Тема 1. Основи наукознавства

Дисципліна: Основи наукових досліджень, гр. 1 МЕВ.

30.01.12

Завдання:

1) Прочитати тему 1: „Основи наукознавства” (наведена нижче) та зробити у зошиті конспект лекції (завдання виконати до 6.02.12)

2) Самостійна робота: Конспект статті Гончаров Ю., Касич А. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України // Економіка України. – 2007. - №3. – С. 42-52. (виконати до 13.02.12). Журнал „Економіка України” можна взяти або у бібліотеці ХНТУ, читальний зал, або у бібліотеці факультету МЕВ).

Тема 1. Основи наукознавства

1. Сутність науки

2. Мета, функції та елементи науки

3. Наукознавство, його розділи та характеристика

4. Класифікація наук

5. Науково-технічний потенціал України

Ключові слова: наука, факти, поняття, категорії, принципи, закони, теорія, методи дослідження, гіпотези, наукознавство, науково-технічний потенціал.

1. Сутність науки

Наука – це система знань про об'єктивні закони природи, суспільства, мислення, що безперервно розвивається, які отримуються та перетворюються в безпосередню виробничу силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Згідно українських та російських словників термін „наука” включає:

1) форму суспільної свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про закони розвитку природи і суспільства та способи впливу на навколишній світ;

2) окрема галузь цих знань;

3) освіта, навички, знання набуті людиною у процесі навчання життєвого досвіду;

4) те, що повчає; порада урок, настанова;

5) навчання.

2. Мета, функції, елементи науки

Поняття наука включає у себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань (процес пізнання), так і результат цієї діяльності (сума знань).

З процесної точки зору, у методології науки виділяють такі її функції, як опис, пояснення, передбачення, розуміння.

Таким чином, безпосередня мета науки – це опис, пояснення та прогнозування процесів та явищ дійсності на основі законів, що нею відкриваються. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але нічого не може пояснити та передбачити.

Наука як суму здобутих знань, виконує три групи соціальних функцій науки:

1) культурно-світоглядну;

2) як безпосередня виробнича сила;

3) соціальної сили.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості її відображення у свідомості кожної окремої людини.

Наука передбачає створення єдиної, логічної, чіткої системи знань про той чи інший бік діяльності людини. Для цього перед наукою ставляться такі завдання:

- збір і узагальнення фактів;

- пояснення зв’язків між явищами;

- пояснення суті явищ, побудова їх моделей;

- прогнозування процесів і явищ;

- встановлення можливих форм і напрямів практичного використання отриманих знань.

Кожна наука складається із визначених елементів: ідея, гіпотеза, факти, поняття, категорії, принципи, закони, теорія, методи дослідження.

Наукова ідея – інтуітивне пояснення явища без проміжної аргументації. Вона базується на вже відомих знаннях, але виявляє непомічені закономірності.

Якщо вчені не мають достатньої кількості фактичного матеріалу, то у якості засобу досягнення наукових результатів вони використовують гіпотези – науково обґрунтовані припущення, що висуваються для пояснення якогось процесу, і які після перевірки можуть бути істинними або невірними. Гіпотеза вважається науковою лише якщо вона підтверджується фактами.

Факти стають складовою частиною наукового знання, якщо вони систематизовані та узагальнені. Останнє можливе завдяки використанню абстракцій - понять (визначень).

Поняття – це думка, яка відображає суттєві і необхідні ознаки визначеної множини предметів чи явищ.

Найбільш широкі поняття – це категорії. Категорії – загальне, фундаментальне поняття, яке відображає найбільш суттєві властивості та відносини предметів та явищ. Категорії бувають філософськими, загальнонауковими та такими, що відносяться до окремої галузі науки. До категорій відносяться такі філософські поняття, як форма, зміст; в економіці – товар, вартість та ін.

Науковий термін – це слово чи словосполучення, що означає визначене поняття, і використовується у науці. Сукупність понять (термінів), які використовують у визначеній науці, формують понятійний апарат.

