Тема 1. Ветеринарна офтальмологія.

Заняття 2.

Години.

Тема 1. Ветеринарна офтальмологія.

План заняття:.

1. Опрацювання методів клінічного дослідження очей.

Мета заняття: вивчити методи клінічного дослідження очей у тварин..

Як завжди, дослідження починають з анамнезу. З'ясовують дав­ність захворювання, масовість, наявність у господарстві інфекційних та інвазійних хвороб, умови годівлі та утримання тварин. Такі дані допоможуть визначитися, чи йдеться про захворювання ока, чи це симптоми якоїсь хвороби.

Важливо знати початок хвороби, яка може бути гострою, рапто­вою чи хронічною, що повільно розвивається. Потрібно також з'ясувати, чи не була тварина раніше травмована, оскільки травма найбільш часто буває безпосередньою чи віддаленою причиною за­хворювання.

Після цього проводять загальне дослідження, оскільки зміни в різ­них ділянках ока здебільшого бувають наслідком загальних хвороб і особливо уражень центральної нервової системи, периферійною діля­нкою якої і є око. Потім досліджують очі та їх захисні пристосування.

Визначення зорової здатності тварин можна здійснювати різ­ними методами. Великих - направляють на розміщені на шляху руху предмети і спостерігають за їх поведінкою: при порушенні зору вони обережні під час руху, прядуть вухами, високо піднімають грудні кін­цівки й виносять їх наперед.

Можна також зав'язувати поперемінно очі хусткою чи пов'язкою і знову вести на перепони. Це дозволить визначитися, зорова здатність якого ока порушена.

Більш об'єктивним вважається метод умовних рефлексів. Лікар кілька разів швидко б'є тварину батогом, виробляючи у неї рефлекс на замах та удар. Після цього він тільки замахується, а не б'є. При відсутності зору тварина на замах не реагує.

Об'єктивним методом вважається формування у тварин умовного рефлексу на джерело світла і гальванічний струм у темній кімнаті. Після закріплення такого рефлексу включають тільки електричне сві­тло і спостерігають за поведінкою тварини: при втраті зору вона на світло не реагує.

Для перевірки зорової здатності у дрібних тварин їх залишають серед хаотично розміщених у кімнаті предметів. Потім тихо господар кличе тварину, слідкуючи за її орієнтацією під час переміщення до власника.

Огляд ока і прилеглих тканин. Звертають увагу на стан шкіри, повік, положення вій (виворіт, заворот), стан очної щілини (звужена, розширена, блефароспазм), наявність та характер виділень з внутріш­нього кута ока (сльоза, катаральний чи гнійний ексудат), ступінь ви­повнення скроневих ямок.

Для огляду кон'юнктиви, рогівки, склери, третьої повіки і слізно­го апарату потрібно розкрити очну щілину за допомогою пальців, повікопіднімача, чи повікорозширювача. Якщо тварина непокоїться, попе­редньо вводять їй у кон'юнктивальний мішок декілька крапель 5-10%-ного розчину новокаїну чи 1%-ного дикаїну. Після цього огля­дають видимі ділянки очного яблука і кон'юнктиву, рогівку, лімб, склеру, передню камеру, райдужку і зіницю. Звертають увагу також на розміри і положення очного яблука, зміни яких спостерігають при ретробульбарній флегмоні (екзофтальм), пухлинах, розсмоктуванні очного жиру (при виснаженні чи зневодненні організму - енофтальм).

Для дослідження третьої повіки розкривають очну щілину, потім легко натискують вказівним пальцем на очне яблуко. За потреби вну­трішню поверхню її вивертають за допомогою пінцета.

