні потреби (їжа, самозбереження…) та інше.

Вроджені передумови — те що людина отримує в процесі внутрішньоутробного розвитку.

Інколи можна спостерігати вроджені відхилення, причинами яких є:

- мутації (зміни у генетичному апараті, хвороба Дауна (наявність зайвої хромосоми);

- вплив на вагітність деяких тератогенних факторів: інфекційні захворювання, радіактивне опромінювання, ліки.

Індивідні особливості продовжують формуватися та змінюватися в онтогенезі. Наприклад, астенічну будову тіла за допомогою занять спортом можна зробити атлетичною; а атлетичну — не підтримуючи тонус м’язів, не слідкуючи за балансом та об’ємом їжі, чи перехворівши — пікнічною.

Також до біопсихічних властивостей належать біологічні потреби (голод, спрага, сексуальний потяг тощо), прості емоційні реакції (радість, гнів, страх тощо) і психофізіологічні функції (сенсорні, моторні, вербально-логічні). Ці три підструктури підвладні безпосереднім впливам віку (ріст, дозрівання, зрілі зміни, старіння, старість) та нейродинамічним і конституційним особливостям людини. Всі ці ознаки впливають на розвиток та прояв задатків і темпераменту (5).

Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особ­ливості нервової системи, органів чуття, головного мозку, які є індивідуально-природною передумовою формування та розвитку здібностей.

Задатки обумовлюють:

- різні шляхи формування здібностей;

- рівень досягнень, швидкість розвитку.

Психічні властивості – сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність в структурі особистості: темперамент, характер, здібності.

Темперамент (від лат. temperare – змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Існує основні 4 типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний.

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляються в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені. Ці й подібні риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер – сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишнього світу та самої себе.

Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов’язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони виявляються. Люди, які мали розвинені здібності, в усі часи відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі.

Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Основні поняття і ключові слова: психічні властивості, види психічних властивостей: темперамент, характер, здібності.

Темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.
Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку протікання його психічних процесів і поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т.д.
Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності особистості, не визначає її можливості (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру чи здібностями). Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент.
1. Загальна активність психічної діяльності та поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей різна.
Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого - велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів.
2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазності).
3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту.
Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у 5 столітті до н.е., описав чотири темпераменти, які отримали такі назви: сангвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Відсутність необхідних знань не дозволяло дати тоді справді наукову основу вчення про темпераменти, і лише дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів.

На думку І.П. Павлова, темпераменти є " основними рисами" індивідуальних особливостей людини. Їх прийнято розрізняти наступним чином:
· Сангвінічний,

· Флегматичний,

· Холеричний,

· Меланхолійний.

Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П. Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.
І.П. Павлов, вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні відмінності в їх поведінці і в протіканні условнорефлекторной діяльності. Ці відмінності виявлялися, перш за все, в таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їх загасання. Ця обставина дала можливість І.П. Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки різноманітністю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - збудження і гальмування. До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість і рухливість.

І.П. Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.
Сила порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.
Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і диференціювання.
Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.
Рухливість - нервових процесів виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність - протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.
Виділені І.П. Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.
Виділені І.П. Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:
1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік;

2. сильний, урівноважений, інертний - флегматик;

3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик;

4. слабкий тип-меланхолік.

І. П. Павлов розумів тип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку І. П. Павлова властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.
В даний час у науці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи і в міру їх накопичення дослідники надають усе менше значення типам нервової системи, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже у всіх роботах І. П. Павлова про темперамент, перш за все, підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план. Оскільки типи утворяться з комбінацій зазначених властивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння іздійснення типологій.

Але немає сумніву, що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних відмінностей.