Важливою формою знань є принципи, постулати, аксіоми. Принцип – це вихідне положення якоїсь галузі науки.

Науковий закон – складова науки, яка показує найбільш суттєві, стійкі, повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки у природі, суспільстві, мисленні. Закони можуть бути класифіковані за різними ознаками. Так, за основними сферами реальності можна виділити - закони природи, суспільства, мислення та пізнання; за обсягами дій – узагальнені, загальні та часткові.

Наука – це сукупність теорій. Теорія (від грец. θ ε ω ρ ί α — розгляд, дослідження) — це структурована система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірнос­ті та суттєві характеристики об’єкта пізнання.

Наука включає також методи дослідження. Під методом розуміють спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення якогось процесу або явища.

3. Наукознавство, його розділи та характеристика.

Наукознавство – вивчає закономірності функціонування та розвитку науки, структуру та динаміку наукової діяльності, взаємодію науки із іншими сферами матеріального та духовного життя суспільства. Починаючи з 60-х років наукознавство – самостійна галузь дослідництва.

Розділи наукознавства та їх характеристика

4. Класифікація наук

Класифікація наук - визначення місця кожної науки в загальній системі наукових знань та зв'язку усіх наук.

Історія класифікації наук базується на головному питанні про взаємовідносини між філософією та окремими науками. Ця історія поділяється на три основні етапи.

Перший етап – це часи стародавньої історії та середньовіччя, для яких характерно виникнення і розвиток єдиної науки – філософії.

Особливістю другого етапу (початок ХІХ ст.) є виділення із філософії низки наук – математики, механіки, астрономії та ін.

На третьому етапі, із розвитком матеріалістичної діалектики, було виділено три головні області знання - про природу (природничі науки), суспільство і мислення. У якості принципу класифікації розглядалися специфічні особливості об'єктів матеріального світу, що вивчаються різними науками.

Сучасну класифікацію наук можна уявити як множину різних варіантів. Для класифікації наук використовують такі підходи: методологічний, гносеологічний і логічний.

Методологічний підхід дозволяє розподіляти науки в залежності від зовнішніх або внутрішніх зв'язків між ними.

Гносеологічний (пізнавальний) підхід – це класифікація на основі знання зв'язків об'єктів або можливостей суб'єкта.

З логічної точки зору класифікацію здійснюють від простого до складного, від нижчого до найвищого з урахуванням зіткнення та взаємного проникнення наук.

Загальна класифікація сучасних наук встановлює зв'язок між трьома головними розділами наукового знання:

Рис.1.1.Класифікація наук як сукупності системи наук

Суть принципів об'єктивності (виділення зв'язку наук із зв'язками самих об'єктів дослідження) і розвитку (відбиток руху об'єктів від простого до складного) показано на рис.1.2.

Рис.1.2. Розвиток гуманітарних та природничих наук

У деяких випадках (наприклад, у бібліотечній справі) застосовують однолінійну класифікацію наук. Один із варіантів такої класифікації містить:

1. Філософські науки;

2. Математичні науки;

3. Природничі та технічні науки;

4. Соціальні науки.

Практична значимість класифікації наук представлена на схемі:

Рис.1.3. Обґрунтування необхідності класифікації наук

5. Науково-технічний потенціал України

НТПт – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки і техніки у країні, можливостей та ресурсів, які є у суспільства для вирішення науково-технічних проблем.

НТПт містить:

· матеріально-технічну базу;

· наукові кадри;

· інформаційну складову;

· організаційно-управлінську структуру.

Матеріально-технічна база – це сукупність засобів науково-дослідної праці, що включають наукові організації, наукове обладнання, експериментальні цехи та заводи, лабораторії тощо. На рівні галузі, фірми або компанії мова йде про матеріально-технічну базу науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Їх ціль – швидке та ефективне застосування наукових ідей у конкретні технічні та технологічні новації.