Дослідження кон'юнктиви. При надмірному виділенні ексудату варто попередньо промити кон'юнктивальний мішок дезінфекційним розчином, обтерти вологим тампоном краї повік, після чого повільно їх розкрити. Звертають увагу на колір, вологість і цілісність кон'юнктиви, наявність чи відсутність у кон’юнктивальному мішку гельмін­тів, сторонніх тіл. Анемія її спостерігається при загальній анемії чи хронічному запаленні, гіперемія - при гострому запаленні кон'юнк­тиви та багатьох загальних заразних і незаразних хворобах (тому оглядають кон'юнктиву обох очей). Крововиливи в кон'юнктиві зна­ходять при гострих її запаленнях, травмах ока, ушибах у ділянці го­лови, геморагічному діатезі; жовтушність - здебільшого наслідок де­яких кровопаразитарних хвороб, ураження печінки тощо.

Виділення з кон'юнктиви можуть бути слизовими, слизово-гнійними, гнійними, що вказує на характер запалення.

На внутрішній поверхні третьої повіки у м'ясоїдних різко виступають лімфатичні фолікули, які при запаленні нагадують грануляційну тканину.

Дослідження слізного апарату. Зміни слізної залози визначають пальпацією у ділянці верхнього кута ока. Ділянку запалення видно при відтягуванні верхньої повіки: помітні опускання залози, її припу­хлість, запальна інфільтрація тощо.

Прохідність носослізного каналу у коней і рогатої худоби визна­чають шляхом введення в нього з боку носа через тонкий катетер 0, 1 %-ого розчину етакридину, який за нормального стану виділяєть­ся через слізні точки. Якщо зондування носослізного каналу немож­ливе, у кон'юнктивальний мішок уводять двічі з інтервалом 20-30 с 4-5 крапель 2%-ого розчину коларголу, 1%-ої метиленової синьки, 0, 1 %-ого етакридину чи інших органічних барвників. Одночасно в носовий хід під нижню носову раковину на глибину 2-6 см вводять ватно-марлевий тампон, який при збереженні прохідності каналу че­рез 3-5 хв забарвлюється.

Дослідження рогівки. Спочатку визначають чутливість, дотор­куючись до її поверхні смужкою змоченого фільтрувального паперу чи скручених тоненьких джгутиків вати. При порушенні чутливості на подразнення тварина не реагує або реагує слабо. Такі явища спо­стерігаються при паралічі трійчастого нерва, глаукомі, наявності ста­рих рубців на рогівці, виразок чи інфільтратів.

Незначні дефекти рогівки (ерозії) виявляють після введення в кон'юнктивальний мішок 3-4 крапель 2%-ого розчину метиленового синього; епітеліальні клітини барвника не сприймають, однак у міс­цях злущування тканини забарвлюються в синій колір.

Особливу увагу звертають на колір рогівки. У нормі вона прозора, гладенька, дзеркально блискуча, запалення ж викликає зміну її кольору від білого при асептичному до жовтого - при гнійному. Матовий колір свідчить про наявність ерозій. Звертають також увагу на наявність чи відсутність кровоносних судин у рогівці. У нормі вона не васкуляризована. А при запаленні судини ніби вростають з боку кон'юнктиви, скле­ри (при запаленні у поверхневих шарах рогівки) або з глибоких гілок циліарних судин (при ураженні паренхіми і десцеметової оболонки).

Але вказані методи не дозволяють виявити ранні зміни рогівки. Для цього використовують методи інструментальні. Зокрема, за до­помогою кератоскопа вдається виявити викривлення рогів­ки. Це прилад, на металевій чи картонній поверхні якого чергуються темні і світлі концентричні кола. Якщо поставити його перед оком на відстані 20-30 см, то че­рез отвір у центрі приладу при нормальній кривизні рогівки можна побачити від­биті на ній такі ж кола. За наявності дефектів (виразки, ерозії) у місцях їх розташу­вання порушується зобра­ження контурів кола (розри­вання ліній), а при порушен­ні її конічності - кола стають не концентричними, а еліпсоподібними і набирають форму вертикального (кератоконус) чи горизонтального (кератоглобус) овала.