Засоби праці у сфері науково-технічного прогресу можна розділити на чотири групи.

Перша включає наукові прибори, устаткування та вимірювальну апаратуру, які слугують для отримання нової наукової інформації. Ці специфічні засоби виготовляють в індивідуальному або мілкосерійному виробництві для виконання конкретних завдань і швидко зношуються.

До другої групи відносяться електронно-обчислювальні машини, які використовують для моделювання, конструювання, планування експериментів, реєстрації результатів, пошуку інформації, розрахунків тощо.

Третя група – дослідно-виробниче устаткування, яке використовують для розробки та освоєння нововведень. Від аналогічного виробничого устаткування воно відрізняється універсальним характером, меншими масштабами установки та ін.

У четверту групу входять засоби механізації дослідів та розробок (копіювальні, множильні, розрахункові засоби, оргтехніка та ін.), які використовують для зниження трудомісткості науково-допоміжних робіт, інтенсифікації науково-виробничого циклу. Крім того, науково-технічні організації мають будівлі, споруди, передаточні та транспортні засоби та ін.

Частка предметів праці у сфері науково-технічного прогресу складає лише кілька відсотків. Для них характерні особливі вимоги до якості матеріалів, широка номенклатура, невеликі партії поставок, нерівномірність попиту, велика частка непередбачених замовлень та ін.

Особливу роль у НТПтвідіграє інформаційна складова. У якості специфічного предмету праці тут використовується інформація про результати попередніх досліджень, розробок та освоєння нововведень. Її носіями є наукові звіти, публікації, дисертації, нові теорії, гіпотези, креслення та ін.

Організаційно-управлінська структура наукової сфери - це структура науково-дослідних організацій та її гнучкість, тобто можливість швидкого формування науково-дослідних груп для вирішення термінових задач, система управління науковими дослідженнями у масштабах компанії чи країни.

У зарубіжній практиці виділяють три базові форми організації інноваційного процесу:

· адміністративно-господарчу;

· програмно-цільову;

· ініціативну.

Адміністративно-господарча форма передбачає наявність науково-виробничого центру, який представляє собою велику або середню корпорацію, що об'єднує під своїм керівництвом наукові дослідження та розробки, виробництво та збут нової продукції. При цьому більшість фірм, які виконують наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, функціонують у промисловості.

Вирішенню задач науково-технічного прориву, особливо у таких галузях як електроніка, біотехнологія робототехніка та ін., слугує програмно-цільова форма організації НДДКР. При цьому в організаціях створюються ділянки, які виконують певні програми та узгоджують свою діяльність із центром управління програмами.

Проміжною формою між адміністративно-господарчим та програмно-цільовим керівництвом є тимчасові центри для вирішення великих технічних проблем. Після реалізації поставлених завдань центри реорганізують.

У світовій практиці у промисловості отримали розповсюдження інженерні центри. Велика увага приділяється також створенню університетсько-промислових та університетських дослідницьких центрів, які керуються радами, що розроблюють плани досліджень, а також організують проведення НДДКР згідно договорів із замовниками.

Організації взаємодії науки та виробництва сприяє створення науково-промислових парків. Це територія навколо великого університету із розвинутою господарчою та науково-технічною інфраструктурою. На цій території розміщуються науково-технічні підрозділи великих корпорацій, державні лабораторії, науково-дослідні та ін. суб'єкти, що зацікавлені один в одному та здійснюють різні етапи інноваційних процесів та різних функцій з їх обслуговування.

Ще однією формою організації НДДКР є ініціативна. Вона полягає у фінансуванні, науково-технічній, консультативно-управлінській та адміністративній допомозі ініціативним групам, малим підприємствам, що створюються для освоєння технічних та інших нововведень.

Рекомендована література

1. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учебн. пособие. – 2-е изд. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.

2. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. –К.: АБУ, 2002. – 480 с.

3. Гончаров Ю., Касич А. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України // Економіка України. – 2007. - №3. – С. 42-52.