Дослідження рогівки можна проводити і за допомогою бокового (або фокусного) освітлення, бажано в темному чи затемненому при­міщенні, при штучному освітленні, яке розміщують збоку від дослі­джуваного ока на відстані 40—50 см. Перед оком ставиться сильна двоопукла лінза (10-15Д) на такій відстані, щоб промені, які прохо­дять через неї, збирались у фокусі на досліджуваній ділянці рогівки. Якщо фокус переміщувати по рогівці в різних напрямах, то можна оглянути всю поверхню і виявити помутніння на різній глибині.

Фокусне освітлення використовують не тільки для дослідження ро­гівки. Переміщуючи точку більш глибоко, можна освітити передню ка­меру ока, передню поверхню райдужки і край зіниці, а також кришталик.

Дослідження передньої камери ока прово­дять за допомогою фокус­ного освітлення, звертаю­чи увагу на її глибину (зменшення, збільшення, нерівномірність), вміст і наявність різних вклю­чень. Зменшення глибини передньої камери виявля­ють при запаленні судин­ного тракту, наявності пе­редніх спайок (сінехій), а також у разі вивиху кришталика в камеру ока; поглиблення - при водянці ока, задній сінехії, вивиху криштали­ка в бік склоподібного тіла.

Волога камер ока здорових тварин прозора. Але при деяких пато­логічних процесах у ній можна виявити кров, ексудат, паразити (мікрофілярії). При виділенні фібринозного ексудату знаходять біло-жовті плівки, що вільно плавають у передній камері або лежать на її дні. При крововиливах - червоні згустки, а з появою гнійного ексуда­ту колір камерної вологи стає зеленувато-жовтим.

Варто уточнити місце локалізації помутніння. Вільно плаваючі, як правило, містяться в рідких середовищах (камерна волога або скло­подібне тіло) і не зміщуються при повороті голови. Стаціонарні по­мутніння завжди локалізуються в щільних середовищах (рогівка, кришталик) і зміщуються з поворотом голови.

Дослідження райдужної оболонки також проводиться за допо­могою фокусного освітлення. Звертають увагу на її колір, рельєф пе­редньої поверхні, положення і рухомість. При запаленні бурий колір райдужки змінюється на цеглистий (у коней) чи жовтий (у котів та собак). Крім того, вона набрякає і втрачає свою рельєфність (радіаль­ні і кругові борозенки відсутні).

У нормі райдужка займає вертикальне положення. При передній синехії вона відхиляється вперед, а при задній - назад. Звертають та­кож увагу на стан зіниці. У здорових тварин вона однакова на обох очах. Але при гострих запаленнях судинної оболонки, зорового нерва, сітківки, а також при деяких отруєннях вона звужується. Затемнюючи та освітлюючи око, перевіряють реакцію зіниці: при затемненні вони розширюються, при освітленні - звужуються. Зіниці розширюються також при ослабленні чи втраті світлочутливості ока, наявності силь­ного болю, втраті крові, захворюваннях головного мозку, а звужу­ються - при гострих запаленнях судинного тракту, сітківки і зорового нерва.

Форма зіниці характерна для кожного виду тварин: у травоїдних -поперечно-овальна, у свиней і собак - кругла, у котів - у вигляді вер­тикальної щілини. Неправильна чи розірвана форма зіниці буває при синехіях і часткових дефектах райдужки.

Нормальний колір зіниці - від синьо-чорного до чорно-червоного. Він змінюється при помутнінні кришталика і деяких ураженнях скло­подібного тіла.

Дослідження кришталика проводиться за допомогою фокусного освітлення або офтальмоскопа через зіницю. Тому з метою її розши­рення за ЗО хв до дослідження в кон'юнктивальний мішок вводять 3-4 краплі 1%-ного розчину атропіну сульфату. Звертають увагу на по­ложення кришталика, наявність, розміри, інтенсивність і локалізацію помутніння.

Зміщення кришталика супроводжується його помутнінням, яке легко виявляється під час огляду. Дно ока при відсутності криштали­ка за зіницею добре видно неозброєним оком.

Помутніння кришталика можуть бути дифузними і обмеженими. У першому випадку вся зіниця набуває білого кольору, а в другому - видно лиш окремі цятки і плями. Слід пам'ятати, що помутніння кришталика стаціонарні і зміщуються при повороті голови тварини, тоді як такі ж у камерах ока і склоподібному тілі не зміщуються у бік повороту голови.

Іншим (додатковим) методом дослідження кришталика вважаєть­ся Пуркіньє-Сансонівське зображення, яке базується на відбиванні світла від дзеркальних кривих поверхонь. Для цього, бажано в темній кімнаті, після атропінізації ока до нього збоку підносять запалену сві­чку. При огляді з іншого боку в оці здорових тварин видно три її ві­дображення: перше (пряме) - на рогівці, друге (теж пряме) - на пе­редній поверхні кришталика і третє - від задньої поверхні криштали­ка, слабке і зворотне (рис. 35).

При переміщенні свічки два перші її зображення рухаються прямо в одному ж напрямі, а третє - у протилежному. У разі помутніння ро­гівки відбитого зображення ніде не буде, передньої поверхні кришталика - видно лиш зображення на рогівці, задньої - два прямих зобра­ження. Тобто, цей метод дозволяє диференціювати справжню і не­справжню катаракти.

Дослідження склопо­дібного тіла проводиться за допомогою офтальмо­скопа після атропінізації ока. При появі в склоподібyому тілі ексудату (запа­лення судинного тракту) знаходять дифузне його помутніння і втрату прозорості, а при крово­виливах - червоно-бурі згустки крові, що вільно плавають. Крім того, у склоподібному тілі іноді знаходять паразитів (цистицерки).

Дослідження дна ока проводять за допомогою офтальмоскопа пі­сля атропінізації його. Офтальмоскоп має округлу форму, здебільшо­го увігнуту з фокусною відстанню 15 см. Наближають прилад якнай­ближче до ока тварини і розглядають через отвір у центрі дно ока у збільшеному вигляді. За допомогою такого рефлектора (офтальмо­скопа) можна побачити чітку картину дна ока лише при нормальній рефракції ока лікаря і тварини. Тому краще користуватися рефрак­ційним електроофтальмоскопом, у якому є диск з корегуючими лін­зами різної сили і джерело світла. Ру­хом диска до отвору в дзеркалі офта­льмоскопа ставиться відповідна лінза, яка усуває невідповідність між рефрак­цією лікаря і досліджуваної тварини.

При візуальному дослідженні, яке переважно практикується у ветеринар­ній медицині, лікар стає якомога бли­жче до тварини і дивиться через зіни­цю на дно ока. Однак це не дає мож­ливості оглянути одночасно картину всього дна, тому у процесі досліджен­ня потрібно переміщувати офтальмо­скоп і вивчати окремі ділянки. Насамперед звертають увагу на стан соска зорового нерва - його місце розташування, форму, розміри, потім - судини (кількість, довжина), далі - на відбивну перетинку і особливо розташування соска зорового нерва відносно неї. Форма соска і особливо розгалуження кровоносних судин у різних видів тварин різні, і при розвитку запа­льних процесів вони змінюються.

За допомогою офтальмоскопа можна оглянути не тільки дно ока, а й інші його ділянки, змінюючи фокус на потрібних тканинах.

Визначення рефракції базується на одержанні чіткого зобра­ження дна ока за допомогою рефракційного офтальмоскопа. Спо­чатку потрібно скорегувати свій зір (якщо він порушений). Потім, тримаючи офтальмоскоп на близькій відстані перед досліджува­ним оком (15см), оглядають найбільш чіткі ділянки його дна без корегуючої лінзи офтальмоскопа. При нечіткому зображенні диск з лінзами повертають до тих пір, поки зображення на дні ока не стане чітким. Потім дивляться, якою лінзою скореговано зір (ви­пуклою чи ввігнутою) і роблять висновок про коротко- чи далеко­зорість.

Цей метод є найбільш об'єктивним; суб'єктивні ж, що використо­вуються в гуманітарній офтальмології, для ветеринарії непридатні